ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
02 березня 2016 року №813/67/16
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,
представників позивача Покотила Р.В.,
представника відповідача Чубак Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Оланд-Партнер» до Державної податкової інспекції у м.Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2015 року №0000412200, №0000422200, -
Приватне підприємство «Оланд-Партнер» (надалі ПП «Оланд-Партнер») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо надання послуг та поставки товарів між ним та контрагентом мали реальний характер, товар поставлено, прийнято й оплачено позивачем, а відповідні послуги надані у повному обсязі. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є протиправними.
Ухвалою судді від 12.01.2016 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, поясненнях та просив суд позов задовольнити. Окрім того, представник наголосив на тому, що наявність вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності засновників та директорів СПД - ПП «Простір» та ТзОВ «ВЗП» не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких юридичних осіб та не позбавляє правового значення документів, виданих ними за відповідними господарськими операціями, а тому, на думку позивача, рішення податкового органу є протиправними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, поясненнях та просила суд у позові відмовити повністю, оскільки вважає оскаржувані рішення такими, що були прийняті в повній відповідності до норм чинного законодавства України та базуючись на дійсних обставинах справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ПП «Оланд-Партнер» як юридична особа зареєстроване Червоноградським міським відділом юстиції Львівської області 16.05.2011 року. На податковий облік позивача взято 17.05.2011 року. У періоді, який перевірявся, ПП «Оланд-Партнер» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 08.12.2011 року.
Як підтверджується матеріалами справи, в період із 18.08.2015 року по 25.09.2015 року ДПІ у м.Червонограді ГУ ДФС у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Оланд-Партнер» щодо дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків із контрагентом ПП «Простір» (код ЄДРПОУ 30953943) за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №36/2200/37711733 від 01.09.2015 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ПП «Оланд-Партнер» у своїй діяльності:
1)п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено задекларовану суму доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього на суму 1 258 099,00 грн., завищено задекларовану суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього на суму 1 061 254,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 417 483,54 грн., в тому числі за звітний податковий період 2014 року на суму 417 483,54 грн.;
2)п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту всього на суму 209 683,00 грн., в тому числі по періодах: листопад - 189 771,00 грн., грудень - 19 912,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 209 683,00 грн.
У подальшому, на підставі акту №36/2200/37711733 від 01.09.2015 року, ДПІ у м.Червонограді ГУ ДФС у Львівській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000412200 від 10.09.2015 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі в розмірі 521 854,43 грн. (417 483,54 грн. за основним платежем, 104 370,89 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення №0000422200 від 10.09.2015 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 262 103,75 грн. (209 683,00 грн. за основним платежем, 52 420,75 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень були висновки податкового органу за результатами проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, на підставі яких платником податків були сформовані дані податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було оскаржено такі рішення в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Львівській області та ДФС України.
За результатами розгляду первинної скарги позивача №б/н від 18.09.2015 року рішенням Головного управління ДФС у Львівській області №5260/10/13-01-10-07-05 від 12.11.2015 року податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Червонограді ГУ ДФС у Львівській області від 10.09.2015 року №0000412200, №0000422200 були залишені без змін.
Рішенням ДФС України від 18.12.2015 року №26195/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду повторної скарги, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішеннями суб'єкта владних повноважень і надалі, позивачем було заявлено означений позов, у якому ПП «Оланд-Партнер» стверджує про відсутність підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 10.09.2015 року №0000412200, №0000422200 та, відповідно, про їх протиправність.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що між позивачем (покупець) в особі директора ОСОБА_3 та ПП «Простір» (продавець) в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу (вугілля кам'яне) від 10.10.2014 року №01/10/14, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (вугілля кам'яне) відповідної якості, асортименту, вартість якого вказана у накладних (рахунках). Водночас, якість товару повинна відповідати державним стандартам для даного виду товару: зола від 15,0% до 18,0%, волога від 5,0% до 8,9%, нижча теплота згорання 4 500 ккал/кг. Продавець звільняється від відповідальності за не поставку вугілля при не проведенні покупцем передоплати вугілля. Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року.
Окрім того, аналогічного змісту позивачем було укладено 03.11.2014 року із ПП «Простір» договір купівлі-продажу №01/11/14.
Так, на виконання умов договору ПП «Простір» були виписані позивачу податкові накладні, суми по яких було включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатків 5 до податкової декларації з ПДВ і включено до складу витрат декларації з податку на прибуток.
Разом із тим, позивачем як до перевірки, так і під час розгляду справи не було надано: -документів щодо підтвердження відповідності вугілля встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документу, сертифікатів якості та відповідності, свідоцтва про якість на товар; -розрахункових документів, що містять інформацію про відповідність даних про якість продукції фактичній якості тощо; -документів щодо розвантаження-відвантаження вугілля; -документів щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, зокрема, документів, які формуються на кожному етапі переміщення (журналу обліку вантажів, що надійшли, який повинен застосовуватися для обліку та контролю за надходженням та оприбуткуванням матеріальних цінностей, записи в якому виконуються в міру надходження матеріальних цінностей на склад підприємства на основі товарно-транспортних документів, прибуткових ордерів, актів приймання матеріалів); -актів приймання, які повинні застосовуватися для оформлення матеріальних цінностей; -накладних - вимог на відпуск та/або внутрішнє переміщення матеріалів, які використовуються для обліку руху матеріальних цінностей; -інформації щодо матеріально відповідальної особи (за період, що перевірявся, у штаті позивача працювало лише 4 особи), яка безпосередньо отримувала вугільну продукцію.
В договорі зазначено, що датою відвантаження товару вважається дата, вказана в залізно дорожній накладній або в ТТН. Поставка товару здійснюється по заявці покупця. Заявка покупця надається в письмовій формі або за допомогою електронної пошти із зазначенням повних реквізитів утримувача товару. Однак, ПП «Оланд-Партнер» ні під час перевірки, ні у судовому засіданні не було надано таких заявок.
У судовому засіданні судом було з'ясовано, що згідно товарно-транспортних накладних, перевізником виступав ФОП ОСОБА_3, який одночасно є директором та співзасновником ПП «Оланд-Партнер».
Як вбачається із змісту акту перевірки, для перевірки позивачем було представлено контролюючому органу договір про надання послуг №02-П від 02.12.2014 року, де у графі «виконавець» зазначено ФОП ОСОБА_3, в графі «замовник» - ПП «Оланд-Партнер», предметом якого є надання послуг вантажного автомобіля марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 з причіпом, номерний знак НОМЕР_2, з метою вантажних перевезень вугілля кам'яного та договір про надання транспортних послуг №02-Т від 02.01.2014 року, де у графі «виконавець» зазначено ФОП ОСОБА_5, в графі «замовник» - ПП «Оланд-Партнер», предметом якого є надання послуг вантажного автомобіля марки Skania, номерний знак НОМЕР_3 з причіпом, номерний знак НОМЕР_4, з метою вантажних перевезень вугілля кам'яного, лісоматеріалів, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг).
З огляду на вказане, суд наголошує на певній невідповідності даних, зазначених у договорі про надання послуг №02-П від 02.01.2014 року (виконавець ФОП ОСОБА_3.) та ТТН. Так, відповідно до ТТН, перевезення здійснено транспортним засобом НОМЕР_1, тоді як в договорі зазначено - послуги вантажного автомобіля марки MAN, номерний знак НОМЕР_1.
При цьому, вироком Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015 року у кримінальній справі №464/3740/15-к, який набрав законної сили, гр. ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.
У даному вироку судом було встановлено, що ПП «Простір» відображено господарські операції з реалізації вугілля у звітності та фінансово-господарських документах по контрагенту - ПП «Оланд-Партнер», згідно яких загальна сума безпідставно сформованого податкового кредиту останнім склала 209 683,00 грн.
Згідно із висновком експерта НДЕКЦ при ГУМВС України на Львівській залізниці №317 від 30.03.2014 року, підписи від імені директора ПП «Простір» ОСОБА_4 на договірних документах з ПП «Оланд-Партнер» виконані не громадянином ОСОБА_4, а іншими особами. Тож, за вищевказаними фактами слідчим управлінням ФР ГУ ДФС у Львівській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо вчинення невстановленими особами підроблення документів ПП «Оланд-Партнер» за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
У зв'язку з чим, суд вважає правомірним врахування відповідачем під час перевірки вироку Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015 у кримінальній справі №464/3740/15-к, який доводить вину засновників та директорів СПД - ПП «Простір» та ТзОВ «ВЗП» ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, за кваліфікуючими ознаками: фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі.
Стаття 205 КК України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, особи, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись комерційною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприємницької діяльності конкретним незаконним цілям.
За встановлених у вироку суду обставин вбачається, що підприємство-контрагент позивача було зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства. У даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені цього підприємства. При цьому, як вбачається з вироку суду, номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства.
Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття іншої незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а, відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.
Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру на контрагента, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань.
Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет, шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування, у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 року у справі №К/9991/26540/11.
При розгляді даної справи суд виходить також з правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.01.2011 року у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої, не належним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; у постанові від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Крім цього, у постанові від 01.12.2015 року у справі №21-3788а15 Верховний Суд України вказав, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Суд відзначає, що визначальним у питанні правомірності декларування платником податків витрат та податкового кредиту є встановлення реальності (товарності) господарських правовідносин, що в ході розгляду даної справи судом не знайшло свого підтвердження.
Більш того, навіть за наявності у позивача документів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом, не доводять змісту цих операцій та реальності їх здійснення.
Загалом, в силу доведення неможливості проведення господарських операцій між позивачем та ПП «Простір» за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року підприємством оприбутковано ТМЦ від невстановлених осіб загальною вартістю 1 258 098,84 грн., оскільки проведеним аналізом податкової звітності даного контрагента-постачальника та згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по контрагенту ПП «Простір» (за період з січня 2014 року по дату анулювання свідоцтва платника ПДВ) встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару й відсутність фактів реального здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, тобто ПП «Простір» придбавались лише послуги зв'язку ПрАТ «Київстар», послуги електроенергії ПАТ «Львівобленерго», послуги ТзОв «Центр сертифікації ключів «України»; ПП «Простір» продавалось вугілля кам'яне ТОВ ВП «ЗВЗ» та ПП «Оланд-Партнер». Тож, із врахуванням вказаного вище, не встановлено придбання таким підприємством вугілля кам'яного для подальшого його продажу.
З урахуванням цього суд вважає, що підстави для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2015 року №0000412200, №0000422200 відсутні.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятих рішень.
Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст постанови виготовлений 10 березня 2016 року.