04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" березня 2016 р. Справа№ 901/534/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Зеленіна В.О.
Мартюк А.І.
при секретарі: Вінницькій О.В.
за участю представників:
від позивача -Соколовська О.В.,
від відповідача 1-не з'явився,
від відповідача 2-Тужиков М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Страшко Сергія Олександровича
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015
у справі № 901/534/14
за позовом фізичної особи-підприємця Страшко Сергія Олександровича
до 1- військової частини НОМЕР_1
2- Міністерства оборони України
про стягнення 176569грн.25коп.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2015р. (суддя Балац С.В.) Припинено провадження в частині позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, враховуючи заяву позивача про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до відповідача 1. Відмовлено в задоволенні позовних вимог до відповідача 2 про стягнення 176569грн.25коп. заборгованості за договорами про закупівлю товарів за державні кошти, оскільки суд не має можливості встановити наявність відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями військової частини НОМЕР_1 по сплаті заборгованості за Договорами на виконання статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України".
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати та стягнути з Міністерства оборони України суму заборгованості. Апелянт зазначив, що враховуючи розформування військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1), виконання зобов'язань за договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просив залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 вказав на обґрунтованість рішення суду першої інстанції та зазначив, що норма статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", на яку посилається позивач в підтвердження своїх вимог, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Представник відповідача 1 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належними чином.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка представника відповідача 1 не перешкоджає розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного її розгляду.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача та відповідача 2, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Судом встановлено, що між ФОП Страшко Сергієм Олександровичем, як продавцем, та військовою частиною НОМЕР_1 , як покупцем, укладено договори про закупівлю товарів за державні кошти від 14.10.2013 № 46, від 14.10.2013 №47, від 21.10.2013 № 50 та від 22.10.2013 № 51, відповідно до п. 1.1 яких позивач зобов'язується у 2013 році поставити відповідачу товар, зазначений у специфікаціях, а відповідач - прийняти і оплатити товар.
Пунктом 3.1 Договорів встановлена їх ціну. Відповідно до п. 4.1 Договорів, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться після надання рахунку-фактури та підтверджуючих документів виконання зобов'язання у термін 30 календарних днів.
Відповідач-1 зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар (п. 6.1.1 Договорів).
Позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари (п. 6.4.1 Договорів).
Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, поставив, а відповідач-1 отримав товар загальною вартістю 176569,25грн. Наведений факт підтверджується такими видатковими накладними: від 16.10.2013 № 27 на суму 54.930,00 грн., від 21.10.2013 № 33 на суму 70.429,25 грн., від 23.10.2013 № 34 на суму 30.000,00 грн. та від 25.10.2013 № 36 на суму 21.210,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток (засвідчені копії наявні у матеріалах справи).
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок невиконання відповідачем-1 обов'язку з оплати отриманого товару, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про стягнення з заборгованості в сумі 176.569,25 грн.
Так, згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується отримання відповідачем 1 товару поставленого позивачем.
Проте, як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2014 залучено до участі у справі іншого відповідача - Міністерство оборони України та направлено справу за підсудністю до господарського суду міста Києва.
При цьому представник позивача звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 (відповідача-1) у зв'язку з відсутністю будь-яких майнових та немайнових вимог до останнього (т. 2, а.с. 64).
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення провадження в частині позовних вимог до відповідача-1 в порядку, передбаченому п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з підстав відсутності предмету спору в цій частині.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача-2 суми заборгованості в розмірі 176.569,25 грн. то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги до відповідача 2 позивач посилається на статтю 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", відповідно до якої військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.
Отже, Закон України «Про господарську діяльністю у Збройних Силах України» регулює правовідносини по здійсненню військовими частинами господарської діяльності військової і тільки визначеними способами, а саме: з ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачі в оренду військового майна. Правовідносини ж в даній справі не регулюються цим законом.
Крім того, оскільки позивачем в процесі розгляду справи подана заява про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до відповідача-1, у суду відсутні підстави встановлювати наявність чи відсутність грошових коштів на рахунках відповідача-1 по відповідних статтях кошторису з метою здійснення розрахунку за Договорами. Відтак, суд не має можливості встановити наявність відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями військової частини НОМЕР_1 по сплаті заборгованості за Договорами на виконання статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України".
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечення позивача в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
За викладених обставин і в зв'язку з відмовою позивача від вимог до військової частини (яка не ліквідовувалась, а змінила своє умовне найменування згідно Наказу №39-адм від 24.09.2014 (т. 1, а.с. 99-101)), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №901/534/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Страшко Сергія Олександровича - без задоволення.
2. Справу №901/534/14 повернути господарському суду міста Києва.
Повний текст постанови складено: 14.03.2016
Головуючий суддя О.Ф. Синиця
Судді В.О. Зеленін
А.І. Мартюк