79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" березня 2016 р. Справа № 914/955/15
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючий судді Кузь В.Л.
судді Гриців В.М. Зварич О.В.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги від 14.12.15 Товариства з обмеженою відповідальністю “Галицька паливна компанія Бізнес”, с. Холодновідка, Пустомитівський район, Львівська область
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.15
у справі № 914/955/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Галицька паливна компанія Бізнес”, м.Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Львівський локомотиворемонтний завод”, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -1: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2: Міністерство інфраструктури України, м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ “Укрзалізниця”, м. Київ
про встановлення особистого постійного оплатного сервітуту
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 28.05.15);
від відповідача - ОСОБА_2 - представник (довіреність № 3530 від 18.12.15);
від третьої особи на сторін відповідача - ОСОБА_3 - представник (за довіреністю від 07.12.15).
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/955/15 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Кузь В.Л., судді Галушко Н.А. та судді Данко Л.С.
У зв'язку з перебуванням судді Данко Л.С. та судді Галушко Н.А. у відпустці було внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/955/15 та сформовано її у наступному складі: головуючий суддя - Кузь В.Л., судді - Гриців В.М. та Хабіб М.І.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.15 у справі № 914/955/15 (головуючий суддя Березяк Н.Є., суддя Долінська О.З., суддя Король М.Р.) у позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у даній справі, позивачем подано апеляційну скаргу.
При цьому, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував того, що підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задоволити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном (сервітуту). А відтак, як зазначає скаржник, враховуючи відмову відповідача у передачі земельної ділянки в користування чи встановлення права користування частиною земельної ділянки шляхом укладення договору про встановлення сервітуту та з врахуванням необхідності у позивача доступу до об'єкта нерухомості - АЗС, розташованої по вул. Залізничній , 1-а у м. Львові, позовні вимоги у даній справі відповідно до ст.ст. 99, 401-404 ЦК України є підставними та такими, що підлягають до задоволення.
Крім того, скаржник зазначає про те, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на оспорення відповідачем права власності позивача щодо зазначеного вище об'єкта нерухомості не підтвердженні матеріалами справи.
Відповідач подав суду відзив на апеляційну скаргу від 17.02.16, в якому зазначає про підставність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та зазначає, що позивач не надав суду доказів звернення до Міністерства інфраструктури України , оскільки єдиним акціонером відповідача є держава в особі цього Міністерства, а право власності позивача на сказаний вище об'єкт нерухомості оспорюється.
Також, відповідач зазначає, що позивачем не було надано суду проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки, а відтак, не обґрунтував площу земельної ділянки щодо якої він просить встановити сервітут.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.16 апеляційну скаргу було прийнято до провадження.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.16, від 02.03.16 розгляд апеляційної скарги було відкладено та продовжено строк розгляду спору у відповідності до ст. 69 ГПК України.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.16 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ “Укрзалізниця”, м. Київ, оскільки відповідно до статуту відповідача, затвердженого 26.01.16. управління його корпоративними правами здійснює ПАТ “Укрзалізниця”, та відкладено розгляд апеляційної скарги.
У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Хабіб М.І. у відпустці 10.03.16 було проведено в автоматизованому порядку заміну судді Хабіб М.І. на суддю Зварич О.В.
Перед початком судового засідання 11.03.16 на адресу суду надійшли пояснення від третьої особи - ПАТ “Укрзалізниця”, в яких третя особа погоджується з доводами відповідача та зазначає про те, що відповідно до ст. 98 ЗК України, якій при наявності розбіжностей із ст. 401 ЦК України, надається перевага, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
У судове засідання 11.03.16 з'явилися представники сторін та третьої особи - ПАТ “Укрзалізниця”, які навели свої доводи, міркування та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу та в поясненнях третьої особи по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 11.03.16 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення присутніх представників учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.15 у справі № 914/955/15, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, до ТОВ “Галицька паливна компанія бізнес” в процесі реорганізації шляхом виділення ТОВ “Н.П.Б.” по розподільчому балансу перейшли права і обов'язки щодо об'єкту нерухомості - АЗС, розташованої по вул. Залізничній, 1-а у м. Львові. Даний об'єкт нерухомого майна складається з нежитлових будівель: операторської (літ.Б-1), загальною площею 18,7 кв.м, насосної (літ. В-1), загальною площею 5,4 кв.м.
Право власності позивача на цей об'єкт нерухомого майна підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі, виданим Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 06.02.12 та витягом про державну реєстрацію права, виданого Обласним комунальним підприємством ЛОР “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” 10.02.12.
Зазначенні об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці, яка є складовою частиною земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ПрАТ “Львівський локомотиворемонтний завод” (надалі по тексту - ПрАТ «ЛЛРЗ») і підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-ЛВ № 001294 від 29.09.2000 року.
Як зазначає позивач, у зв'язку із здійсненням ним господарської діяльності з використанням згаданого вище об'єкту нерухомого майна у нього є постійна необхідність доступу до цього майна з метою його обслуговування, забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламних носіїв та інше, що стало підставою для звернення з листами до відповідача з проханням надати земельну ділянку у користування для обслуговування нежитлових будівель.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач 16.02.12, 28.08.13 звертався до відповідача з листами щодо вилучення із постійного користування частини земельної ділянки площею 0,0905 га та про надання земельної ділянки в користування для забудови (суперфіцій). Дані листи були залишені відповідачем без належного реагування.
Окрім цього, позивач 23.02.15 листом за вих. № 01-2302-2015-ю звернувся до відповідача із пропозицією щодо встановлення сервітуту. Однак, згідно повідомлення від 26.02.15 ПрАТ «ЛЛРЗ» відмовив позивачу в укладенні договору особистого безстрокового сервітуту, у зв'язку з тим, що Міністерство інфраструктури не надало на це згоди.
Дані обставини слугували підставою для звернення позивача до Господарського суду Львівської області з позовом до ПрАТ «ЛЛРЗ» про встановлення особистого, постійного, оплатного сервітуту на користь ТОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ «ЛЛРЗ» та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламоносіїв; встановити плату за встановлення сервітуту розмірі 5 000 грн. щомісячно. Також, позивач вимагав зобов'язати Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати особистий, постійний, оплатний сервітут на користь ТОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ «ЛЛРЗ» та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламо носіїв та оплатою в розмірі 5 000 грн. у місяць.
Місцевим господарським судом були залучені до участі у справі Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції та Міністерство інфраструктури України без визначення статусу сторони, на стороні кого вони виступають в процесі.
Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає, що встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку відповідача є найменш обтяжливим способом для відповідача.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду місцевого господарського суду, з огляду на наступне:
В силу ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до п. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (п. 4 ст. 98 ЗК України).
Відповідно до ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно з ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача (п. 2.34.).
У вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача (п. 2.35).
У разі якщо підставою позову про встановлення земельного сервітуту є недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов встановлення сервітуту господарський суд, встановлюючи сервітут своїм рішенням, не позбавлений права врахувати досягнуту сторонами домовленість щодо умов сервітуту.
При визначенні умов сервітуту необхідно враховувати витрати власника (володільця) земельної ділянки щодо сплати орендної плати земельного податку, утримання прибудинкової території і т. ін. в частині тієї площі, на якій встановлено земельний сервітут.
У рішенні суду про встановлення сервітуту має бути чітко зазначено для якого виду використання встановлюється земельний сервітут.
Складовою договору про встановлення земельного сервітуту має бути план земельної ділянки.
Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту може бути підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним у судовому порядку (п. 2.36.- 2.38.).
Як вбачається з позовних вимог, позивач, звертаючись з позовом до суду визначив наступний зміст своїх позовних вимог: встановлення особистого, постійного, оплатного сервітуту на користь ТОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ «ЛЛРЗ» та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламоносіїв; встановити плату за встановлення сервітуту розмірі 5 000 грн. щомісячно; зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції зареєструвати особистий, постійний, оплатний сервітут на користь ТОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ «ЛЛРЗ» та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламо носіїв та оплатою в розмірі 5 000 грн. у місяць.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень норм земельного законодавства України (ст. 100 ЗК України) земельні сервітути, зокрема, встановлюються на підставі договору, укладеного в письмовій формі, а в разі не досягнення між сторонами згоди щодо умов цього договору - за рішенням суду про визнання договору укладеного.
Тобто, перед зверненням до суду зацікавлена особа має направити власнику (володільцю) земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут проект договору про встановлення сервітуту. До договору про встановлення земельного сервітуту повинні бути додані проект технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки, план земельної ділянки, документи щодо визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту на чужій земельній ділянці. Позивачем такі документи не подані.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовом до суду першої інстанції про встановлення на свою користь особистого, постійного, оплатного сервітуту на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ПрАТ «ЛЛРЗ» та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламоносіїв; встановити плату за встановлення сервітуту розмірі 5 000 грн. щомісячно, попередньо до відповідача з проектом договору про встановлення земельного сервітуту із відповідними додатками (для встановлення та конкретизації умов сервітуту) не звертався, що в свою чергу унеможливлює задоволення позовних вимог, зокрема, і про зобов'язання третьої особи - Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, зареєструвати земельний (особистий) сервітут, та є підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог.
Відповідно до п. 2.33 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до частини першої статті 402 ЦК України та частини першої статті 100 ЗК України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.
Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Тобто, встановлення сервітуту за судовим рішення по своїй суті є розглядом і затвердженням умов договору сервітуту.
Щодо доводів відповідача про відсутність погодження сервітуту особою, яка здійснює корпоративне управління підприємством (на даний час це ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується статутом відповідача від 26.01.16), то суд апеляційної інстанції погоджується з такими доводами, оскільки це підтверджено нормами цього ж статуту (п.п. 1,4,30,31,79,81). Відповідно до цього статус ПАТ «Укрзалізниця» мав бути визначений як сторони у справі.
При цьому, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що задоволення судом позовних вимог позивача повинно бути спрямоване на всебічний захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу у спосіб, визначений законодавством.
З врахуванням наведено, позовні вимоги “Галицька паливна компанія Бізнес” до ПрАТ «ЛЛРЗ» у даній справі задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене та відповідно до ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.15 у справі № 914/955/15 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу від 14.12.15 Товариства з обмеженою відповідальністю “Галицька паливна компанія Бізнес”, с. Холодновідка, Пустомитівський район, Львівська область залишити без задоволення.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 12.03.16.
Головуючий суддя Кузь В.Л.
Суддя Гриців В.М.
Суддя Зварич О.В.