ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.03.2016Справа №910/32876/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології»
до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека»
про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення 306211,40 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Дубов Г.О. - представник, довіреність б/н від 25.01.2016 р.;
від відповідача: Дідківський М.М. - адвокат, посвідчення №4150 від 28.09.2010 р.;
В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» про: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» 306 211,40 грн., з яких 200 100,00 грн. - основна сума заборгованості, 9 000,00 грн. - пеня, 90 845,40 грн. - інфляційні нарахування; 6 266,00 грн. - відсотків річних; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» передані на утилізацію згідно з договором про надання послуг №081005 від 08.10.2013 р. вироби КВ 24, КВ-16 в кількості 299 613 820 шт.; розірвання договору про надання послуг №081005 від 08.10.2013 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» у зв'язку з істотним порушенням умов його виконання контрагентом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з жовтня 2013 по липень 2014 років в порушення умов Договору про надання послуги №081005 від 08.10.13 р. та незважаючи на перерахування позивачем грошових коштів в сумі 200 100,00 грн. відповідачем не виконані свої зобов'язання з утилізації виробів КВ 24, КВ 16 у кількості 299 613 820 штук, перевезених до складів Павлоградського механічного заводу Державного підприємства «Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» та відповідно до Акту прийому-передачі виробів переданих відповідачу, що і стало підставою для розірвання договору та вимоги про повернення сплачених коштів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2015 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32876/15 та призначено справу до розгляду на 02.02.2016 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 02.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 25.02.2016 р.
У судовому засіданні 25.02.2016 р. оголошено перерву до 03.03.2016 р..
У судове засідання 02.02.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 02.02.2016 р. не з'явився.
Про дату, час та місце розгляду справи 02.02.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103037002007.
У судові засідання 25.02.2016 р. та 03.03.2016 р. з'явились уповноважені представники сторін.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н від 21.01.2016 р. про долучення додаткових документів до матеріалів справи та супровідний лист б/н від 21.01.2016 р. з додатками. Надані документи долучені судом до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 02.02.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання №28/02 від 18.02.2016 р. про зупинення провадження по справі №910/32876/15, яке мотивовано не можливістю її розгляду до вирішення пов'язаних з нею кримінальних проваджень №12015040370002307 та №42015000000002808, а також звернення №15/02 Національного Антикорупційного бюро, Спеціалізованої Антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України, Національної поліції та Президента України щодо втручання та перешкоджання фінансово - господарській діяльності відповідача. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 02.02.16 р. представником позивача подано заяву б/н б/д про часткову відмову від позовних вимог, в якій позивач відмовився від позовної вимоги щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» передані на утилізацію згідно з договором про надання послуг №081005 від 08.10.2013 року вироби КВ 24, КВ-26 в кількості 299 613 820 штук. Решту заявлених позовних вимог позивач просить суд залишити без змін та розглянути по суті.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 03.03.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання №02/03 від 02.03.2016 р. про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документі долучені до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 03.03.2016р. заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.
Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі однією із самостійних позовних вимог є зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» передані на утилізацію згідно з договором про надання послуг №081005 від 08.10.2013 року вироби КВ 24, КВ-26 в кількості 299 613 820 штук.
Водночас, із заяви позивача про часткову відмову від позовних вимог вбачається, що позивач відмовляється від вказаної позовної вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на той факт, що зазначені вироби в кількості 299 613 820 штук фактично не перебувають у володінні відповідача, враховуючи визнання їх речовими доказами в рамках кримінального провадження № 12015040370002307 від 29.08.15 р., що розслідується слідчим Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області. Вказану заяву долучено судом до матеріалів справи.
Крім того, розглянувши долучену до матеріалів справи заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.
До прийняття відмови позивача від позову в зазначеній частині, господарським судом у відповідності до вимог ст. 78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача підтвердив в судовому засіданні 03.03.2016 р., що відповідні наслідки припинення провадження йому відомі та зрозумілі.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині зобов'язання ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» повернути ТОВ «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» передані на утилізацію згідно з договором про надання послуг №081005 від 08.10.2013 року вироби КВ 24, КВ-16 в кількості 299 613 820 штук, оскільки подана позивачем заява про часткову відмову від позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.03.16 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, підтримав подану заяву про відмову від частини позовних вимог та відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 жовтня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» (позивач у справі, Замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» (відповідач у справі, Виконавець за договором) було укладено договір №081005 від 08.10.2013 р. (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору Виконавець зобов'язується протягом визначеного в цьому Договорі строку надати за плату послугу по утилізації (знищенню) капсулі - запалювачі КВ 24, 16 в кількості 299 613 820 штук (далі - Вироби), а Замовник зобов'язується оплатити надану послугу (п. 1.1 Договору).
Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили якість та порядок надання послуг, ціну договору, порядок здійснення оплати, права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.
Пунктами 8.1 та 8.2 договору передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін.
Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору та закінчується після виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено за матеріалами справи, що вироби: Капсулі- запалювачі КВ 24, КВ 16 в кількості 299 613 820 штук були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» у власність відповідно до Договору № юр-26/29моб-2013 купівлі - продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву від 05.09.13 р., укладеного позивачем із Державним агентством резерву України, за ціною 196 057,55 грн..
Факт передачі вказаних виробів у відповідності до умов украденого договору купівлі - продажу від Державного агентства держрезерву позивачу підтверджено наявними в матеріалах справи накладними № 17 від 11.10.13 р., № 14 від 15.10.13 р., № 11 від 10.2013 р., № 15 від 21.10.13 р., підписаними представниками продавця та покупця.
Доказів визнання недійсним або оскарження вказаного договору купівлі - продажу на час проведення судового засідання 03.03.16 р. сторонами суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 2 Договору визначено, що послуги Виконавець зобов'язується надати в строк, що не перевищує один рік з моменту отримання виробів і оплати у відповідності до п. 3.4.1 цього Договору.
Замовник для надання послуги передає Виконавцю вироби в м. Павлоград (ПМЗ) на підставі акту приймання-передачі.
Послуга надається із використанням обладнання і матеріалів Виконавця.
Як вбачається зі змісту пункту 3.1 Договору - вартість послуги передбаченої цим Договором становить 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
Здавання послуги Виконавцем та приймання її результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданої послуги, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуги (п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що вартість послуги передбаченої цим Договором сплачується Замовником наступним чином: 200 100 (двісті тисяч сто) грн. 00 коп. буде перераховано Виконавцю протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту набуття чинності цим Договором (п.3.4.1); 99 900 (дев'ятсот дев'ять тисяч дев'ятсот) грн. 00 коп. буде перераховано Виконавцю протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг (п.3.4.2).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача платіжним дорученням №1390 від 17.10.2013 р. грошові кошти в розмірі 200 100,00 грн. із зазначенням призначення платежу «попер. оплата за послуги з утилізації виробів, зг.дог. № 081005 від 08.10.2013 р. у т.ч. ПДВ 20%-33350,00 гр.», що підтверджується копією банківської виписки по поточному рахунку позивача за 17.10.13 р. та копією відповідного платіжного доручення, які долучені судом до матеріалів справи.
Окрім того, згідно наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі виробів б/н від 22.10.2013 р., у відповідності до умов п. 2.2 Договору замовником були передані, а виконавцем, в свою чергу, прийняті для надання послуги з утилізації (знищення) відповідно до умов Договору вироби: КВ 24, 16 кількістю 299 613 820 штук.
Факт отримання вказаних коштів та їх розмір відповідачем не заперечувався.
Будь-які заперечення з боку відповідача відносно повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» умов Договору щодо передачі виробів виконавцю в кількості, обумовленій Договором, а також внесення передоплати в розмірі, визначеному умовами п.3.4.1 Договору, та в матеріалах справи відсутні.
При цьому грошові кошти в сумі 200 100,00 грн. за своєю правовою природою судом розцінюються саме в якості попередньої оплати за передбачені Договором послуги.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення передоплати за послуги в сумі 200 100,00 грн., тобто в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору, та передачі визначеної Договором кількості виробів для надання послуги, факт перерахування позивачем грошових коштів та передачі виробів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням умов п.п. 2.1 Договору виконавець зобов'язаний надати замовнику послуги по утилізації в строк, що не перевищує один рік з моменту отримання виробів, тобто до 22.10.2014 р. включно.
Докази узгодження сторонами іншого терміну надання послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.
Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору в обсязі та на суму, передбачені Договором, відповідачем послуги по утилізації виробів надані не були.
Доказів надання послуг по утилізації виробів у встановлений в Договорі строк відповідач під час розгляду справи не надав.
Окрім того, судом в процесі розгляду справи встановлено та сторонами не заперечувався факт відсутності у відповідача виробів, які були предметом передачі між сторонами та підлягали знищенню за Договором, внаслідок вилучення останніх в якості речових доказів в процесі розслідування кримінального провадження № 12015040370002307 СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Отже, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за Договором про надання послуги № 081005 від 08.10.2013 р., зокрема, в частині надання послуг по утилізації виробів.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» листом №030703 від 03.07.2015 р. звернулось до відповідача з повідомленням про те, що станом на 01.07.2015 р. послуги по знищенню виробів не надані, що підтверджується відсутністю акту приймання-передачі наданих послуг та фактичним оглядом представником замовника послуг виробів на складі відповідача, в зв'язку з чим було запропоновано припинити дію Договору та не здійснювати будь-яких дій з виробами без погодження з замовником. Копія вказаного листа знаходиться в матеріалах справи
Натомість відповідачем листом № 07/15 від 10.07.15 р. було надіслано на адресу позивача акт від 10.07.15 р. приймання - передачі виконаних робіт з утилізації (знищення) капсулів - запалювачів марки КВ 16 та КВ 24 відповідно до умов Договору, підписаний з боку виконавця. У відповідь, не погоджуючись на підписання вказаного акту, позивач листом № 130701 від 13.07.15 р. вимагав від відповідача для підтвердження факту надання послуги надати акт знищення виробів, складений комісією у складі не менше трьох осіб та затверджений генеральним директором ТОВ «ДЦУ «Безпека» та накладних на видачу виробів із місця зберігання на утилізацію, а також забезпечення можливості огляду представником ТОВ «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» місць зберігання та утилізації, а також тари виробів.
В подальшому відповідачем було відмовлено в задоволенні вказаних вимог замовника листом № 09/15 від 20.07.15 р., з посиланням на відсутність відповідних умов Договору щодо вчинення вказаних дій та розцінення наведених причин та вимог в якості втручання у господарську діяльність товариства.
Також відповідач в обґрунтування необхідності вчинення дій зі знищення (утилізації) виробів та прийняття відповідного рішення в 2015 р. посилається на висновок Державного науково - дослідного інституту хімічних продуктів № 01-10 від 16.11.10. р. про технічне обстеження щодо придатності до використання за прямим призначенням капсулів -запалювання КВ 24 та КВ 16 та порохів ССНф30/3,69, згідно якого рекомендовано провести утилізацію капсулів - запалювання КВ 24 та В 16, а також наявність - форс - мажорних обставин, а саме проведення Антитерористичної операції на сході країни, які згідно п. 7.1 Договору є підставою для звільнення від відповідальності за неповне або часткове невиконання зобов'язань за Договором.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, обов'язок щодо надання послуг у визначений строк, всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 200 100,00 грн. внесеної позивачем передплати.
Окрім того, враховуючи невиконання виконавцем (відповідачем) зобов'язань з надання послуги з утилізації (знищення) капсулів - запалювачів, тобто невиконання ТОВ «ДЦУ «Безпека» умов Договору, позивачем в позовній заяві заявлено також позовні вимоги про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем Договору про надання послуги №081005 від 08.10.2013 р..
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про надання послуги №081005 від 08.10.2013 р. або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з надання послуг з утилізації (знищення) виробів за Договором у встановлений строк та на момент прийняття рішення доказів надання послуг по знищенню виробів або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 200 100,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за ненадані за вказаним Договором послуги з утилізації підлягає задоволенню.
При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на наявність кримінального провадження № 12015040370002307 відносно посадових осіб ТОВ «ДЦУ «Безпека», розпочатого СВ Павлоградського ВП ГУПН в Дніпропетровській області, а також розпочатого Головною військовою прокуратурою України кримінального провадження № 42015000000002808 за ч. 2 ст. 364 КК України відносно службових осіб «ТОВ «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології», в зв'язку з чим відповідачем також заявлене клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаних з нею кримінальних проваджень №12015040370002307 та № 42015000000002808, а також звернення відповідача №15/02 до Національного Антикорупційного бюро, Спеціалізованої Антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України та Національної поліції щодо втручання та перешкоджання фінансово - господарській діяльності відповідача, оскільки згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Як зазначено пунктом 3.16 Постанови № 18 статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, обов'язок господарського суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі пов'язаності справи, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом, а також неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов'язаного спору.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. При цьому, ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Суд зазначає, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.
У справі, яка розглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо обставин виконання сторонами своїх зобов'язань та дотримання останніми умов Договору по надання послуги № 081005 від 08.10.13 р..
При цьому як на підставу зупинення провадження у справі відповідач посилається на досудове розслідування СВ Павлоградського ВП НПУ в Дніпропетровській області № 12015040370002307 за фактом внесення службовими особами ТОВ «ДЦУ «Безпека» недостовірних відомостей до офіційного документу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також наявність кримінального провадження Головної військової прокуратури України № 4215000000002808 за ч. 2 ст. 364 КК України відносно посадових осіб ТОВ «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології».
Проте, за висновками суду, незалежно від встановлення судом в зазначених кримінальних правах фактів щодо зловживання владою або службовим становищем та службового підроблення посадових осіб відповідача в процесі господарської діяльності товариства, у даній господарській справі суд повинен вирішити питання про наявність або відсутність порушень умов спірного Договору та обставини виконання його умов сторонами у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а також те, які норми підлягають застуванню до цих правовідносин. При цьому суд повинен дослідити наявні у справ докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.
Таким чином, на підставі викладеного, зважаючи на той факт, що спір у даній справі стосується обставин виконання сторонами умов Договору, які реалізуються сторонами тільки в межах господарських відносин, суд доходить висновку про відсутність залежності можливості виконання сторонами своїх зобов'язань за спірним Договором від наявності або відсутності результатів розгляду кримінальних проваджень щодо посадових осіб товариств замовника та виконавця, тобто не впливають на обставини виконання сторонами зобов'язань за спірним Договором.
Окрім того, зупинення провадження у даній справі призведе до порушення принципу ефективності судового процесу, направленого на недопущення затягування розгляду справи, отже враховуючи вищевикладене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
Окрім цього, посилаючись на ст. 231 Господарського кодексу України та ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за невиконання зобов'язання з надання послуг в розмірі 9 000,00 грн. за період з 23.10.14 р. по 09.11.15 р., інфляційних втрат у розмірі 90 845,40 грн. за період з 23.10.14 р. по 09.11.15 р. та відсотки річних у розмірі 6 266,00 грн. за період жовтень 2014 р. - жовтень 2015 р..
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 5.2 Договору за невиконання строку надання послуги за цим Договором, Виконавець несе відповідальність і сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг за кожний день прострочення, але не більше 3% від вартості послуги.
Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені, передбаченої п. 5.2 Договору.
Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.
Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, за висновками суду, положення пункту 5.2. Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи "ЛІГА: Закон" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований у відповідності до умов п. 5.2 Договору з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 54900,00 грн., а отже є більшим, ніж 3% від вартості послуги - 9000,00 грн., отже позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 9000,00 грн., при цьому розмір пені, заявленої позивачем до стягнення у вказаній сумі в межах визначеного позивачем періоду, тобто з дня, наступного за граничним днем виконання зобов'язань з надання послуг утилізації, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 9000,00 грн. пені підлягають задоволенню.
Окрім того суд зазначає, що згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14), грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за неотримані послуги.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постановах від 16.09.14 р. у справі №3-90гс14 та від 01.07.15 р. у справі № 910/14120/14.
За змістом пункту 5.2 постанови № 14 передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, враховуючи, що передбачене ст. 625 Цивільним кодексом України право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення саме грошового зобов'язання, оскільки стягнення з відповідача (виконавця) суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, тобто положення статті 625 ЦК України щодо нарахування процентів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 6266,00 грн. 3% річних та 90845,40 гр. інфляційних нарахувань, нарахованих на суму неповернутої попередньої оплати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 у справі №910/1810/14.
Отже, позовні вимоги позивача про стягнення процентів річних та втрат від інфляції засновками суду задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених позивачем позовних вимог про розірвання спірного Договору у зв'язку з істотним порушенням умов його виконання з боку відповідача суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом
Згідно умов п. 8.5 Договору якщо інше не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.
Проте, у відповідності до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.
Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або Договором.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що визначені Договором послуги з утилізації виробів (капсулів - запилювачів) не були надані відповідачем у визначений Договором строк.
При цьому матеріали справи не містять доказів звернення відповідача як виконавця послуг за Договором на протязі дії останнього до позивача з повідомленнями щодо неможливості виконання зобов'язань за Договором або зміни строків та/або умов надання послуг в разі наявності перешкод для їх надання у строк, передбачений умовами Договору.
Суд зазначає, що відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто здійснюючи господарську діяльність,частиною якої є також укладення договорів, відповідач повинен був передбачити можливість виникнення перешкод у виконанні/вчасному виконанні своїх зобов'язань.
Отже виконання умов укладених господарських договорів, зокрема, укладеного між сторонами Договору про надання послуги № 081005 від 08.10.13 р. не повинно ставитись в залежність від неспроможності відповідача (боржника) досягти певних економічних результатів своєї господарської діяльності внаслідок впливу будь - яких зовнішніх або внутрішніх чинників.
Таким чином, вищевикладеним спростовуються посилання відповідача на висновок Державного науково - дослідного інституту хімічних продуктів та наявність кримінальних проваджень як на підставу невчасного виконання своїх зобов'язань за Договором.
Окрім цього, як свідчать матеріали справи, будь - яких доказів на підтвердження обставин форс - мажору, які можуть бути підставою для звільнення позивача від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором, відповідачем суду не надано.
Тому, за висновками суду, невиконання відповідачем зобов'язання зі своєчасного надання послуг з утилізації виробів свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
У відповідності до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 року № 22/110.
Таким чином недотримання позивачем приписів частини першої статті 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог за наявності встановлених судом достатніх правових підстав.
Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов'язань, зокрема, виконавцем за договором в частині надання передбачених законом послуг з утилізації (знищення) виробів, якщо вбачається істотне порушення його умов.
Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Отже, зважаючи на підтвердження матеріалами справи факту невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, а також той факт, що на момент прийняття рішення доказів надання послуг по знищенню (утилізації) виробів або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, за висновками суду істотне порушення виконавцем (відповідачем) умов Договору в частині виконання своїх зобов'язань з надання обумовлених Договором послуг є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору в судовому порядку, тому позовні вимоги в частині розірвання спірного Договору підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що спір виник з вини відповідача суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі має бути покладений на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі №32876/15 в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології», передані на утилізацію згідно з договором про надання послуги №081005 від 08.10.2013 року вироби КВ 24, КВ-26 в кількості 299 613 820 штук, припинити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Розірвати Договір про надання послуги №081005 від 08.10.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 69 (фактична адреса: вул. Печерський узвіз, 19, м. Київ, 01011), код ЄДРПОУ 33597840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасне спеціалізоване обладнання та технології» (03150, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 6-А, код ЄДРПОУ 36691706) 200 100,00 грн. основного боргу, 9000,00 грн. пені та 3136,50 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 09 березня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон