Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
02 березня 2016 р. №820/171/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Полях Н.А.,
при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Щербак Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд: - скасувати податкове повідомлення-рішення (форма "Ф") від 02.09.2015 року №157-17, прийняте ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів.
Позивач, в обґрунтування позову зазначив, що відповідачем було протиправно прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення з огляду на те, що відповідач під час розрахунку транспортного податку з фізичних осіб не взяв до уваги той факт, що на початку грудня 2011 року автомобіль LEXUS LX 570, реєстраційний номер НОМЕР_1 вибув з володіння позивача, у зв'язку із його викраденням. Отже, позивач своє право володіння, користування та розпорядження втратив.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У письмових запереченнях вказав, що факт незаконного заволодіння зареєстрованого за позивачем транспортного засобу не звільняє його від обов'язку сплатити транспортний податок. Адже, фізична особа залишається власником майна до моменту його зняття з реєстрації, що не має місце у цьому випадку. Відтак, посилаючись на положення статті 267 ПК України, вказав про правомірність оскаржуваного рішення та наявність підстав для нарахування та сплати транспортного податку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.09.2015 року відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення (форма Ф») №157-17 відповідно до якого позивач повинен сплатити впродовж 60 днів з моменту отримання цього ППР до бюджету транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 22916,66 грн. Вказане рішення позивач отримав 28.10.2015 року, що не заперечувалось сторонами у справі.
Не погодившись з відповідним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до ГУ ДФС у Харківській області із скаргою, за наслідками розгляду якої 01.12.2015 року ГУ ДФС у Харківській області прийняло рішення №2737/Х/20-40-10- 04-14 про результати розгляду скарги на податкове повідомлення - рішення (форма «Ф») від 02.09.2015 року №157-17, яким скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення (форма «Ф») від 02.09.2015 року № 157- 17 без змін.
Відповідно до пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
10.12.2015 року позивач звернувся із повторною скаргою на податкове повідомлення - рішення (форма «Ф») від 02.09.2015 року № 157-17 до Державної фіскальної служби України.
31.12.2015 року позивач отримав від Державної фіскальної служби України рішення про результати розгляду повторної скарги №12084/Х/99-99-10-01-03-14 від 25.12.2015 року, яким скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення (форма «Ф») від 02.09.2015 року № 157-17 без змін.
Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Позивач з 02.11.2010 року є власником транспортного засобу марки LEXUS модель LX 570, з об'ємом циліндрів двигуна 5700 куб.см., 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
06.12.2011 року зазначений автомобіль було викрадено, про що повідомлено органи внутрішніх справ. За фактом незаконного заволодіння автомобілем марки LEXUS, модель LX 570, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, слідчим СВ Київськго РВ ГУМВС України в Харківській області відкрито кримінальне провадження №61112318 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.
На виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 року про витребування доказів, від начальника СВ Київського ВП ГУНП в Харківській області надійшов лист №61/1268 від 24.02.2016 року, в якому повідомлялось, що кримінальна справа №61112318 була порушена 06.12.2011 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, а саме: автомобілем Лексус ЛХ-570 державний номер НОМЕР_1, що належить гр. ОСОБА_3 12.11.2012 року після проведення всіх необхідних та можливих слідчих дій розслідування по вказаній справі було зупинено на підставі п.3 ст.206 КПК України в редакції 1960 року. Викрадений автомобіль Лексус ЛХ-570 державний номер НОМЕР_1 встановлено не було.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що зняти з реєстрації автомобіль LEXUS LX 570 позивач не має можливості, оскільки зняття транспортних засобів проводиться після огляду автомобіля, що в даному випадку є неможливим.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388.
Згідно п. 40 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2015 р. № 904 зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.
Вибракувані транспортні засоби підприємств знімаються з обліку на підставі затверджених актів, а громадян - за заявами їх власників. Зняття з обліку в таких випадках проводиться без огляду транспортних засобів. Номерні знаки і реєстраційні документи здаються до підрозділів Державтоінспекції (п. 45).
З аналізу вказаних норм закону вбачається, що зняти з реєстрації автомобіль за відсутності самого автомобілі або номерних знаків є неможливим.
Враховуючи викладене, судом встановлено факт відсутності об'єкту оподаткування в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України.
Отже, у зв'язку з викраденням транспортного засобу, позивач був позбавлений об'єкту оподаткування, що виключає можливість визначення йому податкового зобов'язання, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Даний висновок повністю кореспондується з висновком який викладений у п.п. 267.6.5. п. 267.6 ст. 267 ПК України відповідно до якого у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.
Також суд зазначає, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII. Згідно вказаного нормативно-правового акта статтею 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.
Так, згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
П.п. 267.2.1 п. 267.2. ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
За приписами п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Підпунктом 267.5.1 п. 267. 5 ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з п.п. 267.6.2. п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
За приписами п.п. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України органи внутрішніх справ зобов'язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку.
З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.
Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.
Пунктом 4 Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Судом встановлено, що Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" встановлено у 2015 році податок на майно, а також затверджені положення про кожен з них у додатках до вказаного рішення.
Згідно додатку №2 до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 (надалі - додаток №2), затверджено Положення про транспортний податок у місті Харкові. Так, пунктом 3.1 розділу 3 додатку № 2 встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.
Пунктом 5.1 розділу 5 додатка № 2 до рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 3.1 цього Положення.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.
У свою чергу, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до п.10.2 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3. статті 10 Податкового кодексу України ).
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5. статті 10 Податкового кодексу України).
Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України ).
Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року.
Відтак, оскільки рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 02.09.2015 року №157-17, прийнятого ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів, а тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015 року №157-17, прийняте ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11.03.2016 року.
Суддя Полях Н.А.