79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.03.2016р. Справа№ 914/135/16
Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Барбара ТРАМП», м.Житомир
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Дельта Гурт», м.Дрогобич Львівської області
про стягнення 16 498,70 грн.
За участю представників сторін:
від позивача не з'явився.
від відповідача не з'явився.
Заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Барбара ТРАМП» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Дельта Гурт» про стягнення 16 498,70 грн., з яких 8 000,00 грн. - основний борг, 2 557,13 грн. - 15% річних та 5 941,57 грн. - інфляційні втрати.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.
Сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
На адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу за адресою: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.В.Великого, 11 ухвали про порушення провадження у справі з відміткою поштового відділення: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо
їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 із внесеними змінами та доповненнями «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Отже, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суду невідомо.
Станом на 01.03.2016р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд,-
встановив:
04.09.2013р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Барбара ТРАМП» (надалі - постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Дельта Гурт» (надалі - покупець) укладено договір постачання №31, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець, зобов'язується прийняти та оплатити продукти харчові (надалі - товар) на умовах, визначених в цьому договорі.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що загальна сума договору необмежена та складається із сум всіх видаткових накладних, складених відповідно до цього договору.
Відповідно до п.4.1. договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки такої партії.
Як стверджує позивач, він належним чином виконував умови договору, поставивши відповідачу товар на загальну суму 46 200,00 грн., однак відповідач в порушення умов договорів не здійснив повної оплати поставленого йому товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 8 000,00 грн.
Пунктом 7.2.1. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець додатково сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу, а також 15% річних від суми заборгованості.
Керуючись ч.2 ст.625 ЦК України та п.7.2.1. договору позивач нарахував відповідачу 2 557,13 грн. - 15% річних та 5 941,57 грн. - інфляційних втрат.
Таким чином загальний розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 16 498,70 грн., з яких 8 000,00 грн. - основний борг, 2 557,13 грн. - 15% річних та 5 941,57 грн. - інфляційні втрати.
Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позов не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи, 04.09.2013р. між сторонами укладено договір постачання №31, відповідно до умов якого позивача зобов'язується передати, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукти харчові (надалі - товар) на умовах, визначених в цьому договорі.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором постачання підтверджується наступними видатковими накладними: №РН-00081 від 05.09.2013р. на суму 3 300,00 грн., №РН-00103 від 11.09.2013р. на суму 13 200,00 грн., №РН-00117 від 19.09.2013р. на суму 13 200,00 грн. та №РН-0000144 від 02.10.2013р. на суму 16 500,00 грн. Тобто позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 46 200,00 грн.
Як стверджує позивач та як вбачається із поданих матеріалів заборгованість відповідача становить 8 000,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзив на позов відповідач не подав.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 8 000,00 грн. основного боргу є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначалось вище пунктом 7.2.1. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець додатково сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу, а також 15% річних від суми заборгованості.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 15% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4.1. договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки такої партії.
Із розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач нараховує 15% річних за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором починаючи з 14-го дня з дати поставки товару. Суд звертає увагу позивача, що першим днем виникнення заборгованості є 15-ий день з дати поставки товару.
Таким чином судом здійснено перерахунок 15% річних. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2 540,11 грн. - 15% річних.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 5 941,57 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.
Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №750 від 24.12.2015р. на суму 1 218,00 грн. Враховуючи те, що позов слід задоволити частково, керуючись нормами ст.49 ГПК України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1 216,74 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Дельта Гурт» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.В.Великого, 11, код ЄДРПОУ 38007463) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Барбара ТРАМП» (10019, м.Житомир, вул.Слобідська, 29, код ЄДРПОУ 33732613) 8 000,00 грн. - основного боргу, 2 540,11 грн. - 15% річних, 5 941,57 грн. - інфляційних втрат та 1 216,74 грн. - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення
виготовлено 09.03.2016р.
Суддя Петрашко М.М.