ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.02.2016Справа № 910/6705/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6»
про стягнення 181859,01 грн.
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача: Шевченко О.М. (представник за довіреністю);
від відповідача: Новицька С.В. (представник за довіреністю), Несміх М.Н. (голова правління);
ПАТ «АК «Київводоканал» звернулось до суду з позовом до ЖБК «Кристал-6» про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 181859,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором від 22.07.1997 № 04582/4-12 в частині оплати наданих послуг з постачання питної води та приймання стічних вод, внаслідок чого за період з 01.01.2012 по 30.06.2014 утворилась заборгованість в розмірі 133659,78 грн. Також, на вказану заборгованість позивачем у відповідності до умов договору та ст. 625 ЦК України нараховано 15692,71 грн. інфляційних втрат, 5105,83 грн. 3% річних, 668,73 грн. пені та 26731,96 грн. штрафу, які позивач також просить стягнути.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.05.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2015 вказані рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.11.2015 справу прийнято до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, додатково пояснив, що відповідачем проводились часткові оплати отриманої води та послуг водовідведення у січні-лютому 2012 року, що свідчить про визнання відповідачем вказаного боргу, внаслідок чого відбулося переривання позовної давності. Також зазначив, що кількість води, спожитої відповідачем по абонентському коду 5-407 (водопостачання питної води) розраховувалась на підставі актів про зняття показань засобу обліку, підписаних в тому числі і представником відповідача. Вказані акти складались і підписувались і у червні-серпні 2012 року. Обсяг спожитої води, що йде на підігрів позивачем, а відсутності засобу обліку вказаної води (код абонента 5-50407), обраховано за діючими нормами водоспоживання, з розрахунку 3,5 куб.м споживання гарячої води та водовідведення гарячої води. Крім того представник позивача вказав, що до березня 2012 року по коду абонента 5-407 здійснювався облік питної води для потреб ХВП та відповідний обсяг стоків, а також стоки гарячої води, а по коду абонента 5-50407 здійснювався облік питної води для потреб ГВП. З березня 2012 року облік стоків гарячої води почав здійснюватись по коду абонента 5-50407 разом з водою на підігрів для потреб ГВП. Крім того зазначив, що нормами правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мінюсті 26.0.2002 №403/6691 не передбачено розподіл стічних вод в залежності від їх походження, внаслідок чого на відповідачеві лежить обов'язок оплати всіх прийняти стічних вод, в тому числі і гарячих. Крім того вказав, що «ПАТ «Київенерго» не визнавав себе виробником послуг з гарячого водопостачання і між ПАТ «Київенерго» та ПАТ «АК «Київводоканал» не існувало договірних правовідносин, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» купувало б у позивача воду для підігріву для виготовлення гарячої води для потреб ГВП.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позов.
Відповідач позов визнав частково в обсязі 13704,80 грн. вартості води спожитої для потреб ХВП. При цьому вказав, що укладений між сторонами договір не передбачає постачання холодної води для підігріву для виготовлення гарячої води для потреб ГВП, внаслідок чого позивачем неправомірно нараховано вартість поставленої води та послуг водовідведення за кодом абонента 5-50407. Відповідач не має на балансі бойлерів для виготовлення гарячої води, всі вказані бойлери знаходяться на балансі ПАТ «Київенерго». Відповідно обов'язок оплати води для підігріву для ГВП покладено на ПАТ «Київенерго». Також позивачем невірно вказано показання лічильників за період з червня по серпень 2012 року, внаслідок чого безпідставно нараховано 4375,68 грн. за спожиту воду. Крім того позивачем безпідставно нараховано обсяги стічних вод гарячої води з розрахунку 3,5 куб м на особу відповідно до кількості проживаючих осіб у будинку, оскільки інформація щодо кількості проживаючих осіб подавалась відповідачем при укладенні договору у 1997 році, а станом на 2012 річ кількість мешканців змінилась, зокрема зменшилась, внаслідок чого вказаний обсяг стічних вод не відповідає дійсності.
Також представник відповідача зробила заяву щодо застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення вартості послуг водопостачання та водовідведення за період з січня по березень 2012 року.
На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що 22.07.1997 року між Держаним комунальним об'єднанням «Київодоканал», яке було перетворене у ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та ЖБК «Кристалл-6» (абонент) укладено договір № 04582/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення (договір), відповідно до п. 1.1якого постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (надалі - правила).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник зобов'язався забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82, приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин, здійснювати заміну, ремонт несправних водо лічильників, їх держперевірку за письмовою заявою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються.
Відповідно до п.2.2. договору абонент зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час укладення договору, сплата абонентом послуг здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов договору.
Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водо лічильників, зареєстрованих постачальником. Знаття показань водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).
Відповідно до п. 3.6. договору абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом знаття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.
Згідно з п. 3.7. договору абонент зобов'язується письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку відмову документи у 3-денний термін.
Положеннями пункту 3.9. договору сторони передбачили, що претензії у зв'язку з невірними розрахунками за воду і послуги каналізації розглядаються у строки, передбачені арбітражним процесуальним кодексом України. При обґрунтованості претензій надлишки суми, одержаних постачальником можуть бути зараховані на погашення наступних рахунків.
Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору цей договір укладено строком з 22.07.1997 р. по 22.07.1998 р. і набуває чинності з моменту його підписання. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників обох сторін, вказаний договір у період, за який стягується заборгованість, був чинним, сторонами, у порядку, визначеному пунктами 5.1, 5.2 договору не направлялось повідомлень про закінчення строку дії договору. Додаткових договорів до вказаного договору між сторонами не укладалось, інших договорів на постачання води та приймання стоків - також не укладалось.
Отже, за вказаним договором позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення. Відповідач - ЖБК «Кристал-6» є споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період з 01.01.2012 по 01.06.2014 надано відповідачу послуги з питного водопостачання та водовідведення за договором на суму 235182,84 грн., з яких відповідачем сплачено 101523,06 грн.
Разом з тим, як вбачається з наданих позивачем розрахунків, надані відповідачу послуги з питного водопостачання та водовідведення обліковувались позивачем по особовому рахунку відповідача за наступними кодами: 5-407 (водопостачання та відведення питної води для потреб населення (до лютого 2012 включно і водовідведення гарячої води)) та 5-50407 (постачання та водовідведення холодної води на підігрів для потреб населення (до лютого 2012 року включно - лише постачання води на підігрів)).
При цьому згідно вказаного розрахунку позивача позивачем надано послуг з постачання питної води та водовідведення для потреб населення за спірний період на суму128606,62 грн., з яких відповідачем оплачено 101523,06 грн., внаслідок чого заборгованість за постачання води для потреб ХВП та водовідведення становить 27083,56 грн.
Обсяг питної води, наданої відповідачу по коду абонента 5-407 підтверджується матеріалами справи, зокрема актами про зняття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними відповідачем, дебетово-інформаційними повідомленнями за вказаний період, виставленими рахунками. Крім того відповідач частково проводив оплату вказаних послуг, а за відсутності доказів звернення відповідача у порядку, встановленому договором щодо кількості, якості наданих послуг, в силу положень п. 3.9 договору, кількість та вартість наданих позивачем послуг з 01.01.2012 по 01.06.2014 з водопостачання та водовідведення по коду 5-407 вважаються безумовно погодженими відповідачем.
Посилання відповідача на неправильність нарахування обсягів та невідповідність показань приладу обліку спожитої води за період з червня по серпень 2012 року судом не приймаються, як безпідставні, оскільки судом перевірено правильність нарахування позивачем обсягів спожитої відповідачем води у вказаний період та встановлено відповідність обсягів води, зазначених у розрахунку обсягам, вказаним у актах знаття показань приладів обліку за травень-серпень 2012 року.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином судом підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту питну воду та послуги водовідведення вказаної води в сумі 27083,56 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.
Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 року за № 936/15627; далі - Правила № 190) передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.
Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Із пояснень представників сторін вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу у володінні та користуванні чи на балансі відповідача не перебувають. Даний факт сторонами не оспорюється.
За правилами статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, а частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Оскільки Договір не регулює відносин постачання питної води для виготовлення гарячої, то вимога позивача до відповідача про оплату послуг з постачання такої води є неправомірною.
Отже, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 1-50407, як на підігрів для виготовлення гарячої води, суд не вбачає. Нараховані на вказану суму заборгованості інфляційні втрати, 3% річних, пеня та штраф також не підлягають стягненню.
З пояснень представників сторін убачається, що договір на постачання питної води, що йде на підігрів, між позивачем та ПАТ «Київенерго», як балансоутримувачем вказаних бойлерів, також не укладався. Зворотного матеріали справи не містять.
Однак, дана обставина не впливає на суть спірних правовідносин, і не дає право позивачу вимагати оплати від відповідача вартості питної води, яка відпущена з систем водопостачання до бойлерів, які не перебувають на балансі у відповідача, і використана на потреби гарячого водопостачання.
Згідно п.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).
Згідно п. 4.2 договору за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу, Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % суми, від оплати якої він відмовився.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату платіжної вимоги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі згідно діючому законодавству від суми платежу за кожен день прострочки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На підставі зазначених норм позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача по коду абонента 5-407 (ХВП та водовідведення) 3805,39 грн. інфляційних втрат, 1470,87 грн 3% річних, нарахованих за період з 17.01.2012 по 30.06.2014 та 95,39 грн пені, нарахованої за період з 11.02.2014 по 30.06.2014.
По коду абонента 5-50407 (холодна вода на підігрів та водовідведення гарячої води) по графі водовідведення гарячої води за період з 01.03.2012 по 01.06.2014, позивачем на суму заборгованості 45079,19 грн. нараховано 5018,19 грн. інфляційних втрат, 1477,78 грн 3% річних за період з 11.04.2012 по 30.06.2014 та 250,97 грн. пені за період з 11.02.2014 по 30.06.2014.
Також, позивачем нараховано 20% штрафу на всю суму заборгованості по всім кодам абонента в розмірі 26731,96 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки зазначених сум, суд дійшов висновку щодо їх арифметичної вірності, законності та обґрунтованості.
Стосовно заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності до частини заявлених позовних вимог, а саме до вимог про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за січень-березень 2012 року, та нарахованих за цей період інфляційних та 3% річних та штрафу, слід зазначити таке.
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до положень статті 32 Закону, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до п. 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Строк виконання кожного зобов'язання по кожному місяцю згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне двадцять перше число місяця наступного за звітнім за попередній місяць.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Таким чином, оскільки розрахунок за надані послуги має здійснюватись відповідачем частинами (до 20 числа наступного за звітнім за кожен місяць), початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання боржником кожного із цих зобов'язань.
У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежу.
З матеріалів справи вбачається, що порушення виконання зобов'язання почалося з 21.01.2012 у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за грудень 2011 року, по рахунку, виставленому позивачем у січні 2012 року, відтак, перебіг строку позовної давності за вимогою про сплату експлуатаційних витрат за грудень 2011 року розпочався 21.01.2012, за січень 2012 року - 21.02.2012, за лютий 2012 року - 21.03.2012.
Відтак, з урахуванням перебігу трирічного строку позовної давності за вказаними вимогами на момент звернення позивача до суду (19.03.2015), суд вважає за належне застосувати наслідки спливу строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги за грудень 2011 - січень 2012 року, виставлені позивачем відповідно у січні-лютому 2012 року, відмовивши у задоволенні вимог в цій частині.
З цих же підстав, суд вважає за належне відмовити у задоволенні вимог із стягнення нарахованих за вказані періоди інфляційних та 3% річних.
Оскільки відповідачем не проводились сплати заборгованості по рахункам, виставленим у січні-лютому 2012 року після 19.03.2012, переривання позовної давності по вказаним платежам не відбувалось.
Враховуючи викладене, зокрема доведеність споживання відповідачем послуг постачання питної води для потреб населення, послуг водовідведення холодної та гарячої води, відсутність у договорі положень щодо постачання води на підігрів та з урахуванням позовної давності суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги водопостачання по коду абонента 5-407 у розмірі 21996,87 грн., а також нарахованих на вказану заборгованість інфляційних втрат у розмірі 3206,96 грн., 3% річних у розмірі 1105,23 грн та пені у розмірі 95,39 грн.
По коду абонента 5-50407 (стоки гарячої води) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за період з 01.03.2012 по 01.06.2014 в розмірі 45079,19 грн та нараховані позивачем 5018,19 грн. інфляційних втрат, 1477,78 грн 3% річних за період з 11.04.2012 по 30.06.2014 та 250,97 грн. пені за період з 11.02.2014 по 30.06.2014.
Також, підлягає стягненню штраф у розмірі 20% від суми, від сплати якої відмовився відповідач в розмірі 13415,21 грн. (45079,19 грн. + 21996,87 грн *20%).
Щодо посилань позивача на неправильне нарахування позивачем обсягу стоків гарячої води суд зазначає наступне.
Положеннями пункту 3.4 договору передбачено, що кількість стічних вод, що надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил.
Оскільки, як встановлено, в ході розгляду справи засіб обліку води на підігрів відсутній, позивачем правомірно нараховано кількість спожитої гарячої води виходячи з кількості зареєстрованих мешканців будинку, згідно даних відповідача (351 особа) мешканців та затверджених Розпорядженням КМДА від 15.07.2004 №1285 «Про затвердження норм споживання громадянами холодної а гарячої води і водовідведення, на які надаються пільги та субсидії», згідно яких норма водовідведення гарячої води на одну особу становить 3,5 куб.м на особу.
Відповідач не був позбавлений права та можливості надати позивачу інформацію щодо кількості мешканців будинку у випадку зміни кількості мешканців.
Матеріали справи не містять інших даних, крім листа ЖБК «Кристал-6» від 0.07.1997 №194 щодо кількості мешканців будинку по вул. Приозерній, 10-г у м. Києві.
Згідно з ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до положень ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 32-38, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 10-Г; ідентифікаційний код 22895463) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 67076 (шістдесят сім тисяч сімдесят шість) грн. 06 коп. заборгованості, 8225 (вісім тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 15 коп. інфляційних, 2583 (двi тисячi п'ятсот вісімдесят три) грн. 01 коп. 3% річних, 346 (триста сорок шість) грн. 36 коп. пені, 13415 (тринадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 21 коп. штрафу та 1832 (одну тисячу вісімсот тридцять дві) грн. 92 коп. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписаний 29.02.2016
Суддя Я.В. Маринченко