04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" березня 2016 р. Справа№ 10/5026/620/2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Верховця А.А.
суддів: Тищенко А.І.
Разіної Т.І.
за участі сторін:
Апелянт - ОСОБА_2
інші учасники процесу у судове засідання не з'явились.
розглядаючи матеріали апеляційної скарги фізичної особи ОСОБА_2
на ухвали Господарського суду Черкаської області від 21.12.2015
у справі №10/5026/620/2011 (суддя Боровик С.С.)
за заявою управління Пенсійного фонду України в м. Умані та Уманському
районі, Уманського районного центру зайнятості
до публічного акціонерного товариства "Старобабанський гранітний
кар'єр"
про визнання банкрутом,
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі № 10/5026/620/2011 заяву громадянина ОСОБА_2 від 12.11.2015 та доповнення від 21.12.2015 про визнання грошової вимоги в сумі 78818,69 грн заборгованості по заробітній платі, 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі та 8000 грн моральної шкоди, накладення арешту на майно боржника та стягнення коштів задоволено частково.
Визнано гр. ОСОБА_2 поточним кредитором ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" на суму 68818,69 грн заборгованості по заробітній платі, як вимоги першої черги, 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі та 8000 грн моральної шкоди, як вимоги шостої черги, які включено до реєстру вимог кредиторів. В іншій частині заяви від 12.11.2015 та доповнення від 21.12.2015 відмовлено.
Іншою ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі № 10/5026/620/2011 заяву гр. ОСОБА_2 від 12.11.2015 та доповнення від 21.12.2015 про визнання грошових вимог в сумі 14461,50 грн основного боргу, 500 грн моральної шкоди, накладення арешту на майно боржника та стягнення коштів задоволено частково.
Визнано гр. ОСОБА_2 поточним кредитором ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" на суму 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля та 500 грн моральної шкоди, як вимоги шостої черги, які включено до реєстру вимог кредиторів. В іншій частині заяви від 12.11.2015 та доповнення від 21.12.2015 відмовлено.
Згадані рішення від 21.12.2015 мотивовано тим, що компенсація, яку нараховує громадянин ОСОБА_2, за своєю правовою природою не вважається заробітною платою та доходом (а є санкцією за невиконання власником або уповноваженим ним органом вимог статті 116 КЗпП).
Судом першої інстанції було прийнято до уваги, що вимоги гр. ОСОБА_2 заявлені з пропуском строку встановленого для їх подання, тому визнано грошові вимоги до банкрута в сумі 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі та 8000 моральної шкоди, і включено їх до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу, а також суд визнав грошові вимоги до банкрута в сумі 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля та 500 грн моральної шкоди, включивши їх до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу.
Господарський Черкаської області відмовив на підставі ч.1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону) у задоволенні вимог заяви гр. ОСОБА_2 в частині вимог щодо накладення арешту на майно ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" та стягнення примусово в першу чергу з боржника суму 125211,63 грн.
Також, судом першої інстанції зазначено, що вимоги заявника про визнання того, що перераховані на картковий рахунок 10000 грн є компенсацією за використання автомобіля в службових цілях, а не заробітною платою, з якої повинно утримуватись 1% комісії.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, гр. ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 24.12.2015, в якій з урахуванням доповнення до апеляційної скарги від 25.12.2015 просив скасувати "рішення господарського суду м. Черкаси від 21.12.2015 за заявою про грошові вимоги" до боржника - ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр".
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу заявник зазначає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції вважає частково незаконними, а саме, висновок суду про те, що вимоги громадянина ОСОБА_2 заявлені з пропуском строку встановленого для їх подання, а також визнання судом першої інстанції та віднесення грошових вимог до банкрута в сумі 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі та 8000,00 грн моральної шкоди, до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу.
Вимоги апеляційної скарги з урахуванням доповнень та письмових пояснень скаржника, зводяться до того, що необґрунтованим є висновк суду першої інстанції щодо відліку строку на заявлення грошових вимог кредитора до боржника відповідно до абз. 1 та 2 ч. 4 ст. 23 Закону, оскільки згадані норми не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати.
Скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що компенсація за несвоєчасну виплату по заробітній платі та моральна шкода є компенсаційними виплатами за порушення права на оплату праці зі сторони Банкрута, вказані грошові вимоги мають бути внесені до реєстру вимог кредиторів як вимоги першої черги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 було прийнято до провадження, призначено розгляд апеляційної скарги гр. ОСОБА_2 на ухвали Господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі №10/5026/620/2011 на 10.03.2016 о 11:30.
10.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від апелянта - гр. ОСОБА_2 надійшли письмові доповнення та письмові пояснення, в яких викладено додаткове обґрунтування положень щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні 10.03.2016 громадянин ОСОБА_2 навів свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.
Інші учасники судового провадження в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились.
Про розгляд апеляційної скарги сторонам повідомлено належним чином.
Жодних заяв, клопотань про неможливість з'явитися на судове засідання 10.03.2016 з причин, що не залежить від сторін у справі, суду не надавалося.
Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки ухвал Господарського суду Черкаської області в апеляційному порядку за відсутності представників інших учасників судового провадження.
По закінченні судового засідання, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
За змістом ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвали Господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі № 10/5026/620/2011 слід частково скасувати з нижченаведених підстав.
Предметом апеляційного оскарження є ухвали господарського суду Черкаської області від 21.12.2015, які постановлені за наслідками розгляду двох заяв від 11.11.2015 громадянина ОСОБА_2 про визнання грошових вимог, із яких вбачається, що громадянин ОСОБА_2 з 09.04.2001 року по 11.06.2014 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр", працював на посаді бухгалтера. Між керівництвом ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" та помічником головного бухгалтера ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" ОСОБА_2 був укладений договір про використання особистого автомобіля в службових цілях, щоквартальна компенсація за амортизацію автомобіля та виконання додатковх функцій робітником. Автомобіль "Славута" використовувався підприємством з 01.01.2008 по 31.05.2013.
Суд апеляційної інстанції вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо періоду виникнення грошових вимог гр. ОСОБА_2 та визначення черговості їх погашення є помилковим з огляду на таке.
Згідно з ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За визначенням ст.1 Закону кредитор - юридична або фізична особа, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
За змістом ст. 23 Закону кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна (п.2 ст.23).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати (п.4 ст.23).
Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з цим Законом (п.7 ст.23).
Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника. Поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (п. 8 ст.23).
Черговість задоволення вимог кредиторів установлена частиною першою статті 45 Закону. Зокрема у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати на оплату судового збору.
Провадження у справі про банкрутство ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" порушено господарським судом Черкаської області 25.03.2011. Постановою Господарський суд Черкаської області від 09.06.2015 припинено процедуру санації, визнано банкрутом ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Пшеничного Сергія Миколайовича.
09.06.2015 оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (№ 18846).
Слід зазначити, що у листопаді 2015 громадянин ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Черкаської області із заявою у справі № 10/5026/620/2011 про банкрутство, просив суд, відповідно до уточнених вимог визнати грошові вимоги в сумі 78818,69 грн заборгованості по заробітній платі, 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі, 8000,00 грн моральної шкоди, накласти арешт на майно боржника. Також, заявник просив визнати, що перераховані на картковий рахунок 10000,00 грн є компенсацією за використання автомобіля в службових цілях, а не заробітна плата, з якої повинно утримуватись 1% комісії.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, гр. ОСОБА_2 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з цивільним позовом про стягнення заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля в службових цілях і виконання додаткової роботи.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.10.2015 за № 705/5311/15-ц (2/705/2002/15) стягнуто з ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" на користь ОСОБА_2 14461,50 грн. заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля та 500 грн моральної шкоди.
Уманський міськрайонний суд Черкаської області від 17.11.2015 постановив рішення про стягнення з ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" на користь ОСОБА_2 68818,69 грн заборгованості по заробітній платі, 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі та 8000,00 грн моральної шкоди.
Вищеназвані судові рішення у справі № 705/5311/15-ц та № 705/5311/15-ц набрали законної сили. Отже грошові вимоги ОСОБА_2 у загальній сумі 130173,13 грн є безспірними.
У рішенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.10.2015 у справі № 705/5311/15-ц (2/705/2002/15) встановлено, що відповідно до п.4.4 договору компенсації 01.01.2008 № 64А/08 за використання відповідачем належного позивачу транспортного засобу ЗАЗ 110380-40 д/н НОМЕР_1 в господарській діяльності - ПАТ «Старобабанівський гранітний кар'єр» зобов'язався вчасно проводити компенсацію експлуатаційних витрат на утримання автомобіля. Згідно з п.п. 5.1, 5.2 цього договору вартість компенсації по домовленості сторін встановлено в розмірі 900 грн в квартал. Підставою для оплати ОСОБА_2 експлуатаційних витрат на утримання автомобіля являється Акт, який підписується Сторонами не пізніше 5 робочих днів по закінченню звітного квартала.
Використання позивачем особистого автомобіля в службових цілях підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання компенсації витрат).
Суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за використання його автомобіля в розмірі 14461,50 грн обґрунтована та підлягає до задоволення, оскільки підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою ПАТ «Старобабанівського гранітного кар'єру» від 01.04.2013, згідно якої станом на 01.04.2013 заборгованість ПАТ «Старобабанівський гранітний кар'єр» перед ОСОБА_2 по компенсації за використання автомобіля складає 13951,50 грн.
В свою чергу, у рішенні господарського суду Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2015 у справі № 705/5132/15-ц (2/705/1911/15) встановлено, що ОСОБА_2 з 09.04.2001 по 11.06.2014 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Старобабанський гранітний карєр» працював на посаді бухгалтера. На підставі своєї заяви 11.06.2014 він був звільнений з посади бухгалтера спеціаліста за власним бажанням з виплатою компенсації за 124 дня невикористаної відпустки, що підтверджується наказом № 56-к від 11.06.2014.
За період з 01.04.2013 ОСОБА_2 було видано зарплати на суму 47057,19 грн. Станом на 16.07.2015 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 складає 68818,69 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату № 86 від 16.07.2015, виданої ПАТ «Старобабанський гранітний карєр».
Уманський міськрайонний суд Черкаської області з урахуванням ч.1 ст.61 ЦПК України дійшов висновку про встановленість факту, що ПАТ «Старобабанський гранітний карєр» має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 в сумі 68818,69 грн, яку включено до реєстру вимог кредиторів боржника. Оскільки, відповідно до відзивів арбітражного керуючого (ліквідатора) ПАТ «Старобабанський гранітний карєр» ОСОБА_2 на позовну заяву від 16.07.2015 року та 27.10.2015 року, які містяться в матеріалах справи, вказано, що ПАТ «Старобабанський гранітний карєр» визнає заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 в сумі 68818,69 грн, та не визнає вимоги по нарахуванню фінансових санкцій у вигляді компенсації в сумі 38392,94 грн та моральної шкоди в сумі 20000 гривень.
Вимога про стягнення з відповідача ПАТ «Старобабанський гранітний кар'єр» компенсації за затримку по виплаті заробітної плати на підставі ст.117 КЗпП України в розмірі 38392,94 грн також підлягає задоволенню, оскільки в разі невиплати з вини підприємства належних працівникові сум заробітної плати в день звільнення, підприємство повинно сплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі рахується з червня 2012 року.
Уманський міськрайонний суд Черкаської області зазначив, що ОСОБА_2 було спричинено моральної шкоди відповідачем ПАТ «Старобабанський гранітний кар'єр».Таким чином, суд дійшов висновку частково задоволити вимогу позивача про стягнення з ПАТ «Старобабанський гранітний карєр» моральної шкоди та стягнути моральну шкоду у розмірі 8000 гривень.
Судом апеляційної інстанції прийнято до уваги преюдиціальні факти встановлені Уманським міськрайонним судом Черкаської області з огляду на наступне.
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99р. у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду. Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, згідно п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Таким чином, обставини встановлені Уманським міськрайонним судом Черкаської області у рішеннях від 12.10.2015 705/5311/15-ц (2/705/2002/15) та від 17.11.2015 у справі № 705/5132/15-ц (2/705/1911/15), не можуть бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі не можуть їм суперечити.
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 927/741/13 дійшли висновку, що відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01. 2014 № 6-159цс13, від 02.07.2014 № 6-76цс14.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, а саме: Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки); Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Рішеннями Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.10.2015 та 17.11.2105 встановлено факт невиплати заборгованої заробітної плати та присуджено суму 68818,69 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також стягнення компенсаційних виплат.
За своєю юридичною природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це визначена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата за порушення права звільненого працівника на оплату праці - отримати при звільненні належні йому до виплати суми, у тому числі й заборговану заробітну плату. Названа норма закону віднесена до розділу УІІ «Оплата праці» КЗпП України.
03.10.2012 р. Верховним судом України за результатом розгляду справи № 6-109цс12 зроблено правовий висновок про те, що згідно з положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (аналогічна норма міститься в ст. 19 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Крім цього, Верховний суд України зазначає, що в трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у ряді статей Цивільного та Господарського кодексів.
Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» зазначеного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, що нараховується в розмірі середнього заробітку.
Київським апеляційним господарським судом, прийнято до уваги посилання скаржника щодо віднесення 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля в службових цілях до першої черги задоволення вимог кредиторів, оскільки ОСОБА_2 перебуваючи у трудових відносинах із ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" експлуатував власний транспортний засіб, також поза межами робочого часу в службових цілях для виконання робочих завдань. Крім того, у рішенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.10.2015 за № 705/5311/15-ц (2/705/2002/15) констатовано, що позивачем в судовому засіданні надавався Акт № 64_02/13 здачі - прийняття робіт (надання компенсації витрат) від 31.05.2013.
Судом встановлено, що в добровільному порядку відповідач завдані позивачу збитки не відшкодував.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, суд доходить висновку, що стягнення компенсації в розмірі 14461,50 грн за використання особистого автомобіля ОСОБА_2, слід розглядати, як компенсацію за виконання робочих завдань в позаробочий час.
Вищевикладені фактичні обставини справи і приписи закону спростовують висновок суду першої інстанції про те, що грошові вимоги в сумі 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля в службових цілях та 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі підлягають задоволенню у шосту чергу згідно з ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Судова колегія звертає увагу, що з метою дотримання принципу змагальності у судовому розгляді даної спарви, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості) та ст. 4 - 3 ГПК України господарським судом апеляційної інстанції було створено сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин та здійснено сприяння повному, всебічному з'ясуванню обставин справи. Однак, боржник не надав суду жодних заперечень чи спростувань доводів скаржника, в свою чергу апелянтом було дотримано засади змагальності та доведено факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Отже, виходячи із презумпція вини особи, яка допустила порушення зобов'язання, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що боржник не довів відсутність своєї вини та не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Щодо строку звернення з кредиторськими вимогами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Як зазначено вище, Господарський суд Черкаської області постановою суду від 09.06.2015, визнано банкрутом ПАТ "Старобабанський гранітний кар'єр" та відкрито ліквідаційну процедуру. 09.06.2015 року оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (№18846).
Суд першої інстанції зазначає, що оскільки вимоги громадянина ОСОБА_2 заявлені з пропуском строку встановленого для їх подання, суд визнає грошові вимоги до банкрута в сумі 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля та 500 грн. моральної шкоди, включає їх до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу.
Однак, враховуючи вищенаведені судові рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області, які набрали законної сили, а також приписи частини другої пункту четвертого статті 23 Закону про те, що на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати не поширюються наслідки пропущення строку звернення із кредиторськими вимогами та пункту першого статті 45 названого Закону про задоволення у першу чергу вимог щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, вимоги 68818,69 грн заборгованості по заробітній платі, 38392,94 грн компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі, а також вимоги 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля, повинні погашатись у першу чергу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно п. 6 ч.1 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода не входить до структури заробітної плати, не є винагородою за трудовим договором, додатковою заробітною платою, заохочувальною або компенсаційною виплатою.
Таким чином, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги кредитора зі сплати моральної шкоди підлягають задоволенню у шосту чергу відповідно до ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Інші доводи апеляційної скарги висновки господарського суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. 103 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право серед іншого скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі № 10/5026/620/2011 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Старобабанський гранітний кар'єр" скасувати в частині визначення черговості погашення 38392,94 грн. компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі, як вимоги шостої черги і в цій частині прийняти нове рішення:
Грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_2 у сумі 38392,94 грн. компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі підлягають задоволенню у першу чергу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
3. Ухвалу господарського суду Черкаської області від 21.12.2015 у справі № 10/5026/620/2011 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Старобабанський гранітний кар'єр" скасувати в частині визначення черговості погашення 14461,50 грн заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля, як вимоги шостої черги і в цій частині прийняти нове рішення:
Грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_2 у сумі 14461,50 грн. заборгованості по компенсації за використання особистого легкового автомобіля підлягають задоволенню у першу чергу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
повний текст постанови підписаний 12.03.2016
Головуючий суддя А.А. Верховець
Судді А.І. Тищенко
Т.І. Разіна