29 лютого 2016 р. Справа № 804/16076/15
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ляшко О.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції щодо накладення арешту в межах ВП № 45004213 на автомобіль марки VOLVO модель 740 номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 номер двигуна НОМЕР_3;
- зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції зняти арешт в межах ВП № 45004213 з автомобіля марки VOLVO модель 740 номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 номер двигуна НОМЕР_3;
- стягнути Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4) моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
Адміністративний позов, як такий, що був поданий без додержання вимог ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року був залишений без руху з наданням десятиденного строку з дня отримання копії зазначеної ухвали для усунення недоліків позовної заяви та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви, оформивши її з додержанням вимог ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом надання позовної заяви, у якій будуть зазначені також ім'я представника, його поштова адреса, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти, якщо такі є, номер засобу зв'язку позивача, адреса електронної пошти, якщо такі є, дата підписання позовної заяви та зазначення коли саме Центрально-міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції було здійснено оскаржені дії з наданням доказів у підтвердження зазначених обставин.
На виконання ухвали від 07 грудня 2015 року представником позивача надано позовну заяву, у якій, зокрема, зазначено, що позивач не є учасником або стороною виконавчого провадження № 45004213 в рамках якого накладено арешт на автомобіль марки VOLVO модель 740 номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 номер двигуна НОМЕР_3.
Дослідивши матеріали позовної заяви та проаналізувавши норми чинного законодавства України суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Виходячи зі змісту ч.2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
У пункті 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" звернено увагу судів на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Отже, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України розглядаються спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Як випливає із змісту роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, які викладені у Постанові від 20.05.2013 р. № 8 та наведених норм процесуального закону критерієм віднесення спору до публічно - правового який підлягає розгляду в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України є суб'єктний склад такого спору та характер правовідносин у яких виник спір.
У абзаці четвертому частин другої Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Так, зі змісту позовної заяви встановлено, що на примусовому виконанні у Центрально-міському відділі державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 45004213, боржником по якому є ОСОБА_2, котрий був власником автомобіля марки VOLVO модель 740 номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 номер двигуна НОМЕР_3.
В рамках даного виконавчого провадження № 45004213 було накладено арешт на вищезазначений автомобіль марки VOLVO модель 740 номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 номер двигуна НОМЕР_3.
У зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зняття арешту з вказаного автомобіля.
Таким чином, як стверджує позивач, саме він є власником арештованого майна.
Суд зазначає, що суб'єктами даного спору є фізична (позивач) та орган державної виконавчої служби (відповідач).
У розумінні статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Як встановлено із позовної заяви та додатків до неї, позивач - ОСОБА_1 не є ані стороною виконавчого провадження, в рамках якого державним виконавцем було здійснено накладено арешт на майно (автомобіль), ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні.
Разом з тим, підставою для звернення ОСОБА_1 із позовом стало те, що він, вважаючи себе власником майна, ставить перед собою мету захистити власне право власності на належне йому майно.
Враховуючи наведене, слід звернути увагу на те, що позивач у публічно правові відносини із відповідачем не вступав, оскільки за своїм статусом не є учасником виконавчого провадження або особою, яка залучається до вчинення виконавчих дій. При цьому, спірні правовідносини за своїм характером пов'язані із намаганням позивача захистити своє право власності на арештоване майно, як власника цього майна.
Так, в силу частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд зазначає, що юрисдикція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України поширюються на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій чи бездіяльності. Проте ця норма має застосовуватись з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 ЦК України щодо способів захисту права власності, а також положень ЦПК України та ГПК України стосовно юрисдикції суддів.
Таким чином, заявлені позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому даний спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 26.02.2015 р. у справі №К/800/42723/13.
Пунктом 1 частини 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Таким чином, між сторонами виник спір, вирішення якого мас відбуватись за приписами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Одночасно, відповідно до вимог ч.6 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що розгляд даного питання можливо вирішувати в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та у строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_3