Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"04" березня 2016 р. Справа № 911/5426/15
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Струмінвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промет»
про стягнення 229490,83 грн.
секретар судового засідання: Мамчур А.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - директор
від відповідача: ОСОБА_2, довір. б/н від 14.01.2016 р.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Струмінвест» (далі - ТОВ «Струмінвест», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промет» (далі - ТОВ «Промет», відповідач) про стягнення 229490,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 116500,00 грн. основного боргу, 105307,90 грн. інфляційних втрат, 7682,93 грн. 3% річних, а також судові витрати.
Розгляд справи відкладався.
18.01.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Промет» було подано відзив б/н від 15.01.2016 р., відповідно до якого відповідач зазначив, що 11.11.2013 р. ТОВ «Промет» звернулося до ТОВ «Стумінвест» із листом, в якому відповідач просив позивача виготовити і поставити продукцію, а саме - роз'єднувач з приводом - 2 шт.; 2) трансформатор струму - 6 шт. При цьому ТОВ «Промет» попереджав ТОВ «Струмінвест» про те, що реконструкція об'єкту ПС 110/10 «ДБК» є тендерною і фінансується ПАТ «Київобленерго», а також про те, що перший транш складає 30%, а решта - по закінченню робіт. Тому ТОВ «Промет» просило поставити обладнання під оплату 30%, а решту (70 %) по здачі підстанції (договірний термін здачі 29.12.2013 р.). За твердженням відповідача, ТОВ «Промет» уповноважило ОСОБА_3 на отримання товарно-матеріальних цінностей за довіреністю № 908, яка була дійсна до 23.11.2013 р. Однак, за цією довіреністю ОСОБА_3, що був уповноважений ТОВ «Промет» на отримання товарно-матеріальних цінностей, отримав товари лише за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн. (за вказаною накладною відповідач розрахувався).
Позивач, як на підставу позовних вимог, посилається і на видаткові накладні № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. Проте, відповідачем надавалася тільки одна довіреність, яка була дійсна до 23.11.2013 р. Відповідач зазначив, що товар за вказаними вище видатковими накладними він не отримував. Крім того, відповідачу незрозуміло, чи була уповноваженою за довіреністю особа, яка отримувала товар; чи отримувало цей товар ТОВ «Промет», оскільки на накладних відсутня печатка товариства. При цьому з печатки на накладній № РН-0000103, за твердженням відповідача, неможливо ідентифікувати, чи належить вона ТОВ «Промет».
За твердженням відповідача, згідно акту звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 р., підписаного сторонами, відображено заборгованість в розмірі 116500,00 грн. Однак, і у претензії позивача зазначено, що між ТОВ «Струмінвест» та ТОВ «Промет» було укладено договір поставки № 3 від 01.02.2011 р. Відповідач зауважує, що розрахунки в сумі 103500,00 грн. від 13.11.2013 р., в сумі 20000,00 грн. від 30.08.2015 р. та в сумі 5000,00 грн від 23.07.2015 р. здійснювалися в рахунок погашення заборгованості за накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. При цьому, кошти в сумі 128400,00 грн. згідно акту звірки були сплачені в рахунок погашення боргу за накладною № РН-0000097, а решта суми в розмірі 100700,00 грн. були сплачені в рахунок погашення заборгованості за договором поставки від 01.02.2011 р.
Поряд з цим відповідач просив суд взяти до уваги, що акт звірки є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо. Тобто, акт звірки розрахунків не може вважатися таким, що породжує зобов'язання сторін.
28.01.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Промет» було подано додаткові заперечення б/н від 28.01.2016 р., відповідно до яких відповідач заперечує, що видаткові накладні № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки вони не містять всіх необхідних реквізитів. Зокрема, з них неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції, та довіреність, на основі якої приймалися товарно-матеріальні цінності, також не зазначена і позивачем не надана.
01.02.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Струмінвест» було подано заперечення № 9/16 від 29.01.2016 р. на відзив, відповідно до яких позивач зазначав про безпідставність доводів відповідача про те, що представник ТОВ «Промет» був уповноважений довіреністю на отримання товару від позивача тільки за однією видатковою накладною.
Як зазначає позивач, за усною домовленістю між сторонами поставка товару відбувалась на умовах ЕХW (склад позивача). Таким чином, позивач по мірі з'явлення відповідача у місце поставки передавав останньому товар. Відтак, у позивача був відсутній обов'язок наймати перевізника та складати товарно-транспортні накладні на переданий відповідачу товар.
Позивач також зазначив, що у довіреності, виданої відповідачем на отримання від позивача товару, яка була підписана його директором та головним бухгалтером, є посилання на рахунок-фактуру № 137 від 25.09.2013 р., а в графі «перелік цінностей, які належить отримати» вказано весь товар, що був отриманий відповідачем за трьома видатковими накладними, а саме - роз'єднувач РДЗ-1-110/1000 з приводом в кількості 2 одиниці та трансформатор струму ТФЗМ 110Б4 У1 300/5 в кількості 6 одиниць. Отже, вказаною довіреністю відповідач уповноважив свого представника на отримання від позивача всього товару.
Доводи ж відповідача про те, що за видатковими накладними № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. відповідач від позивача товар не отримував спростовуються тим, що всі три видаткові накладні у графі «замовлення» мають посилання на рахунок та містять, на переконання позивача, всі необхідні реквізити. При цьому, відсутність на видатковій № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та видатковій накладній № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. посади особи або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, особистий підпис якої міститься на цих видаткових накладних, не спростовує, на думку ТОВ «Струмінвест», сам факт здійснення позивачем поставки.
Отже, на переконання позивача, підписанням видаткових накладних відповідачем підтверджено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, погоджено його кількість, асортимент, комплектність, а відтак обумовлено виникнення обов'язку з його оплати.
Поряд з цим, позивач зазначив, що видаткова накладна № РН-0000103 від 28.11.2013 р. підписана та скріплена печатками товариств без зауважень, видаткова накладна № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. підписана сторонами також без зауважень. При цьому, відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч його волі.
Отже, позивач передав відповідачу у власність товар на загальну суму 345000,00 грн., який відповідач оплатив лише частково на загальну суму 228500,00 грн., а саме - 13.11.2013 р. в сумі 103500,00 грн.; 30.06.2015 р. в сумі 20000,00 грн., 30.12.2013 р. в сумі 100000,00 грн.; 23.07.2015 р. в сумі 5000,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками та актом звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 р.
Так, відповідач у своєму платіжному дорученні від 13.11.2013 р. у призначенні платежу вказав: «Передплата за роз'єднувач згідно рахунку № 137 від 25.09.2013 р. в т.ч. ПДВ 20%, 17250,00 грн.», у платіжному дорученні від 30.12.2013 р. «Сплата за трансформатор згідно рахунку № 137 від 25.09.2013 р. в т.ч. ПДВ 20%, 16666,67 грн.». У платіжних дорученнях від 30.06.2015 р. та від 23.07.2015 р. відповідач у призначенні платежу вказав: «Погашення заборгованості згідно акту звірки від 30.06.2015 р.». Поряд з цим позивач зазначив, що акт звірки від 30.06.2015 р. позивач суду надати не може через його втрату, але підписання цього акту відповідачем та посилання на нього у призначені платежів від 30.06.2015 р., від 23.07.2015 р. беззаперечно свідчить про визнання останнім боргу за отриманий товар.
Отже, вказаними платежами відповідач повністю розрахувався за товар за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн. та частково у сумі 100100,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000103 від 28.11.2013 р. За видатковою накладною № РН-0000106 від 03.12.2013 р. відповідач не розрахувався, і станом на дату розгляду справи у суді основний борг відповідача за видатковою накладною № РН-0000103 від 28.11.2013 р. становить 72400,00 грн., а за видатковою накладною № РН-0000106 від 03.12.2013 р. складає 44100,00 грн.
На переконання позивача, сплата відповідачем більшої суми, ніж сума ціни товару за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. свідчить про обізнаність відповідача щодо існування видаткових накладних № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. та факт отримання останнім товару за ними. Доводи відповідача про те, що грошові кошти в розмірі 100700,00 грн. були сплачені в рахунок погашення заборгованості за договором поставки від 01.02.2011 р. є необгрунтованими та не підтверджені жодним доказом, оскільки позивач після 03.12.2013 р. жодної поставки товару відповідачу не здійснював, що підтверджується, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 р., що містить всі господарські операції між сторонами за цей період, який з боку відповідача підписаний його бухгалтером, чий підпис засвідчений відбитком печатки останнього.
Крім того, позивач просить суд долучити до матеріалів справи податкові накладні: № 3 від 13.11.2013 р., № 7 від 21.11.2013 р., № 15 від 28.11.2013 р. та № 3 від 03.12.2013 р. на загальну суму 345000,00 грн., які надавались відповідачу. Вказаними податковими накладними позивач відобразив свої податкові зобов'язання на загальну суму 57500,00 грн., а відповідач включив ПДВ у розмірі 57500,00 грн. до складу свого податкового кредиту. Ці податкові накладні, на думку позивача, також підтверджують отримання відповідачем товару.
Отже, на переконання позивача, в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, у тому числі - докази, що підтверджують факт отримання відповідачем товару на загальну суму 345000,00 грн. У свою чергу, відповідачем не надано жодного доказу, який би давав підстави вважати, що товар на цю суму він не отримував, а тому суд не має брати до уваги безпідставні та необґрунтовані доводи відповідача.
01.02.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Струмінвест» було подано клопотання № 10/16 від 29.01.2016 р. про витребування доказів, відповідно до якого позивач просить суд витребувати у Макарівському відділенні Ірпінської об'єднанної державної податкової інспекції Київської області податкові декларації з ПДВ з додатками Д.5 (з розшифровками в розрізі контрагентів) за листопад 2013 року - листопад 2014 року ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061), а також будь-яку іншу інформацію про відображення у податковому обліку ТОВ «Промет» податкових накладних ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615); витребувати у Макарівському відділенні Ірпінської об'єднанної державної податкової інспекції Київської області податкові накладні ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061) з включенням ПДВ до складу свого податкового кредиту за видатковими накладними ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615) у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року; витребувати у ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061) податкові накладні з включення ПДВ до складу свого податкового кредиту за видатковими накладними № РН-0000097 від 21.11.2013 р., № РН-0000103 від 28.11.2013 р., № РН-0000106 від 03.12.2013 р. ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615), а також будь-яку іншу інформацію про відображення у податковому обліку ТОВ «Промет» податкових накладних ТОВ «Струмінвест». Клопотання мотивоване тим, що оскільки вказані податкові накладні є важливим доказом отримання відповідачем всього товару від позивача, то позивач вимушений звернутися до суду із цим клопотанням для підтвердження факту отримання відповідачем всього товару та захисту своїх порушених прав та інтересів.
Слід зазначити, що приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 36 Кодексу, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналах або в належним чином засвідченій копії.
Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Поряд з цим слід зазначити, що згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями) будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Докази, про витребування яких просить позивач, зокрема, податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що підтверджують проведення господарської операції, і, відповідно, можуть підтвердити чи спростувати факт отримання товару та виникнення обов'язку з його оплати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 21/04-10 від 30.09.2010 р.
У зв'язку з викладеним суд відмовляє в задоволенні клопотання про витребування доказів № 10/16 від 29.01.2016 р.
У судовому засіданні 01.02.2016 р. представником відповідача було подано клопотання б/н від 01.02.2016 р., відповідно до якого відповідач просив суд продовжити строк розгляду справи у порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.02.2016 р. було продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
29.02.2016 р. господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення № 22/16 від 23.03.2016 р., відповідно до яких позивач зазначив, що довіреність є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару. Передача матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 164-2), але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.
Позивач також зазначив, що під час розгляду справи відповідачем не заявлялось клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, а отже у суду немає жодних підстав вважати, що видаткові накладні не відповідають ознакам первинних документів, що встановлені нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», і тому суд не повинен брати до уваги безпідставні та необгрунтовані доводи відповідача.
02.03.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Промет» було подано додаткові заперечення б/н від 02.03.2016 р., відповідно до яких відповідач заперечує, що отримував товар та що його уповноважені особи підписували видаткові накладні.
Так, позивач посилається на те, що у всіх трьох видаткових накладних міститься посилання на рахунок № 137, однак це ніяк не свідчить, що товар за цим рахунком був поставлений і отриманий. При цьому, рахунок-фактура носить односторонній характер, виписаний тільки позивачем і не може підтверджувати факт поставки. Про факт відсутності поставки свідчить і порядок оплати за фактично отриманий товар. Відповідач отримав від позивача товар за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн. і належним чином оплатив його, про що у платіжному дорученні зазначено призначення платежу: «Передплата за роз'єднувач згідно рахунку № 137 від 25.09.2013 р. в т.ч. ПДВ 20% 17250,0 грн.». В свою чергу, в платіжному дорученні від 30.12.2013 р. призначення платежу: «Сплата за трансформатор згідно рахунку № 137 від 25.09.2013 р. на суму 16666,67 грн.». При цьому відповідач зауважив, що цей товар отримувався за видатковою накладною № РН-0000097, факт отримання товару по якій відповідач не заперечує. Однак, у наступних платіжних дорученнях мова йде про призначення платежу: «Погашення заборгованості згідно акту звірки від 30.06.2015 р.». Однак, акт звірки від 30.06.2015 р. відсутній у матеріалах справи і взагалі жодним чином не стосується відносин сторін із поставки товару за накладними № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн.
Також відповідач зазначив, що кожна видаткова накладна, підписана позивачем, є акцептом оферти відповідача, адже окремого листа про те, що ТОВ «Струмінвест» акцептує пропозицію відповідача немає, у зв'язку з чим за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн. було частково акцептовано оферту на зазначену суму. Поряд з цим, стосовно двох інших накладних акцепту не відбулося, адже товар не був отриманий відповідачем, а видаткові накладні, що містяться в справі, не дозволяють ідентифікувати особу, яка вчиняла господарську операцію. Посилання позивача на податкові накладні № 3 від 13.11.2013 р., № 7 від 21.11.2013 р., № 15 від 28.11.2013 р. на загальну суму 345000,00 грн. у т.ч. ПДВ 57500,00 грн. як на факт підтвердження отримання відповідачем товару, не є належними доказами, оскільки відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податковими накладними є податкові документи, які одночасно відображаються у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Проте податкові накладні складаються в односторонньому порядку та не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду у справі № 1/234/09-ПР від 13.11.2012 р.).
Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2016 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 04.03.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 25.09.2013 р. ТОВ «Струмінвест» було надано ТОВ «Промет» рахунок-фактуру № СФ-0000137 від 25.09.2013 р., за усним проханням останнього, із зазначенням такого товару: роз'єднувач РДЗ-1-110/1000 з приводом в кількості дві одиниці та трансформатор струму ТФЗМ 110Б4 У1 300/5 в кількості шість одиниць (далі - товар) на загальну суму 345000,00 грн.
11.11.2013 р. відповідач звернувся до позивача з листом-замовленням, у якому просив поставити відповідачу товар, вказаний у рахунку, на умовах відстрочення платежів.
На виконання вказаного замовлення позивач передав відповідачу у власність зазначений у рахунку-фактурі № СФ-0000137 від 25.09.2013 р. товар на загальну суму 345000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними представниками сторін, у тому числі - № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн., № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн., № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн.
Також факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем, за твердженням позивача, підтверджується довіреністю № 958 від 13.11.2013 р., виданою ТОВ «Промет» на ім'я ОСОБА_3 на отримання від ТОВ «Струмінвест» цінностей за рахунком-фактурою № 137 від 25.09.2013 р., а саме - роз'єднувача РДЗ-1-110/1000 з приводом в кількості 2 одиниці та трансформатор струму ТФЗМ 110Б4 У1 300/5 в кількості 6 одиниць. Крім того, факт поставки відповідачу товару на загальну суму 345000,00 грн. підтверджується і актом звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 р., в якому відображені операції з поставки товару, і який підписаний зі сторони відповідача та скріплений відбитком печатки.
Позивач стверджує, що отриманий товар відповідач оплатив лише частково на загальну суму 228500,00 грн., а саме - 13.11.2013 р. в сумі 103500,00 грн.; 30.06.2015 р. в сумі 20000,00 грн.; 30.12.2013 р. в сумі 100600,00 грн.; 23.07.2015 р. в сумі 5000,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.
Отже, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару, а саме - з 30.12.2013 р. відповідачем прострочено 72400,00 грн. (за видатковою накладною № РН-0000103 від 28.11.2013 р.); з 30.12.2013 р. відповідачем прострочено 44100,00 грн. (за видатковою накладною № РН-0000106 від 03.12.2013 р.). За видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. відповідач розрахувався повністю.
03.03.2015 р. позивачем була надіслана відповідачу претензія-вимога № 1, що була отримана останнім 05.03.2015 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, вказана претензія-вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за вказаний вище товар, останній і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Поряд з цим слід зазначити, що відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Поряд з цим, статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені ними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Звертаючись до суду, позивач наполягає на тому, що обов'язок відповідача оплатити спірну партію товару виникає з факту прийняття товару відповідачем, однак обов'язок доведення факту прийняття товару у даному випадку покладається на позивача, виходячи з наведених вище приписів процесуального закону та враховуючи відсутність у даному випадку договору як єдиного документа, що визначав би права і обов'язки сторін.
Розглянувши позиції сторін, суд дійшов висновку щодо недоведення матеріалами даної справи факту прийняття у встановленому порядку відповідачем спірної партії товару з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Згідно з абз. 1 п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
У відповідності з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Як встановлено судом, у наданих позивачем видаткових накладних № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. не зазначено відомостей про посаду і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця. Крім того, в графі «Отримав (ла)» зазначених вище видаткових накладних також відсутні дані щодо довіреності (не вказано номер довіреності та дату її видачі), на підставі якої діяла особа з боку покупця.
За таких обставин, видаткові накладні № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн., № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть розцінюватись належним доказом передачі товару та прийняття його відповідачем.
Також необхідно зазначити, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 СРСР № П-6 від 15.06.1965 р., приймання товарів мають право здійснювати працівники отримувача (покупця), уповноважені на це керівництвом підприємства - отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).
Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей». Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Матеріали справи містять одну довіреність № 908, видану відповідачем на отримання всього переліку товарів, зазначених у рахунку-фактурі № СФ-0000137 від 25.09.2013 р.
Проте, строк дії даної довіреності закінчився 23.11.2013 р.
Як вбачається з наданих позивачем видаткових накладних, під час дії цієї довіреності належно уповноваженою відповідачем особою було отримано товар лише за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн., за якою відповідач розрахувався з позивачем.
Видаткові ж накладні № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. складені поза межами строку дії довіреності № 908, виданої ТОВ «Промет» ОСОБА_3, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що отримання товару за цими накладними, на якому наполягає позивач, відбувалося на підставі вказаної вище довіреності.
Поряд з цим, судом враховано відсутність посилань на довіреності у видаткових накладних № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р.
Посилання позивача на наявність відбитку печатки відповідача на видатковій накладній № РН-0000103 від 28.11.2013 р., якою засвідчено підпис особи, яку неможливо ідентифікувати, залишаються поза увагою суду, оскільки як зазначалося вище, згідно з п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Відтак, наявність відбитку печатки відповідача на вказаній видатковій накладній, яку підписано особою, яку неможливо ідентифікувати, не дає підстав вважати таку видаткову накладну оформленою належним чином, і, відповідно, не дає підстав вважати доведеним факт отримання товару.
У свою чергу, виставлений ТОВ «Струмінвест» ТОВ «Промет» рахунок-фактура № СФ-0000137 від 25.09.2013 р. не може розглядатись як належний та допустимий доказ погодження ціни товару та обсягів і факту поставки, оскільки рахунок-фактура - це односторонній документ позивача.
Що стосується посилання позивача на ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, слід зауважити, що вказаний обов'язок зі сплати за поставлений товар виникає, коли видаткова накладна оформлена належним чином згідно з приписами чинного законодавства.
Як зазначено у ч. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10).
Отже, видаткова накладна може бути підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар лише у разі, якщо вона оформлена у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Між тим, як встановлено вище судом, видаткові накладні № РН-0000103 від 28.11.2013 р. на суму 172500,00 грн. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. на суму 44100,00 грн. наведеним вимогам не відповідають, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати товар отриманим відповідачем у встановленому порядку, як відсутні і підстави для виникнення обов'язку у останнього оплатити даний товар.
Щодо посилання позивача на здійснення відповідачем часткових оплат отриманого ним за спірними поставками товару, слід зазначити, що з наданих позивачем банківських виписок не вбачається здійснення відповідачем оплат з призначенням платежу, який би відповідав номерам та датам видаткових накладних, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.
При цьому з матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами, що платежами «згідно рахунку № 137» та «передплата» був оплачений у повному обсязі товар, отриманий відповідачем за видатковою накладною № 0000097 від 21.11.2013 р.
Натомість, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оплати з призначенням платежу «згідно акту взаєморозрахунків від 30.06.2015 р.» здійснювалися відповідачем за видатковими накладними № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та № РН-0000106 від 03.12.2013 р. до матеріалів справи надано не було. Окрім того, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не породжує прав і обов'язків сторін, зокрема, щодо здійснення сплати коштів, оскільки є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними тощо (наведена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.12.2010 р. у справі № 17/717).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Струмінвест» про стягнення коштів в сумі 116500,00 грн., у тому числі - 72400,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000103 від 28.11.2013 р. та 44100,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000106 від 03.12.2013 р.
Решта доводів позивача та відповідача, у тому числі - щодо існування між сторонами відносин за договором 2011 року, була досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
У зв'язку з тим, що в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 116500,00 грн. заборгованості відмовлено, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 105307,90 грн. інфляційних втрат та 7682,93 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, задоволенню не підлягають, оскільки за своєю правовою природою є похідними від основної позовної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.03.2014 р. у справі № 910/11595/13.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення підписане 09.03.2016 р.
Суддя В.М. Бабкіна