ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.02.2016Справа №911/3527/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 911/3527/15
за позовом Управління пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі
Хмельницької області;
до товариства з обмеженою відповідальністю «Леонт»;
про стягнення 18 218,48 грн.
за участю представників сторін: не з'явилися.
До Господарського суду Київської області звернулось Управління пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Леонт» (надалі - відповідач) про стягнення 18 218,48 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок наданням відповідачем недостовірних довідок стосовно заробітної плати ОСОБА_1, що спричинило надмірну сплату останньому пенсії, у зв'язку з чим позивачеві завдано шкоди у розмірі 18 218,48 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.08.2015р., на підставі ч. 2 ст. 15 ГПК України, матеріали позовної заяви було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою від 25.08.2015р. Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області до розгляду і порушив провадження у справі.
Ухвалою від 13.10.2015р. Господарський суд міста Києва передав справу за підсудністю до Господарського суду Черкаської області з огляду на те, що згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Леонт", є Черкаська область, м. Черкаси, проспект Хіміків, 12.
Господарський суд Черкаської області ухвалою від 09.10.2015р. прийняв справу №911/3527/15 до свого провадження, в ході розгляду якої встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Леонт», м. Київ, до якого управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області пред'явило позов, і вказане Господарським судом міста Києва в ухвалі від 13.10.2015р. товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Леонт», м. Черкаси, є різними юридичними особами, оскільки мають різні найменування, різні ідентифікаційні коди і різне місцезнаходження.
Крім того, Управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області звернулося до Господарського суду Черкаської області із клопотанням про передачу цієї справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24.12.2015р. матеріали справи №911/3527/15 передано, на підставі ч. 2 ст. 15 ГПК України, за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2016 р. прийнято до провадження справу № 911/3527/15, розгляд справи призначений на 11.02.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. було відмовлено в задоволенні клопотання управління пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області про проведення судового засідання, призначеного на 11.02.2016р. по справі № 911/3527/15, в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2016р. розгляд справи відкладено на 25.02.2016р.
У судове засідання 25.02.2016р. представники сторін не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, витребувані судом докази не надали.
Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу від 06.01.2016р. та ухвалу від 11.02.2016р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.
При цьому, згідно відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 11.09.2015р. щодо ідентифікаційного коду 31514012 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів не знайдено.
Водночас, в матеріалах справи міститься лист Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району вих № 05-10-22/5905 від 11.09.2015р., відповідно до якого повідомляється, що ТОВ «Леон» (код ЄДРПОУ 31514012) зареєстровано Московською районною в місті Києві державною адміністрацією 10.07.2001р., відомості щодо включення до Єдиного державного реєстру не подавали.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до п.2 ч.1 ст.64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки, у порядку передбаченому законом.
Позивач вказує на те, що 05.07.2013р. відповідно до ст.64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з метою контролю за цільовим використанням коштів та правильністю призначення (перерахунку) пенсій, управлінням ПФУ в Ярмолинецькому районі проведено зустрічну перевірку достовірності видачі довідки про заробітну плату, видану ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю «Леонт» вих. № 47 від 30.07.2004р., за період з 01.01.1993 року по 31.12.1997 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт № 96 від 16.08.2013 року. Відповідно до даного акту, при перевірці заробітної плати за період з 01.01.1993 року по 31.12.1997 року виявлено, що відповідач не знаходиться за адресою державної реєстрації, відповідно, перевірити довідку вих. № 47 від 30.07.2004р. про заробітну плату ОСОБА_1 не має можливості.
Таким чином, як зазначає позивач, довідка вих. № 47 від 30.07.2004р. про заробітну плату ОСОБА_1, видана відповідачем за період з 01.01.1993 року по 31.12.1997 року містить недостовірні відомості.
Згідно п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Позивач посилається на те, що після перевірки управлінням Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі ОСОБА_1, виникла переплата пенсії за період з 01.01.2004 року по 30.11.20134 року включно в сумі 18 218,48 грн.
Тобто, видання відповідачем довідки з недостовірними даними стало причиною нарахування пенсії у розмірі, більшому від обґрунтованого. Нарахування ж надмірного розміру пенсії призвело до необґрунтованих виплат в сумі 18 218,48 грн., які фактично є бюджетними втратами.
Позивач зазначає, що згідно ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Листом за вих № 1922/07 від 30.03.2015р. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути переплату коштів у сумі 18 218,48, яка виникла в результаті надання недостовірних відомостей при оформленні довідки про заробітну плату. Однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Несплата вказаної суми призводить до порушення інтересів держави в особі Пенсійного фонду України, позбавляючи можливості надавати соціальні послуги населенню з коштів Пенсійного фонду України, що тягне за собою несвоєчасну виплату пенсій та інших соціальних виплат та до порушення конституційних прав громадян, сприяє виникненню соціальної напруженості в державі.
У зв'язку із тим, що переплата не повернута в добровільному порядку, управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі змушене звертатись до суду з позовом про стягнення з відповідача 18 218,48 грн.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011).
Відповідно до п. 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ведення в районі (місті) реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб), своєчасне внесення відомостей до нього та їх використання, контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб, та автоматизовану обробку інформації; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів; застосовує фінансові санкції, передбачені законом (п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
У разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ЦК України).
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, частинами першою і другою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, виходячи з аналізу змісту ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
Таким чином, з метою встановлення доведеності факту завдання шкоди позивачеві у заявленій до стягнення сумі внаслідок сплати коштів у необґрунтованому розмірі, в першу чергу необхідним є встановити, власне, факт сплати таких коштів у сумі 18 218,48 грн.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту нарахування суми пенсії, з яких сума 18 218,48 грн. сплачена необґрунтовано.
Разом з тим, суд звертає увагу, що будь-які докази нарахування суми пенсії позивачем жодним чином не можуть свідчити про фактичне списання таких коштів та перерахування їх на користь ОСОБА_1 як отримувача таких коштів, як-то банківські виписки, платіжні доручення тощо.
Відтак, за відсутності первинних доказів на підтвердження доводів позивача про фактичну (реальну) сплату (перерахування) з Державного бюджету України суми пенсії у розмірі 18 218,48 грн., що є необґрунтованим, у суду відсутні підстави вважати, що позивачеві заподіяно реальних збитків.
При цьому, суд зазначає, що позивач не обмежений у процесуальних можливостях, передбачених нормами ГПК України, зокрема ст. 38 ГПК України стосовно витребування необхідних доказів для підтвердження доводів, якими він обґрунтовує свої вимоги за умови неможливості самостійного подання таких доказів. Разом з тим, жодних клопотань такого змісту до суду не надходило, неможливість подання належних первинних доказів у справі також не обґрунтована.
Крім того, судом також враховано відсутність будь-яких доказів щодо існування на даний час відповідача як юридичної особи та здійснення останнім господарської діяльності, оскільки з доданого до справи акту перевірки № 96 від 16.08.2013 року вбачається, що останнім зафіксовано відсутність відповідача за адресою реєстрації та відсутності сплати внесків до Пенсійного фонду.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено позовні вимоги, у зв'язку з чим в задоволенні позову суд відмовляє.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 09.03.2016р.
Суддя А.І. Привалов