номер провадження справи 10/167/15
29.02.2016 Справа № 908/6125/15
Розглянувши у відкритому судовому засідання справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс - Агросхід”, м. Дніпропетровськ
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства “Альянс - Агро”, с. Партизани, Приморський р-н ,Запорізька обл.
про стягнення 1 002 951, 05 грн.
суддя: Алейникова Т.Г.
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_1, на підставі довіреності б/н від 14.01.2016 р.;
від відповідача - ОСОБА_2, на підставі довіреності б/н від 21.08.2014 р.
До господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервіс - Агросхід”, м. Дніпропетровськ із позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства “Альянс - Агро”, с. Партизани, Приморський р-н ,Запорізька обл. про стягнення заборгованості в сумі 1 002 951, 05 грн. за договором поставки № ЗП-50-240315/ззр-ЯР від 24 березня 2015 року, яка складається з основного боргу в розмірі - 542 305, 43 грн., пені в розмірі 194 521, 54 грн., 5 % штрафу в розмірі 27 067, 97 грн., 39 % річних в розмірі 139814, 21 грн., інфляційних втрат в розмірі 99 241, 89 грн.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., відповідно до протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 17.12.2015 р., справу 908/6125/15 передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.
Ухвалою господарського суду від 18.12.2015 р. порушено провадження у справі № 908/6125/15. Справі присвоєно номер провадження № 10/167/15, її розгляд призначено на 20.01.2016 р.
Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2016 р. підтримав свої вимоги викладені в позові. Відповідач у судове засідання 20.01.2016 р. не з'явився, ніяких клопотань до суду не надав, відзив не направив. Про час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, є підставою для відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.
У зв'язку із неявкою відповідача, ненаданням відзиву на позовну заяву судом було відкладено розгляд справи на 10.02.2016 р. о 10:00 год.
10.02.2016 р. у судовому засіданні було оголошено перерву на 16.02.2016 р.
У судове засідання 16.02.2016 р. представник позивача не з'явився, направив на електрону пошту суду клопотання про продовження розгляду справи на 15 днів. Суд клопотання прийняв. Відповідач у судове засідання 16.02.2016 р. не з'явився, на адресу суду направив письмове заперечення, в якому просить суд у стягненні інфляційних втрат відмовити у повному обсязі та зменшити суму пені та штрафу 5%.
Згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Беручи до уваги клопотання позивача про продовження строку розгляду справи на 15 днів, судом було продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 03.03.2016 р. та призначено судове засідання на 29.02.2016 р. о 11:00 год.
Представник позивача у судовому засіданні 29.02.2016 р. підтримав позовні вимоги, до суду надав письмові пояснення стосовно суті спору. Представник відповідача у судовому засіданні 29.02.2016 р. частково визнав позовні вимоги, просить суд про зменшення суми пені та повністю заперечував про стягнення інфляції.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За клопотанням представників сторін судовий процес ведеться без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
У судовому засіданні 29.02.2016 р., розгляд справи був закінчений, в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд
Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що між ТОВ «СЕРВІС-АГРОСХІД», в якості Постачальника, (далі - Позивач) та ПСП «АЛЬЯНС-АГРО», в якості Покупця, (далі - Відповідач) було укладено договір поставки № ЗП-50-240315/ззр-ЯР від 24 березня 2015 року.
За умовами Договору, Позивач зобов'язувався передати (поставити) у зумовлений строк відповідачеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а відповідач зобов'язувався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставивши Відповідачеві товар на загальну суму 619 034, 40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 177 від 16.04.2015 р. та дорученням № 16 від 15.04.2015 р. до неї.
Відповідач зобов'язувався прийняти вказаний товар та розрахуватись за нього у формі, на умовах та в строки передбачені договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього. Однак, всупереч взятих на себе зобов'язань відповідач повністю не оплатив поставлений йому товар по Договору.
Строк оплати визначено сторонами у договорі та специфікаціях до нього.
Пунктом 8.4. Договору передбачено, що Позивач вправі застосувати на свій розсуд будь-які оперативно-господарські санкції визначені ст. 235 та ст. 236 Господарського кодексу України, зокрема у разі порушення строків оплати, встановлених даним Договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, зобов'язання Відповідача по повному розрахунку за отриманий Товар вважаються такими, що настали з моменту такого прострочення. Тобто позивач має право перевести відповідача на 100% оплату з моменту порушення останнім взятих на себе зобов'язань по оплаті.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання, які виникли між сторонами, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Частиною 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що підприємства та організації, що порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств та організацій зобов'язані поновити їх не чекаючи претензії.
Згідно ст. 655 ЦК України, покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема відшкодування збитків.
У відповідності до ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договори купівлі-продажу. Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. У випадку прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно п.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
За ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім цього, ч. 1 абз. 2 ст. 693 та частиною 4 ст. 538 ЦК України встановлено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.
Пунктом. 4.3. Договору, передбачено, що вартість Товару у гривні, еквівалент вартості в іноземній валюті та курс відповідної іноземної валюти (якщо сторони домовилися про їх застосування) зазначається у додаткових угодах (специфікаціях) до Договору на дату їх підписання. Еквівалент вартості товару у іноземній валюті є незмінним на протязі дії даного Договору та належить до повної сплати у гривні.
У випадку зростання курсу продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку на дату фактичного оплати коштів, на дату відвантаження товару, на дату звернення до суду з відповідним позовом, відносно курсу вказаного у додаткових угодах (специфікаціях) до Договору, вартість товару перераховується за вказаними нижче формулами. Для перерахунку вартості товару використовується курс продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними Інтернет-сторінки http://іndex.mіnfіn.соm.uа.
У відповідності до п. 4.3.2. Договору, кожна фактична оплата у гривні перераховується у валютний еквівалент та фіксується сума фактичної оплати у валютному еквіваленті.
У відповідності до п.4.3.3. Договору, залишок зобов'язань по оплаті за партію Товару у валютному еквіваленті на будь-яку дату можна розрахувати як різницю між повною вартістю партії Товару у валютному еквіваленті та всіма сумами фактичних оплат за дану партію Товару на відповідну дату у валютному еквіваленті.
У відповідності до п.4.3.4. Договору, залишок зобов'язань по оплаті за партію Товару у гривні на будь-яку дату можна розрахувати як залишок зобов'язань за цю партію Товару у валютному еквіваленті, помножений на курс відповідної валюти на дату розрахунку.
Отже, користуючись своїми правами та враховуючи положення Договору щодо зміни вартості Товару в залежності від зміни курсу валюти, сума основного боргу була скоригована при фактичних оплатах та на дату звернення до суду з відповідним позовом.
Пунктом 8.6.1. Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Таким чином, загальна сума нарахованої пені становить - 194 521,54 грн.
Пунктом 8.6.1. Договору також встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару Покупець сплачує на користь штраф у розмірі 5% від суми боргу.
Таким чином, сума нарахованого штрафу становить - 27 067, 97 грн.
Згідно ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 8.6.2. Договору передбачено, що Покупець за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни Товару на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України, сплачує на користь Постачальника 39% річних від суми боргу.
Таким чином, сума нарахованих відсотків річних становить - 139 814,21 грн.
Сума нарахованих інфляційних становить - 99 241,89 грн.
Отже, всього позовні вимоги складають - 1 002 951,05 грн., з яких: сума основного боргу з урахуванням п.4.3 Договору - 542 305, 43 грн., пеня - 194 521, 54 грн., 5 % штрафу - 27 067,97 грн., 39 % річних - 139814, 21 грн. інфляційні втрати - 99 241, 89 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник, вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор, що визначено ст. 510 ЦК України
Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ст.626ЦК України)
У відповідності до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував частково, до суду надав письмовий відзив та заперечення, в яких просив суд зменшити суму пені та повністю заперечував про стягнення інфляції.
Вимога позивача про стягнення із відповідача 542 305, 43 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.
Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування пені. ніж встановлено в ч. 6 ст. 232 ГК України.
Нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості (п. 8.7. договору).
Строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п. 8.6.1.-8.6.2. цього договору, встановлюється у три роки (п. 8.11. договору).
Виходячи з наведених положень договору слідує, що учасниками правочину за порушення виконання грошового зобов'язання узгоджено нарахування штрафних санкцій (неустойки) у вигляді як пені, так і штрафу; до того ж, сторонами збільшений період нарахування пені, що відповідає діючому законодавству.
Відповідач в своєму запереченні просить суд застосувати положень п. 3 ст. 83 ГПК України.
Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання. Господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу...
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд вважає, що відповідачем було доведено факт наявності обставин, які б стали винятковою підставою для допущення прострочення виконання зобов'язання за договором.
З огляду на викладене, суд вбачає підстави для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України., та зменшує розмір пені до 1 00 000 грн.
Пунктом 8.6.2 договору встановлено, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, на підставі статті 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника 39% річних від суми боргу.
Отже, учасниками правочину встановлений інший розмір річних, який складає 39%.
Наданий позивачем розрахунок 39% річних суд визнав виконаними вірно, а вимогу про стягнення з відповідача 139 814, 21 грн. 39% річних за період з 01.04.2015 року по 13.12.2015 р., такою, що підлягає задоволенню.
В той же час, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають виходячи з наступного:
Згідно зі статтею 524, частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України та, відповідно, виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81).
Зазначена правова позиція викладена в пункті 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.
Аналогічні положення зазначені в абзаці 7 п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” в яких вказано, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).
Виходячи з вищевикладеного у позивача правових підстав для нарахування інфляційних втрат не виникло, у зв'язку з чим суд відмовляє в цій частині позову.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані докази та норми наведеного діючого законодавства, суд частково задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс - Агросхід”, м. Дніпропетровськ до Приватного сільськогосподарського підприємства “Альянс - Агро”, с. Партизани, Приморський р-н ,Запорізька область про стягнення заборгованості в сумі 809 187, 61 грн. за договором поставки № ЗП-50-240315/ззр-ЯР від 24 березня 2015 року, яка складається з основного боргу в розмірі - 542 305, 43 грн., пені в розмірі 100 000, 00 грн., 5 % штрафу в розмірі 27 067, 97 грн., 39 % річних в розмірі 139814, 21 грн.
В частині стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 99 241, 89 грн. суд відмовляє.
Заперечення відповідача частково знайшли підтвердження, прийняті судом та частково задоволені.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; ставка судовою збору за подання до господарського суду позовної заяви майновою характеру встановлюється 1,5 % від ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс - Агросхід”, м. Дніпропетровськ до Приватного сільськогосподарського підприємства “Альянс - Агро”, с. Партизани, Приморський р-н ,Запорізька область задовольнити частково.
Стягнути з ПРИВАТНОГО СІЛЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «АЛЬЯНС-АГРО» (72150, Запорізька область, Приморський район, с. Партизани, вул. Леніна, 68, Код ЄДРПОУ 32630917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОСХІД» (49006, Дніпропетровська область., м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 4, Код ЄДРПОУ 38973160) - основний борг в розмірі - 542 305 (п'ятсот сорок дві тисячі триста п'ять) грн. 43 коп., пеню в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп., 5 % штрафу в розмірі 27 067 (двадцять сім тисяч шістдесят сім) грн. 97 коп., 39 % річних в розмірі 139814 (сто тридцять дев'ять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 12 137 (дванадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 83 коп.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя Т.Г. Алейникова
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України - 04.03.2016 р.