Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"03" березня 2016 р. Справа № 911/13/16
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства теплових мереж «Яготинтепломережа»
про стягнення 1701879,15 грн.
секретар судового засідання: Мамчур А.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, довір. № 14-182 від 15.07.2014 р.
від відповідача: ОСОБА_2, довір. № 16 від 20.01.2016 р.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж «Яготинтепломережа» (далі - КП «Яготинтепломережа», відповідач) про стягнення 1701879,15 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання КП «Яготинтепломережа» зобов'язань за договором № 12/740-БО-17 купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 53441,94 грн. пені, 62520,72 грн. штрафу, 70600,64 грн. 3% річних, 1515315,85 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
Розгляд справи відкладався.
22.01.2016 р. до господарського суду Київської області КП «Яготинтепломережа» було подано відзив № 8 від 19.01.2016 р., відповідно до якого відповідач зазначав про неправильне нарахування інфляційних втрат. Також відповідач посилався на те, що позивачем безпідставно було нараховано пеню за зобов'язаннями жовтня та листопада 2012 року в дні часткової оплати заборгованості.
Крім того, відповідач вказував на те, що 29.01.2015 р. рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/122/15 було видано наказ про стягнення заборгованості на користь позивача, а 03.04.2015 р. Державною виконавчою службою Яготинського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на всі банківські рахунки, що не уможливлює провести розрахунки з позивачем самостійно.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
28.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Комунальним підприємством теплових мереж “Яготинтепломережа” (покупець) було укладено договір № 12/740-БО-17 купівлі-продажу природного газу (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 р. природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.08.2012 р. по 31.12.2012 р. газ обсягом до 650,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м): жовтень - 150,00 тис. куб. м, листопад - 250,00 тис. куб. м, грудень - 250,00 тис. куб. м).
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно з п. 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У п. 11.1 договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 р., і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору в жовтні-грудні 2012 р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2824452,60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 р. за жовтень 2012 р. на суму 413067,10 грн., від 30.11.2012 р. за листопад 2012 р. на суму 860192,84 грн. та від 31.12.2012 р. за грудень 2012 р. на суму 1551192,66 грн., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств. Однак, відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого у цей період газу.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Вищенаведені факти встановлені у рішенні господарського суду Київської області від 29.01.2015 р. у справі № 911/122/15.
Рішенням господарського суду Київської області від 29.01.2015 р. у справі № 911/122/15 позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з КП “Яготинтепломережа” 2196865,60 грн. заборгованості, 113938,29 грн. пені, 108583,49 грн. штрафу, 91793,48 грн. 3% річних, 149293,26 грн. інфляційних втрат та 53209,48 грн. судового збору.
Як встановлено судом, на момент розгляду даної справи № 911/13/16 борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору купівлі-продажу природного газу № 12/740-БО-17 від 28.08.2012 р. було погашено повністю.
Предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача 53441,94 грн. пені, 62520,72 грн. штрафу, 70600,64 грн. 3% річних, 1515315,85 грн. інфляційних втрат, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 12/740-БО-17 від 28.08.2012 р., встановленого рішенням господарського суду Київської області від 29.01.2015 р. у справі № 911/122/15.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначено в п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Окрім того, пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору купівлі-продажу природного газу № 12/740-БО-17 від 28.08.2012 р. було погашено повністю у червні 2015 року.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив суд стягнути з відповідача 62520,72 грн. штрафу та 53441,94 грн. пені, керуючись п. 7.2 договору.
Як зазначалося вище, згідно п. 7.2 договору в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 7% штрафу вбачається, що позивачем було визначено 7% штрафу у розмірі 62520,72 грн., нарахованого за період прострочення заборгованості з 14.11.2012 р. до 14.12.2012 р. на суму 247480,10 грн. в сумі 17323,61 грн. та за період заборгованості з 01.01.2013 р. до 09.06.2013 р. на суму 645672,94 грн. в сумі 45197,11 грн., розрахунок штрафу є вірним, у зв'язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем в сумі 53441,94 грн., у тому числі - за період з 14.11.2012 р. до 24.12.2012 р., з урахуванням часткових проплат, в сумі 4108,47 грн., а також з 14.12.2012 р. до 13.06.2013 р. в сумі 49333,47 грн., з урахуванням часткових проплат.
Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 р. № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Як встановлено судом, при нарахуванні пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення пені, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови.
Згідно з арифметичним розрахунком, який був зроблений судом з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 та зазначених позивачем періодів нарахування пені, обґрунтованим розміром пені за прострочення виконання зобов'язання відповідачем у даному випадку є 51520,47 грн.:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
860192.8414.12.2012 - 23.12.2012107.5000 %0.041 %*3525.38
837672.9425.12.2012 - 25.12.201217.5000 %0.041 %*343.31
645672.9427.12.2012 - 09.06.20131657.5000 %0.041 %*43662.31
645672.9410.06.2013 - 13.06.201347.0000 %0.038 %*990.62
304380.1015.11.2012 - 18.11.201247.5000 %0.041 %*498.98
303280.1020.11.2012 - 20.11.201217.5000 %0.041 %*124.30
275280.1023.11.2012 - 26.11.201247.5000 %0.041 %*451.28
271280.1029.11.2012 - 09.12.2012117.5000 %0.041 %*1222.98
247480.1013.12.2012 - 13.12.201217.5000 %0.041 %*101.43
237480.1015.12.2012 - 16.12.201227.5000 %0.041 %*194.66
177480.1018.12.2012 - 18.12.201217.5000 %0.041 %*72.74
117480.1020.12.2012 - 20.12.201217.5000 %0.041 %*48.15
17480.1022.12.2012 - 23.12.201227.5000 %0.041 %*14.33
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 70600,64 грн. 3% річних та 1515315,85 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено у сумі 70600,64 грн., у тому числі - за період з 23.05.2014 р. до 17.06.2015 р. на суму 645672,94 грн. в сумі 20749,98 грн. та на суму 1551192,66 грн. в сумі 49850,66 грн., який є арифметично вірним, у зв'язку чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1515315,85 грн., у тому числі - за період з травня 2014 року до травня 2015 року на суму 692364,29 грн. в сумі 446198,32 грн., а також на суму 1658945,74 грн. в сумі 1069117,53 грн.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат по періодах, суд встановив наступне.
Нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань позивач здійснює на не чисту суму простроченого платежу, а ще й додає суму інфляційних втрат, нарахованих позивачем за попередній період, та, крім того, день фактичної сплати суми заборгованості включається в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних втрат.
Однак, як зазначалося вище, відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 р. № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань.
Водночас, здійснене позивачем нарахування інфляційних втрат за період прострочки на суми інфляційних втрат, нарахованих у попередніх періодах прострочення, суперечить чинному законодавству, оскільки згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник за весь час прострочення зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. А оскільки нараховані позивачем та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати у вказаних періодах не є основним боргом, відтак і нарахування інфляційних втрат на ці суми є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, а також заявлені позивачем періоди нарахування інфляційних втрат, суд здійснив розрахунок інфляційних втрат, згідно якого арифметично вірна їх сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 1283974,21 грн.:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
23.05.2014 - 31.05.20151551192.661.584905896.512457089.17
23.05.2014 - 31.05.2015647393.331.584378077.701025471.03
За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж “Яготинтепломережа” (07700, Київська обл., м. Яготин, вул. 1 Травня, 1, код 24223294) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) - 51520 (п'ятдесят одну тисячу п'ятсот двадцять) грн. 47 коп. пені, 62520 (шістдесят дві тисячі п'ятсот двадцять) грн. 72 коп. штрафу, 70600 (сімдесят тисяч шістсот) грн. 64 коп. 3% річних, 1283974 (один мільйон двісті вісімдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 22029 (двадцять дві тисячі двадцять дев'ять) грн. 94 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення підписане 09.03.2016 р.
Суддя В.М. Бабкіна