ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2016Справа №910/32690/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення 17 640 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Каланча Ю.В. - представник, довіреність б/н від 01.09.2015 р.;
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення коштів у розмірі 17 640,00 грн., а також просить покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування №101017818 від 01.08.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 30 431,00 грн., Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» отримало згідно ст. ст. 993, 1188 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32690/15 та призначено справу до розгляду на 26.01.2016 р.
У судове засідання 26.01.2016 р. уповноважені представники сторін не з'явились.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103036999733, №0103036999725 та №0103036999741, відповідно.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2016 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подано клопотання з додатками вих.№684/6 від 21.01.2016 р., в якому позивач, зокрема, просить провести судове засідання без участі його уповноваженого представника. Клопотання позивача судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 16.02.2016 р.
У судове засідання 16.02.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 16.02.2016 р. не з'явився.
Копія ухвали суду від 26.01.2016 р., яка направлялась відповідачу на адресу: 02081, м.Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д на час проведення судового засідання 16.02.2016 р. не повернулась на адресу Господарського суду м. Києва.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103037002740, в якому зазначено, що станом на 16.02.2016 р. поштове повідомлення вручено адресату особисто 03.02.2016 р.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що не заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить розглядати справу без участі представника ПАТ «НАСК «Оранта». Відзив з доданими документами долучений до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 16.02.2016 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.
Відводу судді представником позивача не заявлено.
В судовому засіданні 16.02.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором) було укладено Договір добровільного страхування №101017818 від 01.08.2014 р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, вказаним у Договорі.
Забезпечений транспортний засіб: Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску (п.1.3 Основна частина (далі - ОЧ) Договору страхування).
Франшиза (безумовна) за ризиком «ДТП» складає 0,00% (п.п. 1.6.1 ОЧ Договору страхування).
Територія дії Договору: Україна (п.п.1.8.6 Договору страхування).
Строк дії Договору: з 09.08.2014 р. по 08.08.2015 р. (п.1.15 ОЧ Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно первинної довідки ДАІ від 29.11.2014 р. та розгорнутої довідки №9469146 про дорожньо-транспортну пригоду, які сформовані відділом ДАІ м.Хмельницького та копії яких долучені до матеріалів справи, 29.11.2014 р. по вул. Зарічанській, ТЦ «Епіцентр» 11/4 у м.Хмельницькому, відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням власника ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.
Згідно умов п. 1.1 Загальної частини (далі - ЗЧ) Договору страхування окремим страховим випадком визначена ДТП.
Отже, з огляду на викладене дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до п.10 ЗЧ Договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться після встановлення страховиком факту страхового випадку, підтвердження цього факту компетентними органами і визначення розмірів збитків, підтверджених відповідними документами та прийняття рішення страховиком про виплату, відмову чи відстрочку у виплаті страхового відшкодування.
Пунктом 10.1 ЗЧ Договору страхування передбачено, що страховик розглядає питання про можливість виплати страхового відшкодування після отримання, зокрема: письмової заяви страхувальника (вигодонабувача в разі його наявності) або особи ним уповноваженої, в якій сформульовано обґрунтовану вимогу до страховика про виплату страхового відшкодування; довідки встановленої форми з органів ДАІ або уповноваженого органу іноземної держави про ДТП; оригіналів деталізованих рахунків (калькуляцій) спеціалізованих авторемонтних організацій та/або деталізованого акту виконаних робіт; документів, що підтверджують суму витрат, які відповідно до цього Договору можуть бути включені страховиком у суму страхового відшкодування.
Відповідно до умов Договору страхування (п.1.8.2 ОЧ Договору страхування, п.11.2.5 ЗУ Договору страхування) в Основній частині Договору страхування в опції «СТО за вибором страхувальника» вказано «Ні», отже, витрати на оплату робіт, запчастин та витратних матеріалів здійснюються на основі калькуляції СТО за вибором страховика.
В подальшому, згідно умов Договору страхування страхувальник - гр. ОСОБА_2 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» з заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом від 01.12.2014 р. та заявою про виплату страхового відшкодування від 22.12.2014 р., копії яких наявні у матеріалах справи.
Пунктом 11.1 ЗЧ Договору страхування передбачено, що визначення розміру страхового відшкодування може проводитись страховиком на підставі: виставлених рахунків на оплату відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ та актів про виконані роботи; квитанцій (інших платіжних документів), які підтверджують витрати страхувальника на проведення відновлювального ремонту; актів експертної оцінки кваліфікованого експерта та/або спеціалізованого ремонтного підприємства.
Відповідно до матеріалів справи, а саме, рахунку на оплату №73 від 09.12.2014 р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу визначена ФОП ОСОБА_4 у розмірі 30 431,00 грн.
Крім того, відповідно до ремонтної калькуляції №1211 від 08.12.2014 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1 та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 34 993,28 грн.
Суд зазначає, що у матеріалах справи також міститься Звіт №1/0812 від 08.12.2014 р. про оцінку колісного транспортного засобу, з якого вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 04.12.2014 р. складає 18 150,74 грн.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» складено страховий акт №СНТ/101017818/2 від 26.12.2014 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок ФОП ОСОБА_4 страхового відшкодування в сумі 30 431,00 грн., що відповідає сумі рахунку на оплату №73 від 09.12.2014 р., враховуючи встановлення франшизи за Договором страхування в розмірі 0,00 грн.
У позовній заяві позивач зазначає, що сума позовних вимог становить 17 640,00 грн., що складається з суми виплаченого страхового відшкодування, проте не більше суми 18 150,74 грн. (вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого ТЗ, оцінена згідно Звіту №1/0812 про оцінку колісного транспортного засобу від 08.12.2014 р.) мінус 510,00 грн. франшиза.
Пунктом 10.5 ЗЧ Договору страхування страховик зобов'язаний здійснити виплату протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
У відповідності до умов Договору страхування та заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 22.12.2014 р. сума страхового відшкодування в розмірі 30 431,00 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок безпосередньо виконавців відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля ФОП ОСОБА_4, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №51130 від 29.12.2014 р.
Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування №101017818 від 01.08.2014 р, а також перебування отриманих автомобілем марки Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 29.11.2014 р., відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 30 431,00 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ОСОБА_2, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту ТЗ Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_4 - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунка на оплату №73 від 09.12.2014 р., страхового акту №СНТ/101017818/2 від 26.12.2014 р. та платіжного доручення №51130 від 29.12.2014 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.12.2014 р. у справі №686/26699/14-п встановлено, що гр. ОСОБА_3, 29.11.2014 р. об 15 год. 20 хв. у м. Хмельницькому по вул.. Зарічанській, на території гіпермаркету «Епіцентр», керуючи автомобілем Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_2, не надав переваги в русі та допустив зіткнення з ТЗ Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався праворуч, чим порушив вимоги п.10.11 Правил дорожнього руху. Гр. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_2.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 29.11.2014 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС №7628484 (далі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений ТЗ Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_2; станом на дату скоєння ДТП, а саме 29.11.2014 р., Поліс був діючим.
З огляду на вищевикладене, у Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою вих.№63049 від 25.06.2015 р. про виплату страхового відшкодування, щодо здійснення відшкодування шкоди в розмірі 30 431,00 грн., яка була отримана відповідачем 10.08.2015 р., відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалі справи.
Разом з тим, доказів задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди на відповідну суму матеріали справи не містять, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до умов п.п.1.8.1 ОЧ Договору страхування страхове відшкодування здійснено без врахування зносу, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.
Суд звертає увагу, що страхове відшкодування здійснено без врахування зносу, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.
Крім того, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 29.11.2014 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Окрім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, було правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом.
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Публічному акціонерному товариству «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» в порядку регресу суми в розмірі 17 640,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу №101017818 від 01.08.2014 р. та Полісу №АС/7628484 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, зважаючи на визнання позову відповідачем в поданому суду відзиві на позовну заяву, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 17 640,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7, корп. «Д», м. Київ, 02081, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» (вул. Хрещатик, 15, оф. 124, м. Київ, 01001, код 19243047) 17 640,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 218,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 23 лютого 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон