01 березня 2016 року справа № 823/4973/15
м. Черкаси
14 год. 51 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тимошенко В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Луценка В.І. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протоколу нечинним та зобов'язати вчинити дії,
встановив:
08 вересня 2015 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить:
1) визнати нечинним протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №5 від 10.03.2015;
2) визнати нечинним протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №18 від 01.07.2015;
3) зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на квартирній черзі з 20 червня 1994 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність оскаржуваних рішень, оскільки протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №5 від 10.03.2015 прийнятий на підставі Наказу Міністра оборони України від 06.10.2006 №577, який станом на момент винесення рішення, а протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №18 від 01.07.2015 посилається на норму, яка не має жодного відношення до нього.
В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечував.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.1986 по теперішній час проходить службу у Збройних Силах України, що підтверджується витягом з послужного списку позивача (а.с 22).
10.03.2015 протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 5 старшого прапорщика ОСОБА_1 знято з квартирного обліку з 20.06.1994 та поставлено на квартирний облік з 25.05.2007, при цьому житлова комісія посилалася на п. 3.12 Наказу Міністра оборони України від 06.10.2006 № 577 (а.с. 8).
Не погоджуючись з даним рішенням позивач звернувся з заявою до Голови житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , в якій просив роз'яснити йому підстави, з посиланням на діючі правові норми, які були прийняті до уваги при переміщенні його в черзі квартирного обліку (а.с.6).
Розглянувши дану заяву на засіданні житлової комісії військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення, яке оформлено протоколом №5 від 01.07.2015 (а.с.7). Відповідно до даного рішення протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №5 від 10.03.2015 визнано дійсним. При прийняті даного рішення відповідач послався на пункт 2.15. Наказу Міністра оборони України №737 від 30.11.2011 зазначивши, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку. У разі, якщо військовослужбовець, крім військовослужбовців у військових частинах, пункти постійної дислокації яких розташовані на територіях районів проведення антитерористичної операції, а також у разі проходження військової служби у військових частинах, які були сформовані під час особливого періоду без визначення пункту постійної дислокації, не перебував на обліку за одним із місць проходження військової служби, попередній час перебування його на обліку зберігається, якщо період проходження військової служби в цьому населеному пункті не перевищував шести місяців.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, Житловим кодексом УРСР.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із статтями 34 та 37 Житлового кодексу УРСР, потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Статтею 43 Житлового кодексу УРСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
10.03.2015 протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 5 старшого прапорщика ОСОБА_1 знято з квартирного обліку з 20.06.1994 та поставлено на квартирний облік з 25.05.2007, при цьому житлова комісія посилалася на п. 3.12 Наказу Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577 (а.с. 8).
Проте, судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення вказаний наказ втратив чинність.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині перенесення дати зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 та членів його сім'ї з 20.06.1992 на 25.05.2007, а тому протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №5 від 10.03.2015 є нечинним.
Щодо протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №18 від 01.07.2015 суд зазначає таке.
При винесенні даного протоколу житлова комісія військової частини № НОМЕР_2 послалася на п. 2.15. наказу Міністра оборони України від 30.11.2011 № 737 зазначивши, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку. У разі якщо військовослужбовець, крім військовослужбовців у військових частинах, пункти постійної дислокації яких розташовані на територіях районів проведення антитерористичної операції, а також у разі проходження військової служби у військових частинах, які були сформовані під час особливого періоду без визначення пункту постійної дислокації, не перебував на обліку за одним із місць проходження військової служби, попередній час перебування його на обліку зберігається, якщо період проходження військової служби в цьому населеному пункті не перевищував шести місяців.
Однак суд звертає увагу, що в пункті 2.15. Наказу Міністра оборони України від 30.11.2011 № 737 зазначено, що військовослужбовці, направлені у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, багатонаціональних органів військового управління, а також закордонних дипломатичних установ України з виключенням зі списків військових частин, залишаються на обліку за попереднім місцем служби.
Військовослужбовці, направлені на навчання до військових навчальних закладів з виключенням зі списків військових частин, на весь період навчання залишаються на обліку за попереднім місцем служби.
Відповідно до інформації із витягу з послужного списку на старшого прапорщика ОСОБА_1 , пункт 2.15. Наказу Міністра оборони України від 30.11.2011 № 737 не може бути застосований.
Крім того представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що при виготовленні даного рішення працівниками військової частини здійснено описку в написанні пункту Наказу Міністра оборони України від 30.11.2011 № 737.
На підставі вищевикладеного протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №18 від 01.07.2015 підлягає визнанню нечинним.
Що стосується позовної вимоги позивача про поновлення його на квартирній черзі з 20 червня 1994 року суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 №П-278/10, встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
Тому суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 на квартирній черзі з 20 червня 1994 року.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач, який за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій належним чином не довів.
Оскільки, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити частково.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
У той же час, позивач згідно із Законом України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а відтак судові витрати не підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.
Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати нечинним протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №5 від 10.03.2015.
Визнати нечинним протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №18 від 01.07.2015.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.П. Тимошенко
Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2016 року