номер провадження справи 2/13/16
09.03.2016 Справа № 908/362/16
Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові матеріали 2014», м.Запоріжжя,
до відповідача: Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Запоріжжя,
про стягнення 120949,93 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 31.12.2015 р.,
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 16/01 від 12.01.2016 р.,
До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові матеріали 2014» з позовом до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення за договором поставки № 12-03/14 від 12.03.2014 р. заборгованості у розмірі 120949,93 грн., з яких: 60000,00 грн. - сума основного боргу, 14821,94 грн. - сума пені, 10151,40 грн. - сума штрафу, 2584,27 грн. - 3% річних, 33392,32 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.03.2014 р. між ТОВ «Промислові матеріали 2014» та Дочірнім підприємством «Запорізький облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» було укладено договір поставки № 12-03/14. На виконання умов договору 10.09.2014 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 145020,00 грн. відповідно до накладної № 60 від 10.09.2014 р. Відповідач лише частково оплатив поставлений товар у розмірі 85020,00 грн., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 60000,00 грн. Строк платежу за вказаний товар закінчився, а відповідач не здійснив остаточних розрахунків з позивачем за поставлений товар. За прострочення сплати цієї заборгованості позивач нарахував пеню за період з 04.12.2014 р. по 04.05.2015 р. в сумі 14821,94 грн., штраф в сумі 10151,00 грн., 3% річних за період з 04.12.2014 р. по 05.02.2016 р. в сумі 2584,27 грн. та інфляційні втрати за період з 04.12.2014 р. по 15.01.2016 р. в сумі 33392,32 грн.
До господарського суду Запорізької області 01.03.2016 р. надійшли заперечення відповідача на позовну заяву та 03.03.2016р. надійшли уточнення до заперечення, відповідно до яких відповідач не погодився з позовними вимогами та просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Так, відповідач вказує, що, позивач (постачальник) в порушення п. п. 2.3, 2.4, 3.2, 3.3 договору не надав специфікації на товар, сертифікат якості на товар та відповідні заявки замовника на товар. Також позивачем в порушення умов договору не надано належних доказів повідомлення про відвантаження товару та того, що оплачені відповідачем грошові кошти були перераховані саме на підставі видаткової накладної № 60 від 10.09.2014р. і тому ця оплата не може розглядатися як факт визнання відповідачем заборгованості. Відповідач також вказує, що спір в першу чергу відповідно до договору належить вирішувати шляхом переговорів, але від позивача не надходило жодної претензії або листа стосовно неналежної оплати товару, наявності заборгованості та вимоги про оплату. До того ж відповідач заперечує, що особа, яка відповідно до довіреності на отримання товару № 830 є матеріально-відповідальною і уповноважена на фактичне отримання матеріальних цінностей, мала право на підписання документів ТТН, актів прийому-передачі, видаткових накладних.
Окрім цього, відповідачем у заяві № 13/205 від 29.02.2016 р. заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позов заявлено на підставі ст. ст. 530, 625, 626, 629, 837 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 231, 180, 216, 218, 220 Господарського кодексу України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.02.2016 р. позовна заява у справі № 908/362/16 була прийнята до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/13/16 та призначено судове засідання на 03.03.2016 р.
В судовому засіданні 03.03.2016 р. суд на підставі ст. 77 ГПК України оголосив перерву у судовому засіданні до 09.03.2016 р.
В судовому засіданні 09.03.2016 р. були присутні представники обох сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася. Представник позивача підтримав позицію, викладену у позові. Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у запереченні та уточненні до заперечення на позовну заяву.
В судовому засіданні 09.03.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
12.03.2014 р. між ТОВ «Промислові матеріали 2014» та ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» було укладено договір поставки № 12-03/14.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, здійснювати на замовлення замовника поставку товару у 2014 - 2017 роках - фарби розмічальної, фарби та емалі ПФ (асортимент), скло кульок, розчинника для фарби, кількість якого визначається згідно додатку до договору, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити такий товар та послуги по його доставці.
Згідно з п. 1.2 договору загальна вартість товару, що передбачається для постачання орієнтовно становить 15486000,00 грн.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.3 договору постачальник відвантажує товар партіями на адресу замовника за цінами, що визначаються у погоджених сторонами специфікаціях на партію товару, що додаються до договору, та видаткових накладних, та не можуть бути змінені за домовленістю сторін. Товар, вказаний в п. 1.1 договору, поставляється замовнику партіями, згідно заявок замовника. Загальна кількість поставки товару за договором не є обов'язковою для сторін.
Згідно з п. 2.4 договору специфікації складаються на кожну партію товару, узгоджуються сторонами та є невід'ємною частиною договору. У специфікаціях вказується: одиниця виміру кількості товару, ціна одиниці товару, загальна кількість та вартість товару по конкретній партії, її дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по видам, маркам, типам.
Згідно з п. п. 3.1, 3.2 договору якість товару, що поставляється за договором, має відповідати ГОСТам, які пред'являються до даного товару, який підтверджується сертифікатом якості. Постачальник зобов'язаний на товар, що є предметом поставки за договором, видати сертифікат, який посвідчує відповідність названого товару вимогам відповідних стандартів або технічних умов.
У відповідності до п. п. 4.1, 4.5 договору узгоджена сторонами в специфікації партія товару відвантажується на адресу замовника не пізніше 14 днів з моменту надходження заявки замовника.
Постачальник повідомляє замовника про відвантаження у строк 1 день з моменту передачі товару перевізнику шляхом факсового повідомлення, у якому повинно бути зазначено: дату відвантаження, номер накладної, номер автомашини, номер рейсу, номер і дату договору, найменування та кількість товару.
Пункт 5.1 договору встановлює, що оплата товару замовником здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу до 60 банківських днів від дня отримання партії товару.
Відповідно до п.5.2 договору у випадку наявності причин (затримка бюджетного фінансування, затримка фінансування Служби автомобільних доріг у Запорізькій області, зміна нормативно-правових актів і т. ін.), які унеможливлюють виконання Замовником зобов'язань згідно абз.1 п. 5.1, замовник зобов'язаний письмово повідомити постачальника про такі причини.
З моменту отримання постачальником листа, додаткової угоди про зміну строків оплати, п.5.1 договору втрачає силу. Нові строки оплати узгоджуються сторонами шляхом укладення додаткової угоди, листів, тощо.
Згідно з п. 9.1 договору договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року.
Доказів припинення дії договору сторони не надали, тому на час розгляду справи судом умови договору є чинними.
Судом встановлено, що на виконання вищевказаного договору постачання на підставі видаткової накладної № 60 від 10.09.2014 р. та відповідно до рахунку на оплату № 73 від 10.09.2014 р. позивач поставив відповідачу товар: емаль ПФ-115 біла у кількості 3000,00 кг. на суму без ПДВ 72510,00 грн., емаль ПФ-115 сіра у кількості 1000,00 кг. на суму без ПДВ 24170,00 грн., емаль ПФ-115 чорна у кількості 1000,00 кг. на суму без ПДВ 24170,00 грн. Всього поставлено товару на суму з ПДВ 145020,00 грн.
З боку відповідача товар отриманий представником ОСОБА_3 за довіреністю №830 від 09.09.2014 р. на отримання товару від ТОВ «Промислові матеріали 2014», а саме цінностей за рахунком № 73 від 10.09.2014 р.
Відповідач лише частково оплатив поставлений товар, що підтверджується виписками по особовим рахункам ТОВ «Промислові матеріали 2014», а саме: оплата від 11.03.2015 р. на суму 60000,00 грн., оплата від 12.03.2015 р. на суму 20,00 грн., оплата від 28.10.2014 р. на суму 20000,00 грн., платіжним дорученням № 1423 від 18.11.2014 р. на суму 5000,00 грн. Всього за поставлений товар згідно з договором поставки № 12-03/14 від 12.03.2014 р. на підставі рахунку № 73 від 10.09.2014 р. на суму 145020,00 грн. відповідачем сплачено грошові кошти у розмірі 85020,00 грн.
Таким чином, відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 60000,00 грн.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Правовідносини врегульовані договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 6.1 договору товар вважається прийнятим по кількості місць - згідно з кількістю місць, зазначених у накладній; по кількості - згідно зі специфікацією, видатковими накладними; по якості - згідно із сертифікатом якості, паспортом або іншим документом.
Пункт 6.2 договору закріплює, що приймання товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами згідно діючого законодавства України.
Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості (№ П-6) приймання продукції за кількістю здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких із них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказується, які документи відсутні.
У п.14 Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по якості (№П-7) зазначено, що приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких із них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.
Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Накладна на прийняття товару підписана представником відповідача без зауважень. Відповідач при прийнятті товару не зазначив про фактичну відсутність специфікацій, сертифікатів якості та заявок замовника. Акти про відсутність таких документів відповідно до вимог інструкцій № п-6 та № п-7 не складались. Також відповідач не звертався до позивача із вимогами про передання будь-яких із супровідних документів. З цього слідує, що весь необхідний комплект документів для оплати товару був відповідачу переданий разом із товаром.
Доводи відповідача щодо того, що довіреність № 830 від 09.09.2014 р., яка видана ОСОБА_3, не уповноважує вказану особу на підписання документів суд визнає необґрунтованими. Згідно з п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.04.1995 р. повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Так, довіреність видана на отримання від ТОВ «Промислові матеріали 2014» цінностей за рахунком № 73 від 10.09.2014 р. і відповідно до довіреності саме ОСОБА_3 є матеріально-відповідальною за прийняття товару особою. Вказана довіреність підписана керівником та головним бухгалтером підприємства відповідача і завірена печаткою цього підприємства. У видатковій накладній № 60 від 10.09.2014 р. вказано, що поставка здійснюється на підставі рахунку на оплату № 73 від 10.09.2014 р. Накладна підписана уповноваженим довіреністю № 830 від 09.09.2014 р., матеріально-відповідальним представником відповідача ОСОБА_3, що є належним і достатнім доказом прийняття покупцем товару.
Також відповідач у своїх запереченнях вказує на те, що здійснені відповідачем оплати не можуть розглядатися як факт визнання відповідачем заборгованості, оскільки вони не містять посилання на видаткову накладну № 60 від 10.09.2014 р. Суд з такою позицією відповідача не погоджується, оскільки відповідно до банківських виписок по особовим рахункам ТОВ «Промислові матеріали 2014» від 11.03.2015 р., від 12.03.2015 р., від 28.10.2014 р. та платіжного доручення № 1423 від 18.11.2014 р. призначенням вказаних платежів є «за емаль зг. дог. № 12-03/14 від 12.03.2014 р. за рах. № 73 від 10.09.2014 р.». У видатковій накладній № 60 від 10.09.2014 р. вказано, що поставка здійснюється саме на підставі рахунку на оплату № 73 від 10.09.2014 р. Крім того, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ці оплати були здійснені на виконання якогось іншого договору або на підставі іншої видаткової накладної (чи рахунку). Як пояснив позивач, будь-яких інших господарських відносин сторони не мали.
Стосовно посилань відповідача на порушення постачальником п. 4.5 договору щодо повідомлення відповідача про відвантаження у строк 1 день з моменту передачі товару суд зазначає, що умови розрахунків за товар не залежать від строків повідомлення про поставку товару. Відповідач не відмовився від поставки товару та прийняв товар. Факт прийняття товару відповідач не заперечує. Товар позивачу не повертав. В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порушення умов п. 5.1 договору № 12-03/14 від 12.03.2014 р. відповідач не оплатив отриманий товар у повному обсязі в термін до 60 банківських днів від дня отримання товару, доказів повної або часткової оплати заборгованості у розмірі 60000,00 грн. під час розгляду справи не надав.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар в сумі 60000,00 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 7.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним в Україні законодавством.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення оплати боргу з врахуванням часткових оплат позивач нарахував інфляційні втрати в сумі 33392,32 грн. за період з грудня 2014 року по грудень 2015 року та 3 % річних у сумі 2587,27 грн. за період з 04.12.2014 р. по 05.02.2016 р.
Суд перевірив розрахунок інфляційних втрат і визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 33392,32 грн. інфляційних втрат обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Розрахунок 3% річних є невірним, оскільки позивачем здійснено розрахунок річних за весь період прострочення, виходячи з 365 днів у році, у той час як у 2016 році було 366 днів. У зв'язку з цим суд здійснив їх перерахунок.
За розрахунком суду за період з 04.12.2014 р. по 10.03.2015 р. (98 днів) від суми боргу 120020,00 грн. 3% річних становлять 956,87 грн. За період з 13.03.2015 р. по 05.02.2016 р. (330 днів) від суми боргу 60000,00 грн. 3% річних становлять 1626,91 грн. Загалом з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 2583,78 грн. В цій сумі позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню. У стягненні 3% річних в сумі 0,49 грн. суд відмовляє.
Також позивач заявляє про стягнення пені у розмірі 0,1% за кожен день прострочення за період з 04.12.2014 р. по 04.05.2015 р. в сумі 14821,94 грн. та 7% штрафу у розмірі 10151,40 грн., які нараховані на підставі ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Договором поставки від 12.03.2014 р. № 12-03/14 не передбачено неустойки за прострочення оплати товару.
У п. 7.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, на підставі якої позивачем нараховані штрафні санкції, передбачає, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до змісту абзацу третього вказаної норми штрафні санкції розраховується від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, тобто за порушення негрошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена в п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якої господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Таким чином, позивач безпідставно нарахував штрафні санкції за прострочення відповідачем оплати на підставі ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України.
За таких обставин суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу.
Відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що підстав для нарахування неустойки в даному випадку немає і суд відмовив у їх стягненні по суті, заява відповідача про застосування позовної давності до цих вимог не підлягає розгляду.
Таким чином позовні вимоги задоволені судом частково.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Українська, буд. 50, м. Запоріжжя, 69095, ІПН 32025623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові матеріали 2014» (АДРЕСА_1, 69050, ІПН 38932627) основний борг у сумі 60000,00 грн. (шістдесят тисяч грн. 00 коп.), інфляційні втрати в сумі 33392,32 грн. (тридцять три тисячі триста дев'яносто дві грн. 32 коп.), 3% річних в сумі 2583,78 грн. (дві тисячі п'ятсот вісімдесят три грн. 78 коп.) та витрати зі сплати судового збору в сумі 1439,64 грн. (одна тисяча чотириста тридцять дев'ять грн. 64 коп.).
Видати наказ.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Суддя Т.В.Мойсеєнко
Рішення оформлено та підписано 14.03.2016р.
і набирає законної сили після закінчення
десятиденного строку з дня його підписання.