03.03.2016 Справа № 920/109/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Біотехімпульс”, м. Суми,
до відповідача ОСОБА_1 торгівельного унітарного підприємства “Агромиргруп”, Мінський район, Мінська область, Республіка Білорусь,
про стягнення 11 472, 66 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року (день подання позову до суду) становить 294 828 грн. 72 коп.
Суддя Жерьобкіна Є.А.
Представники:
Від позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 04.02.2016року);
Від відповідача - не з'явився;
При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 472, 66 дол. США, в тому числі 7000,00 дол. США заборгованості за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 02/09 від 02.10.2015року, 1139,06 дол. США пені відповідно до п. 5.1. договору, 3333,60 дол. США штрафу відповідно до п. 5.2. договору.
26.02.2016року позивач подав довідку № 04-28/741 від 23.02.2016року на підтвердження зарахування сплаченого судового збору до державного бюджету України.
26.02.2016 року позивач подав уточнений розрахунок суми позову, в якому просить суд стягнути з відповідача 7000,00 дол. США заборгованості за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 02/09 від 02.10.2015року, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року становить 179830 грн. 00 коп., 1139,06 дол. США пені відповідно до п. 5.1. договору, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року становить 29262 грн. 45 коп., 3333,60 дол. США штрафу відповідно до п. 5.2. договору, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року становить 85640 грн. 18 коп.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Позовна заява подана до суду 04.02.2016року (вх. № 309), відповідно 7000,00 дол. США заборгованості за поставлений товар в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (2569,8375) становить 179 888 грн. 63 коп., 1139,06 дол. США пені - 29 271 грн. 99 коп., 3333,60 дол. США штрафу - 85 668 грн. 10 коп.
03.03.2016року відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 2136), в якому вказує на тяжке фінансове становище та просить зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України. Відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій не є співрозмірним з наслідками порушення зобов'язання, оскільки відповідач вчиняє всі дії з метою погашення основного боргу.
Відповідач просить суд розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача.
Відповідач подав докази на підтвердження державної реєстрації юридичної особи ОСОБА_1 торгівельного унітарного підприємства “Агромиргруп”.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ч. 3 ст. 4, ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованою Україною та Республікою Білорусь, ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 6.1. договору поставки № 02/09 від 02.10.2015року, згідно з умовами якого, якщо спір не може бути вирішено шляхом переговорів, спір передається на розгляд до Господарського суду Сумської області за законодавством України; право, що застосовується - матеріальне та процесуальне право України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
Стаття 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлює, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2015року між сторонами укладено договір поставки № 02/09, згідно з умовами якого, позивач зобов'язується передати (відвантажити) відповідачу у власність товар за ціною та номенклатурою згідно зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.
Поставка товару здійснюється протягом 10 робочих днів з моменту підписання договору та специфікації (п. 4.1. договору).
Датою відвантаження товару вважається дата оформлення транспортного документу (CMR). Після доставки товару водій надає відповідачу CMR, останній зобов'язаний заповнити на всіх сторінках графу «Вантаж одержано»: вказати дату одержання вантажу, матеріально відповідальну особу відповідача та поставити свій підпис і печатку (п. 4.4., п. 4.5. договору).
За умовами п. 4.6. договору, в разі порушення умов п. 4.5. договору, факт та дата належним чином виконаного позивачем зобов'язання щодо поставки товару вважається ВМД Української митниці.
Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача платіжним дорученням на умовах 100% оплати вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару відповідачем.
Валюта платежу - долари США. Ціна товару встановлююється у доларах США відповідно до рахунку-фактури(п. 3.4., п. 3.5. договору).
Згідно з п. 1.3. договору, специфікацією № 1 від 02.10.2015року, протоколом погодження сторонами договірної ціни від 02.10.2015року, рахунком - фактурою № 0210 від 02.10.2015року, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 11 112,00 дол. США.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме митною декларацією № ЕК 10 АА 805130000/2015/013326, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 088348, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов договору та отримання останнім товару на загальну суму 11 112,00 дол. США.
Згідно з банківською випискою по рахунку позивача, відповідачем частково оплачений отриманий товар в загальній сумі 4112,00 дол. США, в тому числі в сумі 2112,00 дол. США 06.01.2016року, в сумі 2000 дол. США - 14.01.2016року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив поставлений позивачем товар своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7000,00 дол. США.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 11 112,00 дол. США. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі та своєчасно, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідачем не подано доказів сплати боргу у повному обсязі чи аргументованих заперечень проти вимог позивача, у зв'язку з чим, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 7000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року становить 179 888 грн. 63 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 5.1. договору визначено, що за затримку оплати товару у погоджені строки відповідач сплачує позивачу неустойку (пеню) в розмірі 0,15 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Згідно з п. 5.2. договору, в разі, якщо строки оплати будуть порушені більше ніж на 30 днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 30 % від вартості неоплаченого товару.
Згідно з поданим розрахунком, позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 1139,06 дол. США за період з 18.11.2015року по 03.02.2016року, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу з урахуванням часткових проплат, а також штраф в сумі 3333,60 дол. США (30 % від вартості неоплаченого товару).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Разом з цим, відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015року у справі №909/660/14.
За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
З урахуванням викладених обставин, судом здійснено перерахунок пені за період з 18.11.2015року по 03.02.2016року, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу з урахуванням часткових проплат, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, згідно з яким пеня складає 23 505 грн. 47 коп.
Розрахунок здійснений судом за допомогою програми Ліга:Закон Еліт 9.4.1. ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга», ТОВ «Ліга Закон», 2016 та долучений до матеріалів справи.
Відповідач посилаючись на тяжке фінансове становище просить зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України.
Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Враховуючи зазначену норму, зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені) на підставі фінансового стану відповідача не може вважатися підставою для застосування п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, відповідач у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.
Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зазначені відповідачем обставини, з урахуванням викладеного, не є обставинами для зменшення пені та штрафу на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, тому у задоволенні відповідного клопотання відповідача суд відмовляє, враховуючи, в тому числі те, що останнім не подано будь-яких доказів на підтвердження матеріального стану.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу передбачене діючим законодавством України та умовами договору, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 23 505 грн. 47 коп. та штрафу в сумі 3333,60 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 04.02.2016року становить 85 668 грн. 10 коп.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені, суд відмовляє за їх необґрунтованістю на підставах вказаних вище.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4335 грн. 93 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 торгівельного унітарного підприємства “Агромиргруп” (вул. Ботанічна, 18-2, пом. 18-2-7, аг. Ждановичі, Ждановичська сільрада, Мінський район, Мінська область, Республіка Білорусь, 223018, ОКПО 377407435000, УНП 190884292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біотехімпульс” (Білопільське шосе, буд. 30/3, м. Суми, Україна, 40009, код ЄДРПОУ 36778933) 7000,00 дол. США заборгованості за поставлений товар, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 179 888 грн. 63 коп., 3333,60 дол. США штрафу, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 85 668 грн. 10 коп., 23 505 грн. 47 коп. пені, 4335 грн. 93 коп. судового збору.
3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 04.03.2016року.
Суддя Є.А. Жерьобкіна