номер провадження справи 7/159/15
29.02.2016 Справа № 908/6329/15
За позовом Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Запоріжжя
Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.
Представники сторін:
від позивача: Дорошенко О.В. - юрист, довіреність № 01/02-17/00055 від 05.01.2016 р.
від відповідача: Гончаров В.І. - адвокат, договір про надання правової допомоги від 21.02.2016р.
Розглядається позов Запорізької міської ради до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення збитків в вигляді упущеної вигоди у розмірі 3200 грн. 00коп.
Ухвалою суду від 30.12.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, присвоєно провадженню № 7/159/15, судове засідання призначено на 10.02.2015р.
Ухвала суду була направлена на адреси сторін, в установленому законом порядку та в строк.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК (1798-12 ).
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК) (1798-12), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що зазначені у позові, просив позов задовольнити в повному обсязі. Позов мотивований тим, що внаслідок невиконання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 встановленого законом обов'язку щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя завдало територіальній громаді м. Запоріжжя збитки у розмірі 3200,00 грн.
Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав викладених в відзиві, які надані суду 22.02.2016р. та 29.02.2016р. вказує на те, що, поскільки ОСОБА_2 здійснював лише реконструкцію існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки, отже не був замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону, у нього був відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайові внески. Це підтверджується і самим текстом рішення ЗМР від 24.12.2012р. № 77 та додатком №1 та №2.
25.02.2016р. від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, позивач вважає відзив відповідача необґрунтованим та безпідставним (долучені до матеріалів справи).
Судовий процес фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг" бази даних "Діловодство спеціалізованого суду".
Розгляд справи закінчено 29.02.2016 р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення в присутності представників сторін.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд встановив, позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
27.08.2014 за № ЗП 082142380880 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція павільйону у складу торгівельного комплексу (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1».
Частиною 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівні діяльності» встановлено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.
24.12.2012р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 «Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» (далі - рішення № 77).
Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (далі - Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.
Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (далі - Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Позивач вказує, що ФОП ОСОБА_2 не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення договору про пайову участь.
09.09.2014 за № ЗП 142142510398 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Таким чином, позивач вважає, що ФОП ОСОБА_2 порушено вимоги статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого рішенням №77. Внаслідок невиконання ФОП ОСОБА_2 встановленого законом обов'язку щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, територіальній громаді м. Запоріжжя завдано збитки в розмірі 3200грн. 00 коп.
Позивач вважає, що обов'язок укласти договір про пайову участь у відповідача виник з 27.08.2014, тобто з дати реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з приписами ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями, виходячи зі змісту ст. 217 ГК України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно - господарські та адміністративно - господарські санкції.
У ст.ст. 224, 225 ГК України, на які посилається позивач в якості підстави для стягнення з відповідача збитків, закріплено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що відшкодування збитків (в контексті нормативного обґрунтування заявлених вимог) є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у спорі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо.
Третя підстава - це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами господарсько - правової відповідальності. До них відносяться:
- наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого (позивача у справі);
- протиправність поведінки правопорушника;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;
- вина правопорушника.
Виходячи з норм цивільного законодавства, позивач має довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника та причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та завданими позивачу збитками. Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов.
В даному випадку позивач вбачає свої збитки у сумі 32000 грн. в тому, що відповідно до приписів ч.7 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 06.07.2014), замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або з дня набуття права на виконання будівельних робіт письмово поінформувати виконавчий комітет міської ради за місцезнаходженням об'єкта будівництва про початок виконання будівельних робіт.
Укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим в силу закону. В пункті 2.1 Порядку Запорізькою міською радою закріплено, що договір про пайову участь, укладається з виконавчим комітетом Запорізької міської ради.
Згідно з пунктом 3.6 Порядку, договір укладається до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Позивач вказує, що ФОП ОСОБА_2 у встановлений 7-денний строк, тобто до 03.09.2014, не проінформував виконавчий комітет Запорізької міської ради про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва: «Реконструкція павільйону у складі торгівельного комплексу (літ. В) за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1». Обов'язок укласти договір про пайову участь у відповідача виник з 27.08.2014, тобто з дати реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Відповідач не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення договору про пайову участь.
Стаття 29 Закону України "Про планування і забудову територій", не містить будь якого обов'язку для відповідача, якимсь чином письмово інформувати виконавчий комітет Запорізької міської ради про початок будівельних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до п. 7 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 30 вересня 2009 року (що діяв на момент отримання Дозволу №781-10 від 29 грудня 2010 року), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, одночасно з наданням дозволу на виконання будівельних робіт або відмовою у його наданні, письмово інформує про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Отже, в даному випадку відсутні підстави вважати, що збитки нанесені територіальній громаді міста Запоріжжя з вини відповідача.
Суд також приймає до уваги зауваження відповідача щодо ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку суми збитків.
Позивач, в обґрунтування розрахунку суми збитків, посилається на Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затверджений Рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012 р.
Разом з тим, в позові позивач зазначає, що розрахунок величини пайової участі наведено в додатку до вимоги про сплату суми збитків №01/02-21/00942 від 02.04.2015 року. Слід зазначити, що у наведеній вимозі позивач зазначає, що розрахунок величини пайової участі, наведений в додатку до вимоги про сплату суми збитків №01/02-21/00942 від 02.04.2015 року здійснювався на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 10.09.2014р. №40.
Разом з тим, Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя, що затверджений Рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012 р., не надано роз'яснень щодо збитків внаслідок не сплати замовниками суми пайової участі, не встановлений порядок стягнення збитків, а тільки пунктом 7.1. передбачено право звернення до суду в разі виникнення спорів, пов'язаних з пайовою участю у розвитку інфраструктури міста.
Таким чином, позивачем не надано обґрунтування розміру збитків та визначення правового походження зазначених збитків, складу збитків та інших умов, передбачених главою 25 Господарського кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 224, ст. 225 зазначеного Кодексу.
Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, Запорізька міська рада посилається на положення ст. 623 Цивільного кодексу України.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Суд вважає за необхідне зазначити, що договір на пайову участь між сторонами не укладався, як підтвердили представники сторін у судовому засіданні, позивач до суду з позовом щодо спонукання відповідача укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя не звертався.
Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя, затвердженому рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012, передбачено, що замовник, який має намір укласти договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови. Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Листом № 23-11/6294/6-11 від 22.07.11р. "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів", Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України надало роз'яснення, відповідно до якого, нормами абзацу першого частини дев'ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" також роз'яснено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту має укладатися до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, вищевикладеними правовими нормами встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури на території м. Запоріжжя.
Факт прийняття спірного об'єкта в експлуатацію підтверджується зареєстрованою 09.09.2014 р. декларацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП 143142142510385 про готовність об'єкта до експлуатації. До вказаної дати договір пайової участі з відповідачем укладено не було.
Враховуючи, що норми ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" носять імперативний характер, на даний час, тобто після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, укладення договору є неможливим.
Як вже зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) заподіювача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина.
За загальним правилом, з урахуванням статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України позивач повинен довести наявність збитків (їх розмір), порушення зобов'язання заподіювачем та причинний зв'язок між ними.
Суд вважає, що позивачем не надано доказів та не доведено того, що відповідач порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності; що одержання доходів безпосередньо від господарської діяльності та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Запоріжжя на відповідні роки; що він міг і повинен був отримати визначені доходи від відповідача в розмірі 3200,00 грн., і тільки дії (бездіяльність) відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток.
Крім того, посилання позивача у позовні заяві на порушення відповідачем статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суд вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки право оферти мав як відповідач, так і позивач, але договір пайової участі так і не був укладений.
За таких обставин, суд вважає, що твердження позивача про отримання збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) у конкретному розмірі є необґрунтованими.
Відповідно до п.п. 4, 13 ст. 1 Закону України «Про планування містобудівної діяльності» замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.
Статтею 2 вказаного вище Закону передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема будівництво об'єктів, реконструкцію існуючої забудови та території.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Відповідно до приписів ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно п. 8 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник зобов'язаний протягом 7 календарних днів з дня видачі дозволу на виконання будівельних робіт з дня набуття права на виконання таких робіт відповідно до частини 5 цієї статті письмово проінформувати виконавчий орган сільської, селищної, міської ради місцеву державну адміністрацію за місцезнаходженням об'єкта будівництва про початок
Факту спорудження/розміщення нового або виходу за межі існуючого фундаменту об'єкту Державною архітектурно-будівельною інспекцією Запорізькій області під час реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не виявлено, земельної ділянки для будівництва об'єкт реконструкції не потребував (п. 11-1 Декларації).
Враховуючи системний аналіз вказаних норм, суд дійшов висновку, що дія Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не поширюється, в даному випадку, на відповідача, оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював лише реконструкцію всередині існуючої будівлі без виходу за межі існуючого фундаменту та без забудови нової земельної ділянки, а отже така особа не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону і у неї відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайовий внесок.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.01.2015р. № 917/1840/11, від 21.04.2015р. № 907/773/14, від 27.01.2016р. №908/4000/15, від 13.10.2015р. № 908/4459/14.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
В постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) та в роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Судом не встановлений факт протиправної поведінки відповідача під час здійснення реконструкції об'єкту щодо неповідомлення виконавчого органу міської ради, місцевої державної адміністрації за місцезнаходженням об'єкта будівництва про початок виконання будівельних робіт; відповідачем забудови нової земельної ділянки не здійснювалося, реконструкції будівлі із виходом за межі існуючого фундаменту також; судом з'ясовано обставини про відсутність обов'язку щодо участі відповідача у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, визначеного ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та, як наслідок, необхідність перерахування позивачу коштів (пайова участь); вина в діях відповідача відсутня, як і причинний зв'язок між поведінкою відповідача та збитками позивача.
Відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, позивачем не доведено наявності в діях відповідача елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків в вигляді упущеної вигоди, в розмірі 3200,00 грн.
Доводи відповідача знайшли документальне та нормативне підтвердження, прийняті судом до уваги, як належні докази, в розумінні ст. 34 ГПК України.
З урахуванням викладеного, в позові слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Запоріжжя відмовити.
Рішення набирає законної сили з дня його підписання.
Дата підписання рішення « 09» березня 2016р.
Суддя Н.С. Кутіщева -Арнет