Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"22" лютого 2016 р. Справа № 901/3976/13
Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський»
до Ялтинської міської ради
Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства оборони України, Фонду державного майна України
про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки
Суддя Карпечкін Т.П.
В засіданні приймали участь:
від прокуратури: ОСОБА_1 (посвідчення № 029901 від 21.10.2014 року);
від позивача 1: не з'явився;
від позивача 2: не з'явився;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.03.2015 року);
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: ОСОБА_3 (довіреність № 542 від 31.12.2015 року).
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 901/3976/13 за позовом Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» до Ялтинської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим та Міністерства оборони України про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги прокурор обгрунтовує тим, що Ялтинська міська рада (відповідач 1) не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності переданою позивачу2 в постійне користування згідно рішення від 29.11.2001 року № 34, а тому не могла вилучати її з користування позивача2 та змінювати її цільове призначення, що свідчить про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та укладеного на їх підставі договору оренди земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2015 року справу № 901/3976/13 прийнято до провадження в порядку нового розгляду згідно з Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року та призначено розгляд справи на 16.11.2015 року.
В судовому засіданні 16.11.2015 року розгляд справи відкладався до 30.11.2015 року, в судовому засіданні 30.11.2015 року розгляд справи відкладався до 21.12.2015 року, в судовому засіданні 21.12.2015 року розгляд справи відкладався до 13.01.2016 року у зв'язку з наданням сторонами пояснень у справі та необхідністю витребування додаткових доказів та пояснень.
13.01.2015 року представником третьої особи 2 через канцелярію суду подано клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України.
Клопотання обґрунтоване тим, що згідно внесених даних до Єдиного реєстру об'єктів державної власності за Міністерством оборони України (третя особа 2), яке є органом управління майном позивача 2, на спірній земельній ділянці обліковується 21 об'єкт нерухомості, тому оскільки саме Фонд державного майна України є розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності, який надає інформаційно-довідкові послуги користувачам Реєстру, відповідно пояснення Фонду державного майна України щодо об'єктів нерухомості Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» на спірній земельній ділянці мають значення для правильного вирішення спору.
В судовому засіданні 13.01.2016 року у відповідності до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України. Розгляд справи відкладався до 25.01.2016 року.
В судовому засіданні 25.01.2016 року розгляд справи відкладався до 08.02.2016 року. В судовому засіданні 08.02.2016 року розгляд справи відкладався до 22.02.2016 року.
В судовому засіданні 22.02.2016 року прокуратура позовні вимоги підтримала в повному обсязі, представник відповідача2 проти позову заперечував. Позивачі, відповідач1 та треті особи 1, 2 в судове засідання 22.02.2016 року не з'явились.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши в судовому засіданні 22.02.2016 року матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши надані сторонами докази, з врахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року у справі № 901/3976/13, в ході нового розгляду справи судом встановлено наступне.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.03.2015 року у справі № 901/3976/13 (в порядку нового розгляду), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 року, задоволені позовні вимоги Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» до Ялтинської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим та Міністерства оборони України, про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасовано рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль», зареєстрований 27.05.2010.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Ялтинської міської ради від 29.11.2001 №34 надано у постійне користування Державному підприємству Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» для експлуатації та обслуговування санаторію земельну ділянку площею 18,024 га та 28.12.2001 видано державний акт, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №172.
15.11.2007 до Ялтинської міської ради надійшов лист від імені Міністерства оборони України за №197/18 від 31.10.2007 про відмову від земельної ділянки площею 16,5709 га зі складу земельної ділянки площею 18,024 га, яка знаходиться у користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський».
Рішенням Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 з посиланням, зокрема, на статті 141-142, 149 Земельного кодексу України та вищевказаний лист Міністерства оборони України від 31.10.2007 №197/18, припинено право Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - «землі оздоровчого призначення» - та включено їх до земель Ялтинської міської ради.
В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.11.2009 №1979 об'єднано нежитлові приміщення по вулиці Свердлова № № 32, 34, 38 в місті Ялта в одну поштову адресу - вулиця Свердлова №34.
Рішенням 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 №208 затверджено проект землеустрою із відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» площею 12,9212 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 34 та надано земельну ділянку товариству в оренду на 49 років.
На підставі вказаного рішення 26.03.2010 між Ялтинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки №041000700029, за умовами якого орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення, код-1.17, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова,34, кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184 (п.1.1 договору); в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,9212 га (п.2.1 договору); на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди (п.2.2 договору); договір оренди укладено строком на 49 років з моменту прийняття рішення №208 29-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 22.12.2009 (п.3.1 договору); земельна ділянка надається в оренду для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель і споруд (п. 5.1 договору); цільове призначення земельної ділянки - рекреаційне призначення (п.5.2 договору).
Заступник прокурора АР Крим, посилаючись на результати проведеної перевірки, якою були встановлені порушення вимог законодавства при вилученні Ялтинською міською радою земель державної власності оздоровчого призначення, що перебували в користуванні Державного підприємства «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», та подальшій передачі їх в оренду, звернувся в листопаді 2013 року до Господарського суду АР Крим з позовом в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 13, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір, під час попередніх розглядів справи господарські суди виходячи з того, що Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування позивача-2 та змінювати її цільове призначення, дійшли висновків про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та укладеного на їх підставі договору оренди земельної ділянки.
Вищий господарський суд України, переглядаючи рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2015 року у справі № 901/3976/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 року в касаційному порядку, не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд.
Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року наведені зауваження та обставини, які необхідно дослідити під час нового розгляду.
Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суду необхідно встановити обставини щодо визначення початку перебігу позовної давності щодо кожного з позивачів у справі і щодо кожної з позовних вимог.
З'ясовуючи вказані обставини під час нового розгляду справи, попередні судові інстанції зазначили про те, що про порушення державних інтересів у спірних правовідносинах, зокрема, про прийняття Ялтинською міською радою рішень № 173 від 14.12.2007 року, № 208 від 22.12.2009 року та укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 26.03.2010 року, позивачам стало відомо у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року відповідно. Крім того, додатково пославшись на приписи п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2012 року, попередні судові інстанції зазначили, що строк позовної давності для захисту оспорюваних прав позивачів не минув.
Касаційна інстанція вважає вказані висновки попередніх судових інстанцій необґрунтованими та недостатньо дослідженими, оскільки належним чином не спростовані доводи відповідача-2 про обізнаність як позивачів у справі, так і прокурора, зі спірними рішеннями та договором ще до моменту проведення перевірки в 2013 році, в обґрунтування чого до матеріалів справи додані судові рішення у справі Господарського суду АР Крим №2-8/7856-2008 та у справі Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170.
Таким чином, з метою правильного вирішення спору у справі суду слід встановити конкретний момент (календарну дату) початку відліку позовної давності як для прокурора, так і для позивачів, в інтересах яких заявлено позов, а також дослідити які саме функції у спірних правовідносинах вони здійснюють і які їх права та/або інтереси були порушені внаслідок ухвалення спірних рішень і укладення спірного договору.
Також, Вищий господарський суд України в постанові від 29.09.2015 року зазначив про необхідність встановлення правомірності застосування до спірних правовідносин норми п. «ж» ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), за приписами якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Для чого необхідно встановити обставини щодо наявності нерухомого майна Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний Військовий санаторій «Ялтинський» на спірній земельній ділянці на момент прийняття спірних рішень та укладення договору оренди землі, тобто, перебування позивача2 на цій ділянці де-юре.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що встановлення вищевказаних обставин має важливе значення не тільки для з'ясування підстав для застосування конкретної норми до вирішення спірних правовідносин, а й для дослідження питання щодо можливості у обраний прокурором спосіб захисту відновити порушені, на його думку, права позивачів у справі, адже в разі встановлення судами обставин відсутності належного їм майна на спірній земельній ділянці, саме по собі скасування оскаржуваних рішень та визнання недійсним договору оренди не відновить позивачеві2 права постійного користування спірною земельною ділянкою відповідно до цілей, вказаних у Державному акті серії ІІ-КМ №001277 від 28.12.2001 року - для експлуатації та обслуговування санаторію, а позивачеві1 - права на розпорядження спірною ділянкою в будь-який інший спосіб, ніж передача в користування або відчуження цієї ділянки відповідачу2, оскільки вчинення таких дій щодо інших осіб або невиконання їх взагалі буде суперечити приписам ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі».
У зв'язку з чим, судом під час нового розгляду справи встановлено, що відповідачем2 заявлено про застосування позовної давності до вимог прокурора, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву № 144/10-02 від 16.12.2013 року та доповненнями до відзиву від 16.09.2014 року, які наявні в матеріалах справи.
В обґрунтування причин пропуску позовної даності прокурор та позивачі зазначають, що про порушення державних інтересів у спірних правовідносинах, зокрема, про прийняття Ялтинською міською радою рішень № 173 від 14.12.2007 року, № 208 від 22.12.2009 року та укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 26.03.2010 року, стало відомо у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року відповідно.
Водночас, п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року унормовано, що з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, особа має право звернутися до суду протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно зі ст. 268 Цивільного кодексу України (редакції станом на 19.12.2012 року, яка передувала внесенню змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року) передбачалось, що позовна давність не поширюється (п. 4), зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Відтак, враховуючи, що Цивільним кодексом України до набрання чинності відповідним Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року не передбачалось застосування позовної даності для вимог про оскарження правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, і відповідним Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» крім внесення змін до ст. 268 Цивільного кодексу України, унормовано, що для вимог про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, особа має право звернутися до суду протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 року (газета «Голос України» від 14.01.2012 № 6), тому для позовних вимог в частині визнання недійсними та скасування спірних рішень Ялтинської міськради трирічний строк позовної давності почався з 15.01.2012 року і відповідно тривав до 15.01.2015 року.
Таким чином, на момент звернення з даним позовом 28.11.2013 року прокурором і позивачами в частині позовних вимог про визнання недійсними та скасування спірних рішень Ялтинської міськради не сплинув строк позовної давності для захисту порушеного права. Відповідно, не має значення обізнаність прокурора та позивачів з існуванням спірних рішень ще до моменту проведення перевірки в 2013 році, зокрема, під час розгляду справ Господарського суду АР Крим №2-8/7856-2008 та Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170.
Щодо оскарження спірного договору оренди, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачами та прокуратурою позовної давності з посиланням на обізнаність з існуванням такого договору у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року відповідно.
В той же час, у справах Господарського суду АР Крим №2-8/7856-2008 та Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170 не йшла і не могла йти мова про спірний договір оренди, оскільки на момент прийняття остаточного рішення у справі Господарського суду АР Крим №2-8/7856-2008 (ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.06.2009 року) спірний договір ще не було укладено, у справі Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170 рішення по суті (постанова) було прийнято 24.02.2010 року, в той час, як договір оренди було укладено між відповідачами лише 26.03.2010 року і такий договір, якого не існувало на момент порушення провадження у справі та прийняття рішення по суті, не міг бути предметом подальшого розгляду та дослідження у такій справі (на стадіях апеляційного та касаційного оскарження).
Крім того, з наведених в позові підстав, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі є похідною від позовних вимог про визнання недійсними рішень ради.
В ході нового розгляду справи судом встановлено, що відповідач2 придбав майно санаторію, розташоване на спірній земельній ділянці, за Договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.06.2008 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОНД», якому, як зазначено в наведеному Договорі купівлі-продажу, відповідне майно належало на підставі Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2005 року (посвідчених за №№ 3185, 3183), Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.2005 року (посвідченого за № 3505), також в Договорі купівлі-продажу зазначено, що частина майна належала продавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Ялтинської міськради від 17.10.2006 року на підставі рішення виконкому Ялтинської міськради від 12.10.2006 року № 1594.
Однак, суду не надано пояснень та доказів, у кого Товариство з обмеженою відповідальністю «БАРКОНД» придбало нерухоме майно і з ким укладались Договори купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2005 року та від 11.11.2005 року, визначені як правовстановчі документи на право власності продавця. Також, не відомо, на підставі чого приймалось рішення виконкому Ялтинської міськради від 12.10.2006 року № 1594 та видавалось Свідоцтва про право власності ТОВ «БАРКОНД».
В той же час, в самому Договорі купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.06.2008 року (останній абзац п. 1.1) зазначено, що акт на право власності на земельну ділянку за адресою м. Ялта, вул. Свердлова, 34 та інші документи, що посвідчують право користування землею, не зареєстровані.
Таким чином, оскільки під час первісного відчуження об'єктів нерухомого майна санаторію, розташована під ними земельна ділянка в свій час не вилучалась з користування у встановленому чинним законодавством порядку (вилучена лише за спірним рішенням ради 2007 року), хоч належне санаторію державне майно і перейшло у приватну власність (і перебувало у приватній власності на момент прийняття спірного рішення), питання припинення права користування земельною ділянкою мало бути вирішено у відповідний момент зміни форми власності нерухомого майна, тому порядок вилучення земельної ділянки у Державного підприємства «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» нерозривно пов'язаний з підставами переходу права власності на розташоване на такій земельній ділянці майно, для чого має значення статус земельної ділянки на момент виникнення підстав для її вилучення з користування, а не оформлення на неї прав новим (останнім) власником майна.
Оскільки підставами для вилучення земельної ділянки у Державного підприємства «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» стало саме відчуження останнім майна санаторію, яке перебувало у державній власності, таке вилучення мало відбуватись з врахуванням п. «ж» третьої частини ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), яка передбачає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Враховуючи що в позові заявлено вимоги про визнання недійсними рішень ради та, як наслідок, укладеного на їх підставі договору оренди саме у зв'язку з порушенням Ялтинською міською радою компетенції щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, питання про наявність підстав переходу до відповідача2 прав на землю, від так і встановлення факту набуття у власність розташованих на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, не підлягає дослідженню в межах заявлених позовних вимог. Зокрема, навіть в разі встановлення факту набуття у власність та наявності права на передачу земельної ділянки в користування відповідачу2, вилучення такої земельної ділянки у попереднього власника (користувача) та її подальше надання в користування на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» новому власнику об'єктів нерухомості має вирішуватись компетентним органом державної влади у відповідності до норм чинного законодавства.
Визнання недійсними рішень Ялтинської міськради, реалізованих шляхом укладення договору оренди від 26.03.2010 року № 041000700029, усуне порушення законодавства, відновить попередній стан сторін та відновить права позивачів на розпорядження спірною земельною ділянкою (позивача1 на розпорядження, а позивача2 на постійне користування земельною ділянкою), зокрема, надання згоди на вилучення (чи вирішення питання про примусове вилучення) частини земельної ділянки, в межах, необхідних для обслуговування належної відповідачу2 нерухомості. В той же час, відповідач2 не позбавлений права звернутись до позивачів чи до суду за вирішенням по суті питання в порядку ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» про надання йому в користування частини земельної ділянки, в межах, необхідних для обслуговування придбаної ним нерухомості у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку.
Згідно частини третьої ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 року № 173) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ст. 142 ЗК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Статтею 10 Закону України «Про оборону України» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Враховуючи що Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі спірною земельною ділянкою, питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га мало вирішуватися на підставі заяви позивача2, Міністерством оборони України в порядку ст. 142 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» 02-5/35 від 26.01.2000).
Згідно статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за заявою інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів держави.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також, вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Як вбачається зі змісту частини другої статті 21 та частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Функції держави, які складають права та законні інтереси позивача, повинні виконуватися та/або порушуватися саме у спірних правовідносинах, тобто в межах предмету та підстав позову.
Таким чином, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», останні набувають статусу позивачів у справі, отже на них розповсюджуються положення частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у таких осіб порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).
Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсним актів Ялтинської міської ради є факти, що свідчать про невідповідність вказаного акту вимогам законодавства та про порушення вказаним актом прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.
Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Як вбачається зі змісту листа управління Держземагенства у місті Ялті від 05.11.2013 року № 8798-2/ю-25-4, спірна земельна ділянка згідно Державної статистичної звітності «Облік земель» (форма 6-зем) станом на 2007 рік рахувалась на обліку: рядок 7.2 (шифр 85) «Землі оздоровчого призначення» (категорія земель), в тому числі по окремих видах використання в межах категорії земель: графи 34, 43, 79 «забудовані землі», «землі суспільного призначення», «землі оздоровчого призначення».
Інструкція із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, ба-зем, 6б-зем, 2-зем), затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 року № 377, передбачає, що у рядку 85 зазначаються дані про землекористувачів земель оздоровчого призначення, а у графах відображається класифікація земель згідно зі «Стандартною статистичною класифікацією землекористування ЄЕК», як змішана: за видами земельних угідь та видами економічної діяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що земельна ділянка площею 18,024 га, яка перебувала в користуванні ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» відносилась до земель оздоровчого призначення, що, згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, є окремою категорією земель.
Земельний кодекс України та Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 62) визначає землі оздоровчого призначення як курортні і лікувально-оздоровчі зони, території яких мають природні лікувальні фактори (кліматичні та інші умови), сприятливі для лікування і оздоровлення людей. Закон України «Про курорти» від 05.10.2000 під поняттям «курорт» вважає освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки курортні і лікувально-оздоровчі території віднесені до об'єктів, що підлягають особливій охороні.
Місто Ялта включене до Переліку населених пунктів, віднесених до курортних, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 року № 1576 (з відповідними змінами).
Згідно статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, порушення, у зв'язку з прийняттям відповідних актів прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, а також порушення цими актами права власності.
Незаконність може полягати, як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.
Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Крім того, відповідно до пункту «ж» частини третьої статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. Аналогічна норма міститься в Законі України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» відповідно до свого Статуту засновано на державній власності та підпорядковано Міністерству оборони України, яке є його органом управління.
Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.
Згідно з пунктом «а» статті 16 та частиною восьмою статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучала земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті.
Отже, виходячи із аналізу змісту положень статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) судова колегія приходить до висновку, що Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський».
Проте, рішенням Ялтинської міської ради від 14.12.2007 року №173 з посиланням на статті 141-142, 149 Земельного кодексу України ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - «землі оздоровчого призначення» - та включено їх до земель Ялтинської міської ради на підставі листа Міністерства оборони України від 31.10.2007 року № 197/18.
За таких обставин, рішення Ялтинської міської ради від 14.12.2007 року № 173 прийнято з перевищенням Ялтинською міською радою власних повноважень та всупереч волі користувача земель.
Згідно статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до п. 12 розділу 10 Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради. При цьому, п «г» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до компетенції місцевих рад віднесено право вилучення земельних ділянок лише із земель комунальної власності, а згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 та п «а» ч. 1 ст. 16 Земельного кодексу України, розпорядження землями державної власності відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів АР Крим.
Землі оздоровчого призначення є об'єктами особливої охорони, тому їх правовий режим базується на певних обмеженнях і заборонах. Законодавство (ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і п. 1 ст. 48 ЗК України) забороняє на землях оздоровчого призначення діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні властивості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.
Порушення при вилученні з користування ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» земель та їх передачі в оренду зафіксовані також в Актах перевірок Держсільгоспінспекції від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року, які є дійсними та у встановленому законом порядку не оскаржені.
Отже, Ялтинською міською радою вказане рішення прийнято з порушенням виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо вилучення земельних ділянок державної власності оздоровчого призначення, які перебувають у постійному користуванні.
Припинення права постійного землекористування ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» могло бути здійснено власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.
Аналогічну правову позицію висловлює Верховний суд України, зокрема у постанові від 26.03.2012 року у справі №5002-24/216-2011, яка в силу положень статті 111-28 ГПК є обов'язковою для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про неправомірність дій Ялтинської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, у звязку з чим позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 року № 173 щодо припинення Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення є нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184).
Згідно п'ятої частини статті 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні, проводиться тільки після вилучення (викупу) його в порядку, передбаченому Земельним кодексом.
Таким чином, приписами вищенаведених правових норми встановлено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється після її вилучення у передбаченому Земельним кодексом порядку.
Суд встановив, що земельна ділянка, яка передана ТОВ «Дворцово-парковий ансамбль», у встановленому Земельним кодексом України порядку не вилучалася та її цільове призначення не змінювалося, що в свою чергу свідчить про невідповідність рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 Законові.
Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені статтею 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Земельні ділянки в таких випадках можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, за згодою землекористувачів (частини 1 та 2 статті 149 ЗК України).
Судом встановлено, що у Ялтинської міської ради відсутні будь - які підстави для розпорядження вказаною земельною ділянкою ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський».
Незважаючи на допущені порушення при вилученні зазначеної земельної ділянки рішенням Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 затверджено проект землеустрою, а ділянку передано в оренду.
У листі заступника начальника Головного управління містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради від 5.11.2013 року за №01.2-11/5727 зазначено, що містобудівні обґрунтування розміщення об'єктів TOB «Дворцово-парковий ансамбль» в управління не надходили.
Зважаючи на порушення, допущені при розробленні проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 12,9212 га в оренду ТOB «Дворцово-парковий ансамбль», Головним управлінням містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради 23.04.2013 року відкликано висновок № 05/4170 від 25.05.2009 року щодо можливості цільового використання земельної ділянки TOB «Дворцово-парковий ансамбль» площею 12,912 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд.
Згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок юридичним особам та визнання недійсними угод щодо них.
Водночас, Ялтинською міською радою передано в оренду TOB «Дворцово - парковий ансамбль» земельну ділянку, яка у відповідності до ст.ст. 80, 84 Земельного кодексу України, відноситься до земель державної власності та до комунальної власності повноважним органом ніколи не передавалася.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про неправомірність дій Ялтинської міської ради щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184) є нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Прокурором також заявлено вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладеного 26.03.2010 року між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальнстю «Дворцово-парковий ансамбль», зареєстрованого 27.05.2010 року.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписи статті 207 Цивільного кодексу України надають суду право визнати недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між Ялтинською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі рішення Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду ТОВ «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184), а тому позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним зазначеного рішення.
Оскільки, заявлені у даній справі позовні вимоги зв'язані між собою підставою та поданими доказами, визнання судом недійсним рішення Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду ТОВ «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184), тягне за собою визнання договору оренди, який був укладений між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальнстю «Дворцово-парковий ансамбль».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальнстю «Дворцово-парковий ансамбль», зареєстрований 27.05.2010 року, укладений з порушенням законодавства, а саме при укладенні договору оренди земельної ділянки не були дотримані вимоги, передбачені ст. 203 ЦК, у відповідності до ст. 215 ЦК, тому такий правочин підлягає визнанню судом недійсним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані, відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідачів в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, враховуючи результати вирішення спору, сплата судового збору з першої немайнової позовної вимоги покладається на відповідача1, з інших двох немайнових позовних вимог сплата судового збору покладається на відповідачів порівну.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати недійсним та скасувати рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 року № 173 щодо припинення Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення.
3. Визнати недійсним та скасувати рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 року № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184).
4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 року між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальнстю «Дворцово-парковий ансамбль», зареєстрований 27.05.2010 року.
5. Стягнути з Ялтинської міської ради (98600, пл. Радянська, 1, м. Ялта, код ЄДРПО України 25149223) на користь Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 грн. судового збору.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» (95034, вул. Плотинна, 9, м. Сімферополь, код ЄДРПО України 35941471) на користь Державного бюджету України 1147 (одну тисячу сто сорок сім) гривень 00 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 09.03.2016 р.
Суддя Т.П. Карпечкін