ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03 березня 2016 р. Справа № 909/59/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головдерженергонагляд" ДП "Національна Енергетична компанія "Укренерго", вул. Дорогожицька, 11/8,м. Київ, 04112
до відповідача: Приватне підприємство "Комфорт-Сервіс",вул. Крайківського, 1б, офіс 408, м. Івано-Франківськ,76018
про стягнення заборгованості в сумі 6027,89 грн.
за участю:
Від позивача: ОСОБА_1, (довіреність № 35 від 26.01.16) - представник;
Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 20.10.2015року ) - представник
Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головдерженергонагляд" ДП "Національна Енергетична компанія "Укренерго" звернулось з позовом до Приватного підприємства "Комфорт-Сервіс" про стягнення заборгованості в сумі 6027,89 грн. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 20.01.16 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні. В порядку ст.22 ГПК України ухвалами від 04.02.2016року, 16.02.2016року та 03.03.2016року розгляд справи було відкладено.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд стягнути з відповідача 6027,89грн., які перераховані як стверджує представник позивача як авансовий платіж.
Представник відповідача, в судовому засіданні, заперечив проти позову, та повідомляє, що станом на день подання позову за позивачем рахується дебетове сальдо на суму 10274,08грн. Крім того, відповідач наголошує, що сума заявлена позивачем як авансовий платіж була зарахована в погашення заборгованості за спожиту електричну та теплову енергію по договору № І-07-88 від 31.12.2007року.
Розглянувши матеріали справи, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду спору впродовж розумного строку, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
31.12.2007 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - Позивач) та Приватним підприємством «Комфорт-Сервіс» (далі - Відповідач) укладено Договір про відшкодування витрат Основного споживача на надання комунальних послуг Субспоживачу №1-07-88, згідно з п.1.1. якого Відповідач забезпечує обслуговування та єксплуатацію приміщення, Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії, що знаходиться адресою: м. Івано-Франківськ, вул.. Крайківського, І/б, та надання Позувачу вчасно та відповідної якості комунальні послуги, згідно показників лічильників споживання води, газу та електричної енергії, відповідно до Додатку № 1 до Договору. Договір укладено на термін до 31.12.2008 року (п.5.1 Договору).
Відповідно п.5.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термії тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Таким чином договір був пролонгований та діяв до 31.12.2014 року.
Відповідно до п. 2.2.3. Договору Позивач зобов'язаний не пізніше10 днів з дня отримання рахунків вносити плату на рахунок Відповідача.
Додатковою угодою № 1 до договору № 1-07-88 від 31.12.07 укладеної між сторонами 01.12.2010 були внесені зміни в Договір та викладено n.2.2.3 такій редакції, "позивач зобов'язаний не пізніше 10 днів з дня отримання рахунків вносити плату на рахунок Відповідача.
За послуги по постачанню та транспортуванню природного газу оплата проводиться виключно грошовими коштами. Позивач зобов'язаний від 100% оплати за постачання та транспортування запланованихобсягів газу на розрахунковий рахунок Основного споживача не пізніше ніж за 3 (три) банківські дні до початку місяця поставки газу.
Відповідач надсилав рахунки за спожитий врахуванням сум запланованих місячних обсягів газу. Позивачем на підставі наданих рахунків було здійснено платежі 09.04.2014року на суму 4900,34 грн. та 28.04.2014р. на суму 1722.00 грн.
Листом № 5/8 від 17.09.2014 року Відповідачем було повідомлено про розірвання Договору та рекомендовано укласти угоду на відшкодування комунальних послуг з ТзОВ «Р.Д.Буд» з 01.09.2014 року. Відповідно до вказаного листа договір був розірваний а Позивач уклав договір із ТзОВ «Р.Д.Буд».
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, посилаючись на ч.1 ст. 639 ЦКУ. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України). Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ст.207, ст. 208 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами;
Між позивачем та відповідачем був укладений договір № І-07-88 від 31.12.2007року від 31.12.2007року про відшкодування витрат Основного споживача на надання комунальних послуг Субспоживачу, за який позивач мав здійснити попередню оплату в розмірі, встановленому в рахунку-фактурі, а відповідач прийняв на себе обов'язок поставити позивачу товар.
Відповідач виставив позивачу рахунки, а позивачем на підставі наданих рахунків було здійснено платежі 09.04.2014року на суму 4900,34 грн. та 28.04.2014р. на суму 1722.00 грн.
Судом встановлено, що кошти у сумі 6027,89грн. позивач сплатив відповідачу, на вказаний рахунок на оплату за попередні неоплачені місяці - за січень та лютий 2014року.
Доказом відсутності попередньої оплати є виписка банку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, позивач здійснив не попередню оплату в розмірі 6027,89 грн., а погасив попередній борг що отриманих за договором послуги.
За таких обставин, враховуючи те, що позивачем не доведено перед судом факт отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, то у суду відсутні правові підстави для висновку про те, що у відповідача виник обов'язок здійснити повернення коштів позивачу.
Виходячи з аналізу правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, на основі вище вказаного, вимоги позивача визнаються судом недоведеними, документально не підтвердженими та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст.124 Конституції України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ст.ст. 33, 43, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позову Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головдерженергонагляд" ДП "Національна Енергетична компанія "Укренерго", вул. Дорогожицька, 11/8,м. Київ,04112 до Приватного підприємства "Комфорт-Сервіс",вул. Крайківського, 1б, офіс 408, м. Івано-Франківськ,76018 про стягнення заборгованості в сумі 6027,89 грн - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.03.16
Суддя Шкіндер П.А.