36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
03.03.2016 Справа №917/97/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 65033
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, 36000
про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних
Суддя Сірош Д.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність №1/2 від 01.02.2016
від відповідача: не з'явились
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складення повного рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
Суть пору: Розглядається позов про стягнення з відповідача 39308,55 грн заборгованості по договору купівлі-продажу № 7 від 27.03.2016, з яких: 27735,72 грн - сума основного боргу, 10963,71 грн - пеня , 609,12 грн - 3% річних.
Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 41 706,19 грн заборгованості.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.10. Постанови від 26.12.2011 N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу ціну позову вказує позивач.
Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Суд приймає до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог та вирішує спір, виходячи з нової ціни позову.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі та наполягав на його задоволенні.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав.
Ухвали господарського суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, направлені відповідачу рекомендованими листами за адресою, зазначеною в позовній заяві, повернулися до суду з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання".
Як роз'яснив Пленум у Постанові Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п. 3.9.1.), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідно до ст. 64 ГПК України, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97 гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Оскільки, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином позивача та відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи заслухавши представника позивача, суд встановив:
27.03.2015 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Продавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу товару №7.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець приймає на себе зобов'язання продати, а покупець прийняти та оплатити непродовольчу продукцію, переважно автомобільного призначення (далі - товар).
Кількість, асортимент, ціна та порядок розрахунків встановлюється виходячи з умов договору (і/або додатків до договору) (п. 1.2. договору).
Згідно п. 1.3. договору додатками до договору є, в тому числі, видаткові (товарні) накладні, акти звірки, прайс-листи (специфікації), і/або інші документи, узгоджені між сторонами в якості додатків або змін до договору.
Поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця (п. 2.1. договору).
Пунктом 2.2. договору встановлено, що замовлення надаються продавцю через електронну пошту, факсимільним зв'язком, або іншим способом зв'язком, який зобов'язує фіксування замовлення двома сторонами.
По прийманню товару, покупець (або його уповноважена особа) зобов'язаний підписати видаткову (товарну) накладну, а у разі розбіжностей в кількості, якості скласти, з продавцем (його уповноваженою особою або перевізником), акт розбіжностей (типова форма, додається до договору, далі по тексту - акт) та передати документи представнику продавця (п. 3.2. договору).
У відповідності до п. 5.1. договору ціна партії товару визначається в накладній.
Згідно п. 5.2. договору вартість договору визначається як сума усіх поставок за період дії зобов'язань.
Акт звіряння, при відсутності накладних, є документом, який підтверджує поставку і заборгованість (п. 5.6. договору).
Підпунктом 5.7.2. договору встановлена відстрочка платежу - 30 календарних днів від дати кожної поставленої партії товару.
Цей договір складено у двох справжніх примірниках, по одному для кожної сторони та діє 1 рік з моменту його підписання сторонами. У випадку якщо ні одна зі сторін не заявляє про його припинення за 1 місяць до закінчення дії договору, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік і так далі (п. 8.6. договору).
Позивач свої зобов'язання по договору виконав у повному обсязі, здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними №№ 2075, 2076 від 27.03.2015, які підписані повноважними представниками сторін без зауважень.
Як стверджує позивач, відповідач, порушуючи умови договору, не оплатив поставлений товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 1 179,33 дол. США, що еквівалентно 29 083,46 грн.
Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (пункт 4 частини першої статті 55 ГПК).
При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.
У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.
За змістом згаданого припису пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов'язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях).
1179,33 дол. США станом на день подання позовної заяви - 21.01.2016, еквівалентно 29083,46 грн.
Враховуючи, що відповідачем за отриманий товар грошові кошти у сумі 1179,33 дол. США, які еквівалентні 29083,46 грн не сплачені, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, як досліджено судом, в матеріалах справи відсутні докази (накладна №2553 від 16.04.2015) на підтвердження поставки товару відповідачу на суму 12,90 дол. США.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в розмірі 1166,43 дол. США (еквівалентно 28765,33 грн).
Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 483,04 дол. США та 28,81 дол. США - 3% річних.
Відповідно до п. 6.1. договору за несвоєчасний розрахунок, виключаючи суми передоплати, покупець зобов'язаний виплатити продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно з п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 8.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).
За перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга" на суму заборгованості в розмірі 1166,43 грн, до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 479,48 дол. США (еквівалентно 11824,46 грн) за період з 23.04.2015 по 03.01.2016 та 28,54 дол США - 3% річних (еквівалентно 703,82 грн) за період з 23.04.2015 по 21.01.2016.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32-33, 43-44, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, 36000 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 65033 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) 28765,33 грн основного боргу, 11824,46 грн пені, 703,82 грн - 3% річних, 1364,37 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 09.03.15
Суддя Д.М. Сірош