ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03 березня 2016 р. Справа № 909/60/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 76018
до відповідача: Верховинської районної державної адміністрації, вул. Івана Франка, 20, смт. Верховина, Івано-Франківська область, 78700
про стягнення 10830,18 грн.
за участю:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: ОСОБА_2 - головний спеціаліст-юрисконсульт, (довіреність №49/01-24/10 від 08.02.16).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Верховинської районної державної адміністрації про стягнення 10830,18 грн.- інфляційних втрат та відсотків річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.15 у справі №909/584/15, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов"язання відповідно до умов договору №223 від 18.11.13.
Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 18.02.16; 27.01.10 подав заяву вх.№1106/16 про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов вх.№3013/16 від 03.03.16 та зазначив, що на рахунках Верховинської РДА протягом 2014-2015 років були відсутні кошти на придбання рекламно-інформаційної продукції. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.15 у справі №909/584/15 виконане у повному обсязі 10.11.15, а 10830,18 грн.- інфляційних втрат та відсотків річних районна державна адміністрація немає можливості сплатити у зв"язку з відсутністю кошторисних призначень.
Враховуючи заяву позивача, суд приходить до висновку щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов"язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у ст. 13 встановлює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. У цьому аспекті преюдиціальність судових рішень для господарських судів установлено ст. 35 ГПК України.
Згідно вищезазначеної статті, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.07 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.15 у справі №909/584/15 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Верховинської районної державної адміністрації про стягнення 12770,00 грн. заборгованості та 1827,94 грн. судового збору.
Вищевказане рішення набрало законної сили 11.08.15.
Даним рішенням встановлено факт неналежного виконання зобов"язань Верховинською районною державною адміністрацією згідно договору № 223 від 18.11.13 щодо забезпечення замовника виконавцем рекламно-інформаційною продукцією.
Оскільки Верховинська районна державна адміністрація вищевказане рішення виконала 10.11.15 позивач, керуючись ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 754,65 грн. - 3% річних та 10075,53 грн. - інфляційних втрат.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов"язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору за весь період невиконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем рішення суду виконано 10.11.15, що підтверджується матеріалами справи, зокрема банківською випискою по рахунку та не заперечується відповідачем.
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Заперечення представника відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 N 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.05).
Заперечення відповідача стосовно терміну виконання зобов"язання до 31.12.14 спростовуються рішенням суду у справі №909/584/15, в якому предметом дослідження було питання порушення строку виконання грошового зобов"язання.
Керуючись ст.625 ЦК України, враховуючи дату виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.15 по справі 909/584/15, позивачем на суму непогашеного основного боргу нараховано відповідачу за період грудень 2013 року - вересень 2015 року 10075,53 грн. - інфляційних втрат та 754,65 грн. - 3 % річних, за період з 22.11.13 по 10.11.15.
На підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи дату оплати відповідачем основного боргу за рішенням суду, судом перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 753,60 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 9884,39 грн. В решті суми нарахованих 3% та інфляційних втрат слід відмовити.
За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 10637,99 грн., з яких 753,60 грн. - 3% річних та 9884,39 грн. - інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 121, 124 Конституції України, ст.ст. 598-609, 614, 625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, 35, 55, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Верховинської районної державної адміністрації про стягнення 10830,18 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Верховинської районної державної адміністрації, вул. Івана Франка, 20, смт. Верховина, Івано-Франківська область, 78700 (код 20568352) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 76018 (код НОМЕР_1) - 753,60 (сімсот п"ятдесят три гривні шістдесят копійок) - 3% річних та 9884,39 (дев"ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні тридцять дев"ять копійок) - інфляційних втрат, а також 1353,55 (одну тисячу триста п"ятдесят три гривні п"ятдесят п"ять копійок) - судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог про стягнення 1,05 (однієї гривні п"яти копійок) - 3% річних та 191,14 (ста дев"яноста однієї гривні чотирнадцяти копійок ) - інфляційних втрат відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.03.16
Суддя Максимів Т. В.