"10" березня 2016 р.Справа № 916/422/15-г
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді В.Б. Туренко
суддів Л.В. Поліщук, М.А. Мирошниченка (на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 09.03.2016р. №113 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.03.2016р.)
при секретарі судового засідання: А.В. Земляк
за участю представників сторін:
від прокуратури - ОСОБА_1
від позивача - ОСОБА_2
від відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Оліяр»
на рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2015 року
у справі №916/422/15-г
за позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради
до Приватного підприємства «Оліяр»
про стягнення 35838,09 грн.
В лютому 2015 року Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради звернувся до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням клопотання від 24.04.2015р. вх. №10671/15) до Приватного підприємства «Оліяр» про стягнення 35838,09 грн. збитків від несплати коштів за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. без правовстановлюючих документів.
Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 124, 125, 126, 152, 156 Земельного кодексу України.
Відповідач у запереченнях на позов зазначив про його необґрунтованість.
Ухвалою суду першої інстанції від 02.03.2015р. справу призначено до колегіального розгляду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.04.2015р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.07.2015р. у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015р. касаційні скарги першого заступника прокурора Одеської області та Ізмаїльської міської ради задоволені частково, постанову суду апеляційної інстанції від 14.07.2015р. та рішення суду першої інстанції від 24.04.2015р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Ухвалою місцевого господарського суду від 20.10.2015р. справу прийнято до провадження.
Рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2015р. (суддя Желєзна С.П.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 07.12.2015р., позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача збитки, заподіяні використанням земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів в сумі 35838,09 грн., стягнуто з відповідача до Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач 18.01.2016р. звернувся з апеляційною скаргою, яка повернута останньому без розгляду ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.02.2016р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
Усунувши недоліки, відповідач 12.02.2016р. вдруге звернувся з апеляційною скаргою, яка ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.02.2016р. прийнята до провадження із призначенням до розгляду. Цією ж ухвалою скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження.
Відзиви на апеляційну скаргу від прокурора та позивача не надходили.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2016р. задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Заслухавши прокурора, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.
За умовами договору про поділ майна від 11.09.2007р., укладеного між ТОВ «Віват АПК» та ПП «Оліяр», сторони договору, яким на праві спільної часткової власності належать нежитлові будівлі, розташовані в м. Ізмаїл Одеської області по вул. Болградське шосе, 8е (літера А - корпус №2 площею 6399,4 кв.м., літера Б - корпус №5 площею 8487,9 кв.м., літера В - прохідна площею 8,1 кв.м.), домовилися, зокрема, про те, що ПП «Оліяр» належить 57/100 часток нежитлових будівель і у його володіння переходить корпус №5 (літера Б), площею 8487,9 кв.м. Договір нотаріально посвідчений того ж дня та зареєстрований в реєстрі за №4323 (а.с. 15-16 т.1).
Відповідно до п. 10 договору земельна ділянка не приватизована і вони не зверталися до власника земельної ділянки з заявою щодо отримання її у власність; після державної реєстрації права власності на кожен об'єкт нерухомого майна, сторони мають звернутися до Ізмаїльської міської ради з питання врегулювання землекористування.
Державна реєстрація права власності здійснена, про що свідчить інформація з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.07.2009р., витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.09.2007р., інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.07.2014р., згідно яких ПП «Оліяр» є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: м. Ізмаїл, Болградське шосе, буд. 8-е. (а.с. 55-73, 118 зворотній бік т.1).
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 21.08.2009р. №2443-V ПП «Оліяр» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4422 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі у м. Ізмаїл за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 8-е (а.с. 22 т.1).
На підставі означеного рішення, 02.02.2010р. між Ізмаїльською міською радою та ПП «Оліяр» (Землекористувач) укладено договір сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, згідно умов якого ПП «Оліяр» зобов'язалось сплачувати за тимчасове користування земельною ділянкою загальною площею 0,4422 га до отримання договору оренди землі щомісячну плату у розмірі 3% від нормативної оцінки землі в рік, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2011214 грн. Договір підписаний представниками сторін, зокрема, від ПП «Оліяр» - ОСОБА_4, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22.05.2009р. №403, виданій їй директором підприємства ОСОБА_5 Договір зареєстрований в книзі записів договорів орендної плати за користування земельною ділянкою 03.02.2010р. за №1 (а.с. 20, 103 т.1).
Доводи відповідача, що довіреність видана на ім'я ОСОБА_4, яка міститься в матеріалах справи є звичайною копією та не завірена будь-яким уповноваженим органом, а відтак не могла враховуватись судом при винесенні рішення не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки не засвідчення цієї копії не спростовує факту існування договору сплати орендної плати від 02.02.2010р.
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 06.06.2012р. №2141-VI затверджено нормативну грошову оцінку земель міста Ізмаїл Одеської області у розмірі 124,80 грн. за 1 кв.м.; затверджено коефіцієнти, які впливають на оціночну вартість земельних ділянок; введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста ОСОБА_4 з 01.01.2013р. (а.с. 211 т.1).
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 31.01.2013р. №2796-VI встановлено орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі для суб'єктів господарювання, з якими Ізмаїльською міською радою укладено договори оренди землі, розмір орендної плати за якими менший 3% від нормативної грошової оцінки землі (а.с. 219 т.1).
Рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради від 30.01.2014р. №102 створена комісія з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі.
Як вбачається з акту про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 04.04.2014р. №10, затвердженим рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради від 23.04.2014р. №375, розмір нанесених ПП «Оліяр» збитків за час фактичного користування земельною ділянкою площею 0,4422 га, яка розташована за адресою: м. Ізмаїл, Болградське шосе, 8-е, у зв'язку з ухиленням від сплати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. становить 35838,09 грн. (а.с. 17-19 т.1).
Несплата ПП «Оліяр» у добровільному порядку суми збитків, завданих територіальній громаді у зв'язку із використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.
Місцевий господарський суд, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 29.09.2015р. у даній справі, дійшов висновку про задоволення позову прокурора з мотивів його доведеності. Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на слідуюче.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За приписами п. 3.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» із змінами і доповненнями власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284.
Главою 24 Земельного кодексу України, а саме ст. ст. 156, 157 встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України). Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. п. 1, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За умовами ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Разом з тим, для настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Згідно з п. п. 1, 2, 6 до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007р. №04-5/239 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Таким чином, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності.
Так, статтями 125, 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ст. ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема: 1) право власності на нерухоме майно, яким в розумінні даного закону є земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
Тобто, на теперішній час для землекористувачів встановлено обов'язкові вимоги щодо державної реєстрації їх прав на землю, в тому числі і права користування земельною ділянкою. При цьому, попередня редакція ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що була чинною на час набуття ПП «Оліяр» права власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, використати земельну ділянку, до отримання документів, що посвідчують відповідне право (державного акту або договору оренди), його державної реєстрації заборонялось.
За змістом п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» із змінами і доповненнями, вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини не оформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлювальних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.
При цьому, у п. 3.4. вказаної постанови зазначено, що за змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
Як вже зазначалось вище, рішенням Ізмаїльської міської ради від 21.08.2009р. №2443-V за заявою відповідача, останньому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4422 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі у м. Ізмаїл за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 8-е.
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Ізмаїльською міською радою рішення №2443-V) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. До клопотання додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розробку проекту відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України. Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду). Погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється: затвердження проекту відведення земельної ділянки; вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки. Відмову органів місцевого самоврядування або органів державної влади в наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду в установлений законом строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову в наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.
Однак, доказів вчинення ПП «Оліяр» будь-яких належних дій, необхідних для реального належного оформлення права користування на умовах оренди щодо спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. Також відсутні докази оскарження з боку ПП «Оліяр» як зацікавленої особи дій або бездіяльності Ізмаїльської міської ради, що випливає із спірних правовідносин.
З урахування викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту протиправної поведінки ПП «Оліяр» у спірних правовідносинах.
За умовами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Проте, ПП «Оліяр» не спростовано своєї вини у наявності вчиненого ним порушення земельного законодавства, а відтак висновок місцевого господарського суду про встановлення факту наявності відповідного елементу складу цивільного порушення у діях відповідача є цілком обґрунтованим.
Так, розмір суми заявлених до стягнення збитків, визначений як розмір суми річної орендної плати станом на 2013 рік відповідно до вимог податкового законодавства та розміру існуючої нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, за вирахуванням фактично сплачених відповідачем платежів (а.с. 170, 173, 176, 188-195 т.1), оскільки за умови надання даної земельної ділянки в користування на умовах оренди позивач як уповноважений орган реально міг отримати відповідні грошові кошти, що в даному випадку, слід кваліфікувати як упущену вигоду. Отже, даний елемент складу цивільного правопорушення у діях ПП «Оліяр» також підтверджений матеріалами справи.
Розглядаючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками полягає у тому, що саме використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю, який Ізмаїльська міська рада отримала б у разі оформлення відповідачем, згідно вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.
Таким чином, у діях ПП «Оліяр» наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, наявність яких є підставою для притягнення його до деліктної відповідальності та стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів в сумі 35838,09 грн.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищенаведеного, а відтак судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд
Рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2015 року у справі №916/422/15-гзалишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови складено 14.03.2016р.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Суддя Л.В. Поліщук
Суддя М.А. Мирошниченко