ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.02.2016Справа №910/230/16
За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
до1) Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», 2) Приватного акціонерного товариства «Полтавський вентиляторний завод»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
простягнення 162887,93 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивачане з'явилися
від відповідача-1Чела І.М. - представник
від відповідача-2не з'явилися
від третьої особине з'явилися
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та Приватного акціонерного товариства «Полтавський вентиляторний завод» про стягнення 162887,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі договору добровільного страхування транспортних засобів №039426 від 22.06.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки Toyota, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 162887,93 грн, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - ГАЗ, державний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/4286604, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача в межах ліміту відповідальності з вирахуванням франшизи за полісом (у розмірі 49490,00 грн), а решта суми - на власника транспортного засобу (у розмірі 113397,93 грн).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/230/16, залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та призначено розгляд справи на 04.02.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 розгляд справи було відкладено на 22.02.2016.
В судове засідання, призначене на 22.02.2016, представники позивача не з'явилися.
Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив. Відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності та заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Представники відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, проте до початку судового засідання від відповідача-2 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Клопотання відповідача-2 про розгляд справи без участі його представника судом задоволено.
Також відповідачем-2 заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційного провадження у справі №535/555/15-ц.
Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Клопотання про зупинення провадження у справі судом відхиляється, оскільки відповідачем-2 не доведено неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №535/555/15-ц.
Від третьої особи на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких третя особа, серед іншого, просить суд розглядати справу без участі її представника.
Клопотання третьої особи про розгляд справи без участі її представника судом задоволено.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, Господарський суд міста Києва
22.06.2012 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних засобів №039426 (надалі - Договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем марки Toyota, державний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
22.08.2012 близько 17 год. 00 хв. в місті Полтаві сталася ДТП, а саме: ОСОБА_1, керуючи автомобілем ГАЗ, державний номер НОМЕР_2, рухаючись по вулиці Правди від вул. Рогізнянської в напрямку вулиці Панянський бульвар, на нерегульованому перехресті з вул. Ш.Алейхема, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», не надав перевагу у русі, виїхав на вищевказане перехрестя та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota, державний номер НОМЕР_1.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується вироком Ленінського районного суду м.Полтави від 05.12.2012 у справі № 1616/4726/2012, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.
На підставі страхового акта №UA2012082200033/L01/03 від 01.11.2012, розрахунку страхового відшкодування, визначеного вказаним актом, та заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП у сумі 162887,93 грн. При цьому, сума коштів у розмірі 156623,63 грн була перерахована згідно платіжного доручення №14853 від 05.11.2012, а сума страхового відшкодування у розмір 6264,30 грн була виплачена шляхом зарахування в рахунок сплати несплаченої частини страхової премії, що підтверджується довідкою №127681/3 від 30.06.2015.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 162887,93 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Із вироку Ленінського районного суду м.Полтави від 05.12.2012 у справі № 1616/4726/2012 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль ГАЗ, державний номер НОМЕР_2, водієм якого спричинено ДТП, що потягнуло нанесення пошкоджень автомобілю Toyota, державний номер НОМЕР_1, знаходився під керуванням ОСОБА_1
Частинами 1,2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем ГАЗ, державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля ГАЗ, державний номер НОМЕР_2, застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/4286604.
Вказаним договором (поліс №АВ/4286604) передбачено, що франшиза становить 0,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент настання ДТП) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
З наявного в матеріалах справи звіту №175/09/12 від 13.09.2012, складеного суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, вбачається, що розмір збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу - Toyota, державний номер НОМЕР_1, становить 377327,93 грн, а до позивача перейшло право вимоги в межах суми 162887,93 грн.
Враховуючи визначені полісом №АВ/4286604 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також розмір завданого матеріального збитку, відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» було зобов'язано відшкодувати позивачу витрати в розмірі 50000,00 грн (ліміті відповідальності страховика за полісом).
У відповідності до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Оскільки на час ДТП ОСОБА_1 був працівником Приватного акціонерного товариства «Полтавський вентиляторний завод» та знаходився при виконанні своїх службових обов'язків (що сторонами не заперечується), доводи позивача про те, що решту витрат, понесених позивачем у зв'язку із виплатою страхового відшкодування власнику автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1, підлягають відшкодуванню Приватним акціонерним товариством «Полтавський вентиляторний завод» є обґрунтованими.
Водночас, згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини другої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Зазначені висновки по застосуванню наведених положень законодавства містяться у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 № 6-112цс13 та згідно з ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.
Судом встановлено, що страховий випадок - ДТП за участю автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1, та автомобіля ГАЗ, державний номер НОМЕР_2 (внаслідок настання якого позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1) настав 22.08.2012. Відтак, перебіг позовної давності за спірним зобов'язанням розпочався 22.08.2012, а 22.08.2015 строк позовної давності сплив.
Позивач звернувся до суду з даним позовом у січні 2016 року, тобто після тобто після спливу строку позовної давності.
03.02.2014 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У поданому суду відзиві на позовну заяву відповідач-1 заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, судом враховується правова позиція, наведена в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарсько суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», відповідно до якої якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності відповідної заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
Також суд відзначає, що за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. Аналогічна правова позиція наведена в п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарсько суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».
Наведене спростовує доводи позивача стосовно того, що у зв'язку із пред'явлення позову до Котелевського районного суду Полтавської області, строк позовної давності переривався.
Таким чином, оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, то за таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 09.03.2016.
Суддя Ю.М. Смирнова