ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.02.2016Справа №910/31348/15
За позовом Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою
відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр
«Дніпро»
до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Управління охорони культурної спадщини та культурних цінностей
Львівської обласної державної адміністрації
про визнання недійсним договору № 2038 від 29.08.2008 та вилучення інформації
За позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Львівської
обласної державної адміністрації
до 1) Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою
відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»
2) Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Управління охорони культурної спадщини та культурних цінностей
Львівської обласної державної адміністрації
про визнання недійсним договору № 2038 від 29.08.2008
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Посікіра Р.Р. - по дов. № б/н від 01.02.2016
від відповідача Кучерявий Д.В. - по дов. № 02-36/3198 від 18.12.2015
від тр. особи не з'явився
від тр. особи з самостійними вимогами не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Конотеатр «Дніпро» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про
- визнання недійсним іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. від 29.08.2008 за № 2038 із наступними змінами та доповненнями до нього;
- вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону на відчуження нежитлових приміщень загальною площею 128,2 кв. м., вказані в технічній документації під цифрами: від « 39-1» по « 59-7» включно, розташовані у будинку № 1/3 (один/три) на проспекті свободи у м. Львові, що належать позивачу на праві приватної власності на підставі договору № 1 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщання) шляхом викупу, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Попович Г.І. 04.12.1998 за № 6301.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 порушено провадження у справі № 910/31348/15; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації; справу призначено до розгляду на 14.01.2016.
Відповідачем 13.01.2016 до відділу діловодства суду подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідачем 14.01.2016 до відділу діловодства суду подано клопотання про витребування у Львівської обласної державної адміністрації доказів.
Суд розглянувши в судовому засіданні 14.01.2016 дане клопотання задовольнив його.
Відповідачем 14.01.2016 до відділу діловодства суду подано заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідач у поданому 14.01.2016 до відділу діловодства суду відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що не подано належних та допустимих доказів, що предмет іпотеки - нежитлові приміщення загальною площею 128,2 кв. м., вказані в технічній документації під цифрами: від « 59-1» по « 59-7» (а не як помилково вказує позивач « 39-1» по « 59-7» включно, розташовані у будинку №1/3 (один/три) на проспекті Свободи у м. Львові - є об'єктом культурної спадщини та, що таке нерухоме майно занесене до Державного реєстру нерухомих пам'яток України місцевого значення у встановленому законом порядку. Такими доказами є облікова картка об'єкта культурної спадщини, його паспорт, коротка історична довідка, акт технічного стану, довідка про майнову цінність об'єкта. При цьому такі докази мають існувати саме на момент укладення оспорюваного правочину. Водночас, матеріали справи не містять відповідний протокол оцінки компетентних суб'єктів щодо відповідності вказаних приміщень, переданих в іпотеку Банку, критеріям, зазначеним у пунктах 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також відповідний висновок експертної комісії щодо такого об'єкта, який у відповідності до п. 13 Порядку є підставою занесення пам'ятки до Реєстру. Саме лише охоронне зобов'язання (саме таку назву має документ, доданий до позовної заяви, а не свідоцтво) не є підставою для висновку про віднесення спірного об'єкта до Реєстру, і для висновку, що на такий об'єкт поширюється правовий статус пам'ятки, як-то прямо передбачено ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Зі змісту ст. 1 Закону України «Про іпотеку» випливає, що договір іпотеки не є договором про передачу предмета іпотеки у володіння, користування чи управління іншій особі, а тому при укладенні договорів іпотеки щодо пам'яток архітектури не потрібно погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Позивачем також не вказано яким чином порушені його права укладенням іпотечного договору. Крім цього предмет іпотеки складається з трьох окремих об'єктів нерухомого майна і лише щодо одного з них за твердженням позивача необхідна згода на передачу його в іпотеку, тоді як позивач просить визнати договір недійсним повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13148/15 від 14.01.2016, у зв'язку з необхідністю витребування документів, нез'явленням представників сторін та невиконанням ними вимог ухвали суду від 15.12.2015, розгляд справи був відкладений на 26.01.2016.
25.01.2016 від Львівської обласної державної адміністрації надійшли витребувані судом документи.
Позивачем в судовому засіданні 26.01.2016 подано письмові пояснення щодо обставин, викладених відповідачем у відзиві та заявленого позивачем клопотання про застосування строків позовної давності.
Позивачем в судовому засіданні 26.01.2016 подано клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівську обласну державну адміністрацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13148/15 від 26.01.2016 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівську обласну державну адміністрацію, відкладено розгляд справи на 04.02.2016.
Позивачем в судовому засіданні 04.02.2016 подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та третім особа вчиняти будь-які дії (в тому числі, але не виключно укладати договори відчуження, оренди, користування, подавати та отримувати будь-які документи: а також виконувати інші дії, пов'язані з управлінням та отриманням доходів в результаті управління; передавати у користування, спільну діяльність, вчиняти будь які інші дії чи правочини) щодо нерухомого майна: нежитлові приміщення у м. Львові, просп. Свободи, 1/3 (запис про реєстрацію права власності номер 12565062).
Суд розглянувши в судовому засіданні 04.02.2016 заяву позивача про забезпечення позову суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Заявником не наведено та не надано достатньо обґрунтованих даних про існування обставин, що призведуть до неможливості чи утруднення виконання рішення суду.
В судовому засіданні 04.02.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.02.2016.
04.02.2016 Львівська обласна державна адміністрація звернулась до господарського суду із заявою про вступ до участі у справі третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та позовною заявою до Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро» та Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 29.08.2008 за № 2038 із наступними змінами та доповненнями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13148/15 від 08.02.2016 Львівську обласну державну адміністрацію допущено до участі у справі третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та прийнято до розгляду позовну заяву Львівської обласної державної адміністрації.
Позивачем в судовому засіданні 09.02.2016 подано клопотання про продовження строку вирішення спору у відповідності до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України на 15 днів.
Відповідачем в судовому засіданні 09.02.2016 подано клопотання у відповідності до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України про витребування доказів.
Суд розглянувши в судовому засіданні 09.02.2016 дане клопотання задовольнив його частково.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/13148/15 на 15 днів, витребувано документи, розгляд справи відкладено на 18.02.2016.
17.02.2016 від Львівської обласної державної адміністрації до суду надійшло клопотання, в якому свої позовні вимоги підтримує повністю та просить розглядати справу без участі представника Львівської обласної державної адміністрації.
В судовому засіданні 18.02.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 23.02.2016.
Відповідачем в судовому засіданні 23.02.2016 подано заяву про накладення в порядку ст. 1057-1 Цивільного кодексу України арешту на майно в разі задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 23.02.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
28.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор) та Спільним українсько-польським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс кінотеатр «Дніпро» (позичальник) було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії кредиту № 600/03.3-163 (далі - кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, далі - кредит.
Згідно з п. 1.1.1. кредитного договору позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2 300 000,00 дол. США зі сплатою плаваючої відсоткової ставки - шестимісячний LIBOR плюс 10,75% річних, але не менше 14% річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 27.08.2018.
З метою забезпечення вимог кредитора, що випливають з умов кредитного договору між його сторонами 29.08.2008 було укладено іпотечний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2038 (далі - іпотечний договір), зі змінами та доповненнями згідно договорів № 1 від 01.09.2009 та № 2 від17.02.2014.
Згідно з п. 1.1. іпотечного договору Іпотекодавець (позичальник) передає Іпотекодержателю (кредитор) в іпотеку наступне нерухоме майно:
- нежитлові приміщення № 29 загальною площею 623,1 кв. м., розташовані на першому поверсі будинку і вказані в технічній документації під цифрами: від « 29-1» по « 29-22» включно, розташовані на другому поверсі будинку і вказані в технічній документації під цифрами: від « 29-23» по « 29-30» включно, які знаходяться за адресою: м. Львів, пр. Свободи, 5 (предмет іпотеки-1);
- нежилі приміщення загальною площею 128,2 кв. м., позначені в технічній документації під цифрами: від « 59-1» по « 59-7» включно, розташовані у будинку № 1/3 на просп. Свободи у м. Львові (предмет іпотеки-2);
- квартиру № 6 в будинку № 3 на просп. Свободи у м. Львові, яка складається з двох кімнат житловою площею 28,0 кв. м. та кухні, загальна площа квартири 48,9 кв. м. (предмет іпотеки-3).
Спір виник в зв'язку з тим, що предмет іпотеки-2 є пам'яткою архітектурного місцевого значення та право власника на розпорядження цим майном обмежено відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а згода відповідного органу на укладення спірного договору не надавалась.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Іпотекою, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено в чому полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів щодо укладення спірного договору.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання іпотечного договору недійсним.
З огляду на те, що вимоги позивача про вилучення записів є похідною від вимоги про визнання іпотечного договору недійсним, в позові в цій частині слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро» безпідставні та задоволенню не підлягають повністю.
Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності слід відзначити наступне
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Заява відповідача про застосування строків позовної давності до уваги не приймається, оскільки суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установив, що право позивача на захист якого він просить не порушено, отже, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Стосовно позовних вимог Львівської обласної державної адміністрації як третьої особи із самостійними вимогами
Вимоги третьої особи також обґрунтовані тим, що предмет іпотеки-2 є пам'яткою архітектури місцевого значення, а отже при укладенні спірного договору слід було отримати дозвіл відповідного органу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги третьої особи не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» затверджено перелік пам'яток архітектури Української PCP Львівської області, яким житлово-адміністративний будинок XIX ст. розташований на проспекті Леніна, 1/3 (станом на момент укладення договору - проспект Свободи) віднесено до переліку споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність - пам'ятка архітектури місцевого значення.
Відповідно до листа Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації № 5/44 від 20.01.2016 будинок № 1/3 на проспекті Свободи у м. Львові є пам'яткою архітектури місцевого значення - охоронний номер 147 відповідно до вищенаведеного рішення Львівського облвиконкому.
Указом Президента України № 252 від 14.04.1992 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» установлено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України «Про Представника Президента України» та Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».
Отже, Львівська обласна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Львівської обласної ради.
Наявний в матеріалах справи паспорт об'єкту (пам'ятки) культурної спадщини житлово-адміністративного будинку поч. XIX ст. на проспекті Свободи, 1/3 відносить дану споруду до категорії обліку - пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним номером 147. У пункті 11 Опис об'єкту (пам'ятки) зазначено наступне «Пам'ятка архітектури розташована в межах історичного ареалу міста Львова».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Частиною 6 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.
У відповідності до Аналізу судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна Верховного Суду України від 01.02.2015 наголошено, що згідно із ч. 1 ст. 18 Закону N 1805-III об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Зважаючи на те, що відчуження належить до правомочностей власника щодо розпорядження майном, передбачене ч. 1 ст. 18 Закону № 1805-III погодження (згода) відповідного органу охорони культурної спадщини на відчуження об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, повинно розглядатися як обмеження правомочності розпорядження, про яке йде мова в ч. 1 ст. 6 Закону № 898-IV. Таким чином, для передачі в іпотеку пам'яток культурної спадщини є необхідним отримання погодження (згоди) відповідного органу.
Разом з цим, статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням його до Реєстру. (постанова Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012).
Пунктом 3 розділу X прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ зазначено, що всі об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» № 3600-ІХ, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1760 від 27.12.2001, прийнятою на виконання Закону України «Про охорону культурної спадщини», затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.
16 грудня 2004 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-IV (далі - Закон № 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600-ІХ, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
Позивачем доказів того, що нежиле приміщення площею 128,2 кв. м., розташоване у будинку № 1/3 на просп. Свободи у м. Львові внесено до списків (переліків) пам'яток історії та культури та до Реєстру нерухомих пам'яток України не подано.
Відповідно до вимог вищенаведених норм, Львівська обласна державна адміністрація не мала надавати згоду на укладення іпотечного договору від 29.08.2008 про передачу в іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 128,2 кв.м., розташованих у будинку № 1/3 (один/три) на проспекті Свободи у м. Львові.
Таким чином, при укладені сторонами іпотечного договору № 2038 від 29.08.2008 не відбулось порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосовно порядку погодження передачі в іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 128,2 кв.м., розташованих у будинку № 1/3 на просп. Свободи у м. Львові.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним іпотечного договору, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. від 29.08.2008 за № 2038 із наступними змінами та доповненнями до нього.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Львівської обласної державної адміністрації є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. В задоволенні позову Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро» відмовити повністю.
2. В задоволені позову Львівської обласної державної адміністрації відмовити повністю.
Повне рішення складено 01.03.2016.
СуддяВ.В.Сівакова