18.01.2016 Справа №607/18185/15-ц
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді: Дзюбановського Ю.І.
при секретарі судового засідання: Борисевич І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1, надалі позивач, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, надалі відповідач, в якому просить в порядку поділу спільного нажитого майна, яке є спільному сумісною власністю, визнати за нею право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.
Згідно заяви позивач просить розглядати справу без участі з підтриманням позовних вимог, в обґрунтування яких посилається на те, що під час шлюбу із відповідачем ними була придбана за сімейні кошти квартира по вул. Лесі Українки,29/10, яка відноситься до спільної сумісної власності подружжя і частки в якій є рівними. Шлюб між сторонами був розірваний і, враховуючи недосягнення згоди, невизнання відповідачем належної частки власності позивача у спільному майні, просить поділити спільне набуте майно в ідеальних частках, визнавши за нею право власності на 1/2 частку квартири.
Відповідно до заяви від 17.01.2016р. відповідач просить справу розглядати без його участі згідно норм закону.
Суд, розглянувши матеріали справи, встановив наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.06.2011р. по справі №2-4903/2011 шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, який був зареєстрований 20.05.2000р. актовий запис №9, був розірваний.
У відповідності до умов Договору купівлі-продажу від 17.07.2000р. ОСОБА_2 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,7 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м.
Як вбачається із реєстраційного посвідчення, виданого 21.07.2000р. Тернопільським бюро технічної інвентаризації квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2000р. за реєстром №4820.
Згідно ч. 3 ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю, положення якого діяли на момент укладення шлюбу та укладення договору, час виникнення прав та обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Зазначені положення відображені також в Сімейному кодексі України, а саме згідно ч. 1 ст. 60 Кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно статей 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_2 загальною площею 42,7 кв.м., відноситься до спільної сумісної власності, оскільки придбана у шлюбі сторонами за спільні сімейні кошти, а відтак частки у квартирі є рівними. Інших доказів, які б спростовували твердження позивача щодо придбання квартири у шлюбі за спільні сімейні кошти відповідачем не подано.
Тому суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані відповідачем.
Згідно ст. 88 ЦПК України судовий збір позивачу не відшкодовується.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60, 88, 212, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна шляхом визнання права власності на 1/2 частку квартири - задовольнити.
2.В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 42,7 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддяОСОБА_3