ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.02.2016Справа №910/32033/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля-кабель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "ВСЕСВІТНЯ ІНФОРМАЦІЙНА СЛУЖБА"
про визнання недостовірною та спростування інформації
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Донченко О.Г.
від відповідача: Журавльова Н.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля-кабель" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "ВСЕСВІТНЯ ІНФОРМАЦІЙНА СЛУЖБА" (далі-відповідач) про:
1) визнання недостовірною інформації, поширеної в ефірах телеканалу 3S.tv у випусках "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 31.10.2015 р. та від 13.11.2015 p., а саме:
- «Ну как это объяснить? Так как я знаю, как делаются в Киеве такие вещи - да по звонку. По звонку ... Я думаю, что нас перевели в дорогой пакет по звонку одного из кабинетов власти... Если «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» переместила нам в дорогой пакет, то я думаю, все же у меня много опыта ... это было сделано по звонку ... звонили украинскому менеджменту».
2) зобов'язання Відповідача спростувати вищенаведену недостовірну інформацію шляхом озвучення в найближчому ефірі "ІНФОРМАЦІЯ_1" наступної інформації:
- « 30.10.2015 р. та 13.11.2015 p. на телеканалі 3S.tv у випусках "ІНФОРМАЦІЯ_1" я, ОСОБА_3, зазначив, що «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» здійснило переміщення каналу з дешевого пакету в найдорожчий на підставі дзвінка одного із кабінетів влади українському менеджменту ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ». Я вибачаюсь за оприлюднення зазначеної недостовірною інформації перед інвесторами «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ», ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ». За інформацією, яка надана керівництвом ТОВ «ВОЛЯ- КАБЕЛЬ», провайдер завжди здійснює діяльність в рамках чинного законодавства України без будь-якого зовнішнього впливу не допускаючи при цьому порушень договірних відносин».
Позовні вимоги обґрунтовані поширенням відповідачем в засобах масової інформації недостовірних відомостей про діяльність позивача, що дискредитують та завдають шкоди діловій репутації останнього.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.01.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
14.01.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання, у якому просив суд призначити у даній справі лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу для визначення чи є поширена відповідачем інформація фактичними даними або оціночними судженнями.
Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
15.02.2016 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що оспорювана інформація являє собою оціночні судження, є особистою думкою ведучого ОСОБА_3 і не може бути спростована відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію».
У судовому засіданні 15.02.2016 за результатами розгляду клопотання позивача про призначення у даній справі судової експертизи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з підстав необґрунтованості.
У судовому засіданні 15.02.2016 оголошувалась перерва до 29.02.2016 на підставі ст. 77 ГПК України.
24.02.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача повторно подав клопотання про призначення експертизи, в якому просив суд призначити у справі № 910/32033/15 лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав додаткові пояснення, в яких зазначає, що посилання відповідача на переддоговірні домовленості та акцептовану оферту є безпідставними з огляду на умови договору № 2015/09.3s.tv від 18.08.2015.
Крім того, представник позивача підтримав подане вдруге клопотання про призначення судової експертизи.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та клопотання про призначення судової експертизи.
Розглянувши повторно подане позивачем клопотання про призначення у даній справі судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Оскільки, для вирішення спору у даній справі суд не вбачає питань, які потребують спеціальних знань, зокрема, необхідності у проведенні лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, відповідно у задоволенні клопотання позивача відмовляє.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 29.02.2016 згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
18.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "ВСЕСВІТНЯ ІНФОРМАЦІЙНА СЛУЖБА" (далі - телерадіоорганізація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Воля-кабель" (далі - провайдер) укладено договір № 2015/09.3s.tv, умовами якого передбачено, телерадіоорганізація, що здійснює розповсюдження програми, надає провайдеру право на програму, для забезпечення абонентам провайдера доступу до програми на території протягом строку дії договору, також шляхом розповсюдження (ретрансляції) програми в цифровому форматі, в т.ч. з використанням ІР-протоколу, включаючи з використанням технології ІРТV, через телемережі, які належать провайдеру або використовуються ним, за умови, що провайдер зобов'язується забезпечити контрольованість розповсюдження по телемережам сигналу, який несе програму, розповсюдження програми лише авторизованим абонентам, з використанням приймачів-декодерів [STB] (або подібного обладнання кінцевих споживачів) з системою умовного доступу та/або Управління цифровими правами [DRM], затвердженого провайдером.
Права на програму, надане провайдеру на підставі п. 1.1. договору, також включає права, передбачені п. 1.6. даного договору.
Програма - сукупність телепередач (радіопередач), включаючи рекламні блоки, яка має постійну назву і транслюється за певною сіткою як єдине ціле під вихідними даними «3s.tv».
Відповідно до п. 1.2. договору, прийом та передача сигналу протягом строку дії даного договору відбувається одночасно з його трансляцією у повному обсязі без будь-яких змін чи доповнень, зокрема: без скорочень, пропусків, перемонтажу, змін (включаючи титри), модифікацій, доповнень при переданні сигналу, без перекривання вихідних даних програми, без видалення та/або перекривання рекламних матеріалів тощо, крім випадку зазначеного у п. 2.1.7. даного договору. Провайдер самостійно приймає рішення про те, до якого саме пакету телепрограм буде включено програму.
Даний договір набуває чинності з 01.09.2015 і діє до 31.08.2016 року включно (п. 6.1. договору).
Згідно п. 7.1. договору, всі зміни, доповнення, додатки, додаткові угоди до даного договору є його невід'ємними частинами, складають разом з ним єдиний документ і дійсні у тому випадку, якщо вони складені у письмовому вигляді та підписані уповноваженими представниками обох сторін.
Пунктом 2 додатку № 1 до договору № 2015/09.3s.tv від 18.08.2015 сторони погодили, що провайдер сплачує ліцензійну винагороду (роялті) в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок телерадіоорганізації протягом 30 днів з дати набуття чинності договору № 2015/09.3s.tv від 18.08.2015 на підставі рахунку, що виставляє телерадіоорганізація. Оплата здійснюється в українській грошовій одиниці - в гривнях.
Додатком № 2 до договору № 2015/09.3s.tv від 18.08.2015 встановлено умови розповсюдження сигналу програми « 3s.tv», а саме:
Супутник - Amos 2, орбітальна позиція - 40W,
Частота прийому - 10722,5 МГц,
Поляризація - горизонтальна,
Швидкість символів - 27500 Ксимв/с
FEC - 3/4;
Час трансляції - 24 години на добу.
Так, 31.10.2015 та 13.11.2015 на телеканалі « 3s.tv» у спецвипуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» під час зустрічі із ЗМІ, на запитання журналіста про тиск влади на діяльність телеканалу « 3s.tv» ОСОБА_3 було надано відповідь наступного змісту:
«Ну как это объяснить? Так как я знаю, как делаются в Киеве такие вещи - да по звонку. По звонку ... Я думаю, что нас перевели в дорогой пакет по звонку одного из кабинетов власти... Если «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» переместила нас в дорогой пакет, то я думаю, все же у меня много опыта ... это было сделано по звонку ... звонили украинскому менеджменту».
У зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1045 від 05.11.2015 про спростування недостовірної інформації, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля-кабель" вимагало документального підтвердження факту здійснення «дзвінку американським інвесторам «Воля-кабель», що став підставою для переміщення каналу з дешевого пакету в найдорожчий протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги та у випадку відсутності підтвердження вищезазначених слів позивач вимагав спростувати вищенаведену недостовірну інформацію шляхом озвучення в найближчому ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Як стверджує позивач, поширена інформація є недостовірною та такою, що дискредитує Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля-кабель" та порушує права останнього на недоторканість ділової репутації, оскільки носить негативний характер та вводить потенційних споживачів в оману.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
У ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Як визначено статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, статтею 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
У п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Статтею 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Згідно ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Як встановлено судом вище, на телеканалі «3s.tv», під час ефіру програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» (випуски від 31.10.2015 та 13.11.2015), ОСОБА_3 було озвучено інформацію наступного змісту:
«Ну как это объяснить? Так как я знаю, как делаются в Киеве такие вещи - да по звонку. По звонку ... Я думаю, что нас перевели в дорогой пакет по звонку одного из кабинетов власти... Если «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» переместила нас в дорогой пакет, то я думаю, все же у меня много опыта ... это было сделано по звонку ... звонили украинскому менеджменту».
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що відповідно до частини другої статті 47 1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Отже, судом здійснено дослідження наданих доказів, зокрема, відеозаписів ефірів програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» (випуски від 31.10.2015 та 13.11.2015), з приводу чого суд відзначає, що враховуючи характер програми «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка транслюється в прямому ефірі, відповідно особи, які присутні на програмі, висловлюють свої особисті думки, оцінки, погляди тощо, при цьому, враховуючи, що озвучена інформація не містить фактичних даних, які б можливо було перевірити або встановити, оскільки ведучий програми посилається на власну думку, відповідно суд дійшов висновку, що поширені відомості лише є припущенням автора.
Разом з тим, згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відтак, на підставі наведеного вище, суд вважає, що поширена інформація в ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» (випуски від 31.10.2015 та 13.11.2015), а саме: «Ну как это объяснить? Так как я знаю, как делаются в Киеве такие вещи - да по звонку. По звонку ... Я думаю, что нас перевели в дорогой пакет по звонку одного из кабинетов власти... Если «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» переместила нас в дорогой пакет, то я думаю, все же у меня много опыта ... это было сделано по звонку ... звонили украинскому менеджменту» є оціночними судженнями, які не містять фактичних даних, а отже є такими, що не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача спростувати вищенаведену недостовірну інформацію шляхом озвучення в найближчому ефірі "ІНФОРМАЦІЯ_1" наступної інформації: « 30.10.2015 та 13.11.2015 на телеканалі 3S.tv у випусках "ІНФОРМАЦІЯ_1" я, ОСОБА_3, зазначив, що «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» здійснило переміщення каналу з дешевого пакету в найдорожчий на підставі дзвінка одного із кабінетів влади українському менеджменту ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ». Я вибачаюсь за оприлюднення зазначеної недостовірною інформації перед інвесторами «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ», ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ». За інформацією, яка надана керівництвом ТОВ «ВОЛЯ- КАБЕЛЬ», провайдер завжди здійснює діяльність в рамках чинного законодавства України без будь-якого зовнішнього впливу не допускаючи при цьому порушень договірних відносин», суд зазначає наступне.
Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК.
Отже, відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, відповідно позовна заява задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 04.03.2016.
Суддя Бондарчук В.В.