ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.03.2016Справа №910/28297/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
про стягнення 630 431,24 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Левченко В.І. (довіреність №91/2015/11/11-8 від 11.11.2015);
від відповідача - Гіневська-Фареник М.О. (довіреність від 25.01.2016);
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» 375 022,39 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати використаної теплової енергії за період з 01.10.2012 по 01.10.2015 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212 від 01.08.2011.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2015 суддею Морозовим С.М. позовну заяву та додані до неї документи повернуто Публічному акціонерному товариству «Київенерго» без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 ухвалу господарського суду міста Києва від 05.11.2015 скасовано, а матеріали справи №910/28297/15 передано на розгляд до господарського суду міста Києва.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 21.12.2015 у зв'язку із відпусткою судді Морозова С.М. проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу №910/28297/15 передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 порушено провадження у справі №910/28297/15, розгляд справи призначено на 19.01.2016.
18.01.2016 представником позивача через загальний відділ діловодства суду подано додаткові докази у справі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.01.2016 задоволено клопотання ПАТ «Київенерго» та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, у зв'язку із невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 22.12.2015 та необхідністю витребування доказів у справі, розгляд справи відкладено на 25.02.2016.
25.02.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про надходження коштів від відповідача за спожиту теплову енергію відповідно до вказаного договору у розмірі 80 840,56 грн., а також додаткові докази у справі.
Письмовим відзивом на позовну заяву від 24.02.2016 №02-0102 відповідач заперечив проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що ненадання позивачем відповідачу достовірних даних, які впливають на розрахунки та режим теплоспоживання, є порушенням умов договору, а також зазначив, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору, що також передбачено умовами договору. Крім того відповідач не погодився із сумою оплати, розрахованою позивачем, оскільки, на його думку, позивач не врахував всі сплачені кошти згідно платіжних доручень та виписки банків.
У судовому засіданні 25.02.2016 оголошено перерву до 03.03.2016.
29.02.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що ухвалою господарського апеляційного суду від 22.02.2016 було порушено провадження у справі №910/30230/15 за позовом ТОВ «Рада 2» до ПАТ «Київенерго» про визнання зобов'язання припиненим, предметом спору у якій є визнання права відповідача не сплачувати кошти у зв'язку із припиненням зобов'язань за договором від 01.08.2011 №7560212, а враховуючи, що у цій справі позивач враховує період з 01.10.2012 по 01.10.2015, то це може вплинути на розмір заборгованості.
03.03.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заперечення на відзив відповідача, у якому зазначив, що ПАТ «Київенерго» не зобов'язано для зарахування коштів за спожиту теплову енергію відкривати поточні рахунки із спеціальним режимом використання, а отже і у відповідача не могло бути проблем із перерахуванням коштів по договору, що також підтверджується довідкою про надходження коштів, з якої вбачається, що відповідачем з моменту укладення договору постійно перераховувалися кошти, але не в повному обсязі. Крім того зазначив, що кошти, сплачені позивачем у 2013 році , зараховані в погашення заборгованості по договору, як зазначено в призначені платежу, а саме за період станом на 01.10.2012.
В судове засідання 03.03.2016 з'явилися представники сторін.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, враховуючи наведені нижче обставини.
Підставою для зупинення провадження у даній справі, відповідач вважає розгляд справи №910/30230/15 Київським апеляційним господарським судом щодо спору між ТОВ «Рада 2» до ПАТ «Київенерго» про визнання зобов'язання припиненим.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Однак, заявник не довів суду належними та допустимими доказами неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №910/30230/15, тому в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити за необґрунтованістю.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 03.03.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - споживач) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - постачальник) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212, за умовами якого постачальник зобов'язався виробити поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач - отримати її та оплатити на умовах, викладених у договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Згідно з п. 2.3.1 договору споживач зобов'язався дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Згідно з додатком 1 до договору орієнтовна вартість теплової енергії, на поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 752 061,00 грн. (ПДВ 150 412,00 грн.). Всього - 902 473,00 грн.
Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до звертання-доручення про укладення договору від 01.08.2011 та додатку 2 до договору - по приладах обліку, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.
За умовами п. 9 додатку 2 до договору (Тарифи та порядок розрахунків) споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РТ-2 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п. 10 додатку 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
За змістом додатків до договору № 7560212 від 01.08.2011 р. адресою постачання є житловий будинок по вул. Срібнокільській, 12 у місті Києві.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2012. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. п. 4.1, 4.3 договору).
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати використаної теплової енергії за період з 01.10.2012 по 01.10.2015 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212 від 01.08.2011, у зв'язку з чим заявив до стягнення 375 022,39 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Отже, станом на час звернення позивача до суду відповідач мав основну заборгованість перед позивачем в розмірі 375 022,39 грн.
Проте, представником позивача подано докази часткового погашення відповідачем у січні 2016 року суми основної заборгованості у розмірі 80 840,56 грн. перед Публічним акціонерним товариством «Київенерго», що підтверджується довідкою позивача про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію ТОВ «Рада 2», тобто в цій частині відсутній предмет спору між сторонами.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 80 840,56 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.
Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 294 181,83 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову в цій частині з таких підстав.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212 від 01.08.2011 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, а у разі прострочення оплати товару продавець, відповідно до п. 3 цієї ж статті, має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.
Так, між сторонами спору виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, і домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого за ним виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 294 181,83 грн., що підтверджується актом прийняття теплового вузла обліку, обліковими картками (табуляграмами), відомостями обліку та довідками про надходження коштів за спожиту згідно з договором теплову енергію.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт постачання теплової енергії відповідно до умов договору відповідачу, її використовування відповідачем, а також існування заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 294 181,83 грн.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РТ-2 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Сплату за вказаними документами відповідно до п. 10 додатку 2 до договору відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 10 додатку 2 до договору відповідач повинен був сплачувати грошові кошти за спожиту теплову енергію не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів за надані послуги у розмірі 294 181,83 грн. на підставі договору і тому ця сума підлягає стягненню з Відповідача.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, позивач також правомірно нарахував відповідачу борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Згідно здійсненого позивачем розрахунку з відповідача підлягає стягненню 31 790,16 грн. 3% річних та 223 618,68 грн. індексу інфляції, відповідно до ст. 625 ЦК України, з яким суд погоджується та вважає обґрунтованим.
Доводи відповідача щодо неврахування позивачем усіх сплачених ним коштів згідно платіжних доручень та виписки банків є безпідставними та необґрунтованим, а також такими, що спростовуються матеріалами справи.
Щодо заперечень відповідача відносно недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, суд зазначає наступне.
Досудове врегулювання господарських спорів передбачено статтею 5 ГПК України, згідно якої сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Однак, Закон, не позбавляє права однієї із сторін права на звернення до суду за захистом свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.
Так, Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 р. N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Крім того, враховуючи заперечення відповідача щодо неналежного розрахункового рахунку позивача, суд зазначає, що статті 10, 15 Закону України «Про теплопостачання» свідчать про те, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо регулювання порядку проведення розрахунків за теплову енергію та/або затвердження порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за теплову енергію.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на користь позивача 294 181,83 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 80 840,56 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7 частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Беручи до уваги, що сума грошових коштів у розмірі 80 840,56 грн. була сплачена відповідачем після порушення у справі, судовий збір в цій частині покладається на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В частині стягнення основного боргу у сумі 80 840,56 грн. провадження у справі №910/28297/15 - припинити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової, буд. 3, код 32070519) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305) 294 181 (двісті дев'яносто чотири тисячі сто вісімдесят одну) грн. 83 коп. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790 (тридцять одну тисячу сімсот дев'яносто) грн. 16 коп. інфляційні втрати у розмірі 223 618 (двісті двадцять три тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 68 коп. та судовий збір у розмірі 9 456 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн. 47 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання повного тексту рішення - 09.03.2016.
Суддя В.О. Демидов