Номер справи 668/13412/15-ц Головуючий в І інстанції Кузьміна О.І. Номер провадження 22-ц/791/475/16 Доповідач: Стародубець М.П.
«03» березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючогоОСОБА_1
суддів:ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретарОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від «17» грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію нерухомого майна,
В листопаді 2015 ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним вище позовом, зазначаючи, що на підставі договору дарування від 08.12.2007 року він став власником житлового будинку, розташованого за адресою: м.Херсон, проїзд Успенського,5.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.11.2012 року він став й власником земельної ділянки, площею 0,0416га, кадастровий номер 6510136900:15:005:0131, за цією ж адресою.
07 грудня 2012 року за договором купівлі-продажу він здійснив відчуження зазначеного будинку ОСОБА_6 за 250993 грн., за яким земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомості, не була предметом купівлі-продажу.
23.04.2013 року набувач ОСОБА_6 подарував цей будинок своїй дружині ОСОБА_7, яка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться як його власник.
Оскільки нотаріус при посвідченні перевіряла правовий статус земельної ділянки, однак не роз'яснила йому, що відчуженню підлягає й земельна ділянка, яка є окремим об'єктом права власності, чим введено його в оману щодо обставин, які мають суттєве значення при укладенні сторонами правочину, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеного раніше будинку від 07.12.2012 року, витребувати його у останнього власника й зобов'язати внести зміни щодо скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на цей будинок за ОСОБА_9 та ОСОБА_7
Рішенням від 17 грудня 2015 року суд відмовив у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному об'ємі, посилаючись на те, що суд першої інстанції поверхово розглянув справу, зібраним доказам дав неправильну оцінку та постановив у зв'язку з цим помилкове рішення.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідача, і осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 був власником житлового будинку, розташованого за адресою: м.Херсон, проїзд Успенського,5.
26.11.2012 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якому набув право власності на земельну ділянку, площею 0,0416га, кадастровий номер 6510136900:15005:0132, за вказаною вище адресою.
07.12.2012 року за нотаріально посвідченим договором ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив житловий будинок №5 по проїзду Успенського у м.Херсоні, розташований на земельній ділянці площею 0,0416га, з присвоєним їй відповідним кадастровим номером.
В пункті 13 цього правочину міститься скріплений особистими підписами сторін припис, яким підтверджено, що нотаріусом роз'яснено їм певні правові наслідки й зміст ст. 120 Земельного кодексу України, якою врегульовано перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
23.04.2013 року ОСОБА_6 подарував цей будинок ОСОБА_7, право власності якої на цей об'єкт нерухомості зареєстровано в передбаченому законом порядку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановив обставин, з яким позивач пов'язує недійсність оспорюваного ним правочину, тому правомірно відмовив у задоволенні позову з наведених в рішенні суду підстав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, вважає їх правильними й такими, що відповідають встановленим у справі обставинам та нормі матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Юридично неспроможними є доводи апелянта з приводу того, що судом хибно витлумачена ст. 120 Земельного кодексу України й його твердження про те, що нотаріус повинен був роз'яснити обов'язковість укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки правові засади визнання правочину недійсним, закладені у ст. 230 ЦК України, передбачають навмисне введення в оману однією стороною іншої сторони з метою вчинення правочину.
В даному випадку позивач виступав в статусі відчужувача нерухомого майна і одночасно він був власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, тому був обізнаний щодо істотних умов купівлі-продажу житлового будинку, правового статусу земельної ділянки, на якій знаходиться цей об'єкт, та мав уявлення стосовно властивості й наслідків правочину.
Доказів того, що оспорюваний позивачем правочин вчинено під впливом обману з боку набувача матеріали справи не містять, не встановлено цього і при перегляді справи судом апеляційної інстанції.
За правилом ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, до особи. яка набула право власності на житловий будинок, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Договір купівлі-продажу не містить будь-якого застереження щодо земельної ділянки, на якій він розташований. Отже, правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будинок.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду та їх оцінкою, вони не містять посилань на допущені судом порушення закону, визначені ст. 309 ЦПК України, які є обов'язковою підставою для скасування ухваленого у справі рішення.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги й скасування ухваленого в справі рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307-308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий М.П. Стародубець
Судді: Л.П. Воронцова
ОСОБА_3