33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
14 березня 2016 р. Справа № 918/9/16
за позовом Приватного підприємства "Вієта"
до відповідача-1 Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд"
до відповідача-2 Концерну "Східно-европейський будівельний альянс"
третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія"
третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому
про витребування майна із чужого незаконного володіння
Суддя Андрійчук О.В.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_1, дов. від 18.01.2016 року
від відповідача-1: ОСОБА_2, дов. від 01.02.2016 року
від відповідача-2: ОСОБА_3, дов. від 28.11.2014 року
від третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія": не з'явився
від третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому: не з'явився
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У січні 2016 року Приватне підприємство "Вієта" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд", Концерну "Східно-европейський будівельний альянс" про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
За договором № 2-РнБ від 13.07.2006 року про організацію будівництва житлового будинку позивач в якості генпідрядника здійснював будівництво багатоквартирного житлового будинку в м. Рівне по вул. Соборна,283 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія".
Позивачем у процесі будівництва придбано залізобетонні вироби, частину з яких було використано, а у частину, у зв'язку із припинення фінансування будівельних робіт, передано на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія" на підставі договору зберігання від 25.05.2012 року. Згодом функції генпідрядника перейшли до відповідача-1, а на початку 2014 року позивачу стало відомо, що будівництво здійснює відповідач-2, відповідно будмайданчик та будматеріалами знаходяться у його віданні. У травні 2015 року позивач дізнався, що відповідач-1 у судовому порядку вимагає повернення матеріалів від відповідача-2 та претендує на них.
Як стверджує позивач, внаслідок дій відповідачів майно, що належить позивачу на праві власності, незаконно вибуло з його володіння, а відтак просить суд повернути йому із незаконного володіння відповідачів залізобетонні вироби згідно із додатком.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Ухвалою від 05.01.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 18.01.2016 року.
Ухвалою суду від 18.01.2016 року розгляд справи відкладено на 01.02.2016 року.
01.02.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з вимогами позивача не погоджується з огляду на те, що вимога позивача має бути адресована стороні за договором зберігання. Крім того, матеріали, які є предметом спору, використані у будівництві житлового будинку, що стверджується актом державного виконавця та постановою Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.06.2015 року, тощо.
01.02.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким закупівля збірного залізобетону здійснювалася за рахунок коштів інвесторів, а не позивача, а отже останній не був його власністю. Крім того, у ході виконання судового рішення у справі № 918/1999/14 державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що майно відсутнє, оскільки використане у будівництві. Зважаючи на викладене, відповідач-2 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 01.02.2016 року розгляд справи відкладено на 15.02.2016 року та в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія".
Ухвалою суду від 15.02.2016 року розгляд справи відкладено на 29.02.2016 року та в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому.
29.02.2016 року через службу діловодства господарського суду від третьої особи - Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому надійшли письмові пояснення, відповідно до яких: спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України; договір зберігання, на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не засвідчує наявності у нього права власності на спірне майно; позивачем не доведено тотожності спірного майна; фізична відсутність майна унеможливлює задоволення вимог позивача тощо.
Ухвалою суду від 29.02.2016 року продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 14.03.2016 року.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.07.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія" (замовник) та позивачем (генпідрядник) укладено договір № 2-РнБ на організацію будівництва житлового будинку, за умовами якого генпідрядник зобов'язався власними силами та/або залученими силами та засобами збудувати та передати у встановлений строк замовнику об'єкт (7-9-поверховий житловий будинок із вбудованими приміщеннями громадського призначення, що зводиться на розі вул. Соборної та вул. Корольова в м. Рівне) відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та умов договору, а замовник зобов'язався надати генпідряднику будівельний майданчик та проектно-кошторисну документацію на об'єкт, прийняти збудований об'єкт та оплатити роботи генпідрядника (п. 1.1. договору).
Позивач, звертаючись до суду, стверджує, що ним на виконання умов договору № 2-РнБ на організацію будівництва житлового будинку придбано залізобетонні вироби, які незаконно знаходяться у відповідачів (на підставі договору зберігання від 13.05.2013 року). Звертаючись до суду, позивач просить захистити його право власності, посилаючись на ст.ст. 387, 388 ЦК України.
У свою чергу, позов про захист права власності є речово-правовим і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно, отже умовами задоволення такого позову є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути, зокрема, договори поставки, купівлі-продажу, видаткові накладні, акти прийому-передачі, банківські виписки, платіжні доручення тощо, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.
Усупереч наведеному, позивач не надав жодного документу, яким би стверджувалося придбання ним будівельних матеріалів (вказані документи неодноразово витребовувалися ухвалами суду, при цьому договір зберігання, на який посилається позивач, не є документом, на підставі якого можна встановити придбання позивачем спірного майна, оскільки ним регулюються інші зобов'язальні правовідносини - відносини зі зберігання майна), тому не підтвердив належними та допустимими доказами права власності на спірне майно, а отже - порушення такого права та можливості його захисту у судовому порядку.
Щодо накладних № 120808 від 12.08.2008 року на суму 40 000,00 грн., № 250108 від 25.01.2008 року на суму 50 000,00 грн., № 28042008 від 28.04.2008 року на суму 70 000,00 грн., № 200608 від 20.06.2008 року на суму 40 000,00 грн., № 40708 від 04.07.2008 року на суму 111 050,40 грн., № 260908 від 26.09.2008 року на суму 25 099,20 грн., наданих позивачем у підтвердження права власності на спірне майно, то, по-перше, вартість товару та його перелік не у повному обсязі співпадає з тим майном, щодо якого заявлено позов; по-друге, самі лише накладні не дають можливості визначитися із тим, що товар за ним придбавався саме для будівництва житлового будинку, що був предметом договору № 2-РнБ на організацію будівництва житлового будинку від 13.07.2006 року, а не будь-якого іншого будівництва (враховуючи, що основним видом діяльності позивача є будівництво та за відсутності, наприклад, товарно-транспортних накладних, договорів на перевезення, зважаючи, що місцезнаходження продавця за накладними м. Київ, а здійснення будівництва - м. Рівне), по-третє, за накладними неможливо встановити тотожність будівельних матеріалів, що є предметом позовних вимог (додатком) та предметом поставки (одні і ті ж матеріали).
За підп. 2.1.2. п. 2.1. договору генпідрядник зобов'язався здійснювати замовлення, постачання, контроль якості, розвантаження, складування та подачу на будівельний майданчик будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, будівельної техніки, устаткування й виробів.
Відповідно до п.п. 6.1., 6.3. договору генпідрядник виконує роботи за цим договором, використовуючи свої матеріали і своїми або залученими силами (засобами). Сторони передбачають можливість надання замовником деяких матеріалів для виконання передбачених договором робіт виключно за письмовою згодою генпідрядника.
У той же час, згідно з п. 5.1. договору замовник здійснює фінансування будівництва поетапно, шляхом перерахування грошових коштів генпідряднику у порядку та в обсягах, визначених цим договором.
У силу вимог ч.ч. 1, 4, 6 ст. 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підрядникові виконані до консервації роботи та відшкодувати йому витрати, пов'язані з консервацією.
З наведеного вбачається, що хоча матеріально-технічне забезпечення будівництва покладено на позивача, однак відшкодування витрат останнього (фінансування будівництва) здійснювалося замовником, а при консервації будівельних робіт замовник зобов'язаний був відшкодувати виконані до консервації роботи та відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з консервацією.
Отже, позивач вправі вимагати стягнення із замовника будівництва вартості понесених ним витрат, якщо розрахунки не проведені у повному обсязі.
Судом також встановлено, що 25.05.2012 року між позивачем (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія" (зберігач) укладено договір зберігання будівельних матеріалів, відповідно до п. 1 якого власник передав, а зберігач прийняв на зберігання збірні залізобетонні вироби та матеріали в кількості та асортименті відповідно до акту прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.
В акті прийому-передачі від 25.05.2012 року міститься перелік будівельних матеріалів, переданих на зберігання.
Місцем зберігання будівельних матеріалів є будівельний майданчик незавершеного будівництвом житлового будинку у м. Рівне по вул. Соборна,283. Строк дії договору - до повної передачі будівельних матеріалів власнику (п.п. 3, 4 договору зберігання).
Згідно з п.п. 5-8 договору зберігання зберігач має право передати на подальше зберігання будь-якій третій особі з обов'язковим повідомленням її про права власника на предмет цього договору. У випадку передачі будівельних матеріалів на зберігання третій особі зберігач повідомляє по це власника. У випадку отримання згоди власника на передачу на зберігання третій особі зберігач звільняється від відповідальності за втрату, пошкодження або знищення будівельних матеріалів. За невиконання чи неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі (ч. 1 ст. 944 ЦК України).
Пунктом 1 ч. ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Отже, у випадку втрати майна, переданого на зберігання, відповідальність несе зберігач, у даному випадку - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Українська індустріально-інвестиційна компанія", а належним способом захисту є відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого майна.
Крім того, як встановлено судом із фактичних обставин справи та пояснень учасників судового процесу, сторони за договором про організацію будівництва житлового будинку на розі вул. Соборної та вул. Корольова у м. Рівне неодноразово змінювалися, однак усі договори про зміну сторін у зобов'язанні суду надані не були.
23.04.2013 року між відповідачем-1 (попередній замовник), третьою особою - Управлінням капітального будівництва Рівненського міськвиконкому (забудовник) та відповідачем-2 (наступний замовник) укладено договір про заміну сторони "Замовник" у договорі № 1-РнБ на організацію будівництва житлового будинку на розі вул. Соборної та вул. Корольова у м. Рівне від 13.07.2006 року, за умовами якого попередній замовник передав наступному замовнику, а наступний замовник прийняв від попереднього замовника усі права та обов'язки сторони "Замовник" за договором № 1-РнБ, внаслідок чого наступний замовник замінює попереднього замовника як сторону "Замовник" у договорі № 1-РнБ (п. 1.1. договору про заміну сторони).
За п. 1.2. договору про заміну сторони з моменту підписання цього договору наступний замовник стає стороною "Замовник" договору № 1-РнБ з усіма правами та обов'язками, передбаченими вказаним договором. До наступного замовника переходять усі функції замовника, зазначені у підп. 2.1.1. договору № 1-РнБ. Попередній замовник передає наступному замовнику з відповідального зберігання на відповідальне зберігання виконані будівельно-монтажні роботи та використані матеріали в об'єкті незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: м, Рівне, вул. Соборна,283, на загальну суму 7 340 215,33 грн.
13.05.2013 року між відповідачем-1 (поклажодавець) та відповідачем-2 (зберігач) укладено договір зберігання.
У п. 7.1. договору зберігання передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 1.1. договору зберігання поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання збірний залізобетон (надалі - майно) у кількості та вартістю відповідно до додатку №1 до цього Договору згідно із актом прийому - передачі, який є його невід'ємною частиною.
Вказані будівельні матеріали набуті відповідачем-1 відповідно до додатку № 5 до акту приймання передачі від 01.06.2012 року, складеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" - управитель, Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Українська Індустріально - Інвестиційна Компанія" - старий замовник, Приватним акціонерним товариством "Рівнебуд" - новий замовник, Управлінням капітального будівництва Рівненського міськвиконкому - забудовник.
З вказаного ОСОБА_2 вбачається, що старий замовник передав, а новий замовник та забудовник прийняли будівельні матеріали з будівельно-монтажними роботами вартістю 14 265 772,89 грн. Управитель передав новому замовнику, а останній прийняв фінансові зобов'язання перед довірителями ФФБ в розмірі 7 340 215,33 грн. Старий замовник передав забудовнику (Управлінню капітального будівництва Рівненського міськвиконкому), а останній прийняв фінансові зобов'язання перед інвесторами в розмірі 6 925 557,56 грн.
Також, новому замовнику передано дефектний акт (додаток № 1 від 01.06.2012 року), акт контрольного обміру виконаних робіт по будівництву будинку по вул. Соборна, 283 в м. Рівне (додаток № 2 від 01.06.2012 року), перелік наявних будівельних матеріалів, які передаються новому замовнику (додаток № 5 від 01.06.2012 року), в тому числі збірний залізобетон, та додатки № 3 і № 4 від 01.06.2012 року, що містять відомості про оплату будівництва конкретних квартир довірителями.
Залізобетонні вироби обліковуються на балансі відповідача-1 та їх вартість включена з метою оподаткування до відповідної декларації з податку на прибуток підприємства.
Відповідно до п. 2.1.1. договору зберігання зберігач зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в період дії цього договору.
Пунктом 2.1.4. договору зберігання визначено, що зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцю за першою вимогою останнього.
Згідно з п. 3.1.1. договору зберігання поклажодавець зобов'язаний надати зберігачу майно не пізніше, ніж через 10 днів після офіційного повідомлення зберігача.
Поклажодавець має право в будь-який час вимагати у зберігача повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні (п. 3.2. Договору).
За п. 4.1. договору зберігання за зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу кошти у розмірі 0,00 грн. в місяць.
На виконання умов договору зберігання поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання збірний залізобетон у кількості та асортименті відповідно до додатку № 1 до договору зберігання від 13.05.2013 року.
Відповідач-1 неодноразово зверталося до відповідача-2 з вимогами про повернення майна, переданого йому на відповідальне зберігання, однак останні залишені відповідачем-2 без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області з відповідним позовом. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.03.2015 року у справі № 918/1999/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року, позов відповідача-1 до відповідача-2 про спонукання до виконання договірних зобов'язань задоволено, зобов'язано відповідача-2 повернути відповідачу-1 з відповідального зберігання в примусовому порядку майно відповідно до додатку № 1 від 13.05.2013 року до договору зберігання від 13.05.2013 року.
За приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У ході виконання вказаного судового рішення державним виконавцем складено акт від 11.06.2015 року, за яким майно, яке необхідно повернути з відповідального зберігання, неможливо, оскільки останнє використане у будівництві житлового будинку по вул. Соборна,283 та є його невід'ємною частиною. Вказаний акт складено, зокрема за участі директора позивача, про що свідчить його підпис на вказаному акті.
Враховуючи викладене, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" Відділом ДВС Рівненського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Таким чином, повернути будівельні матеріали, яких не існує в натурі, неможливо.
З врахуванням викладеного судом встановлено: по-перше, позивачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження його права власності на спірні будівельні матеріали; по-друге, будівельні матеріали, що були предметом договору зберігання будівельних матеріалів від 25.05.2012 року та договору зберігання від 13.05.2013 року не є ідентичними та тотожними, по-третє, будівельні матеріали за договором зберігання від 13.05.2013 року (які позивач вважає тотожними своїм) використані у будівництві, тобто їх в натурі не існує, а відтак у будь-якому разі не може бути повернуто позивачу.
І нарешті, як зазначалося, матеріально-правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог є посилання на ст.ст. 387 (недобросовісний володілець), 388 (добросовісний володілець) ЦК України.
Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому слід мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, слід виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Судом з матеріалів справи встановлено, що вибуття майна відбулося з волі позивача шляхом передачі його на зберігання третій особі, тобто ґрунтувалося на договірних засад, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке регулює ці відносини. Так само на договірних засадах спірне майно вибуло з володіння третьої особи, тобто з її волі, і перейшло до відповідачів у справі (передача на зберігання у зв'язку із зміною сторони у договорі на організацію будівництва житлового будинку на розі вул. Соборної та вул. Корольова у м. Рівне), а отже підстави для застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України відсутні.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів обставин, викладених у позовній заяві, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складено 14.03.2016 року.
Суддя Андрійчук О.В.