Справа: № 810/5684/14 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
Іменем України
01 березня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Грищенко Т.М.,
суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі Киш С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ч.1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 р. у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Переяслав-Хмільницької Об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, -
ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Переяслав-Хмільницької Об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0012311702 від 29.07.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій №0012381702 від 29.07.2014.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на її переконання підставою для зміни судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, З 23.06.2014 по 07.07.2014 посадовою особою Податкового органу на підставі ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77. ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
За результатами вказаної перевірки складено Акт №368-1700-НОМЕР_1 від 14.07.2014, у висновках якого зафіксовано порушення з боку позивача п. 138.4 ст. 138, п.177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 13630,63 грн.; п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску в сумі 31532,19 грн.
На підставі Акту перевірки Податковим органом прийняті оскаржувані: податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0012311702 від 29.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи на суму 17038,29 грн., у тому числі основний платіж 13630,63 грн., штрафні санкції 3407,66 грн.; рішення №0012381702 від 29.07.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9459,66 грн.
Не погоджуючись з даними рішеннями відповідача, позивачка звернулася до суду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено положеннями Податкового кодексу України.
Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").
Тобто, норма пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України є відсильною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачкою до валових витрат 2013 року включено вартість придбаного та не реалізованого станом на 31.12.2013 товару.
Відповідно до пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Виключенням з цього правила є лише нерозподільні постійні загальновиробничі витрати, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.
Таким чином, при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) одночасно, але не раніше за визнання доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).
За правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України).
Тобто, витрати, які впливають на собівартість реалізованих товарів, наданих послуг, виконаних робіт, включаються до складу витрат при розрахунку об'єкта оподаткування одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).
Оскільки відповідний придбаний у 2013 році товар реалізований позивачкою не був, тому позивачем було порушено приписи пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України та завищення валових витрат за 2013 рік, що свідчить про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону (ч. 11 ст. 8 Закону).
Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Отже, оскільки позивачем завищено валові витрати, занижено бази оподаткування єдиним внеском, то рішення про застосування штрафних санкцій є правомірним обґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про завищення позивачкою валових витрат, що потягло за собою нарахування штрафних санкцій з єдиного внеску, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню це підлягають.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.М.Грищенко
Судді І.О.Лічевецький
В.Е.Мацедонська
Головуючий суддя Грищенко Т.М.
Судді: Мацедонська В.Е.
Лічевецький І.О.