29.12.2015 Справа №607/16575/15-ц
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
- головуючого судді Братасюка В.М.
- за участю секретаря Чичкевич О.І.
позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним рішення про звільнення з роботи та поновлення на роботі , -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним рішення про звільнення позивача 09.10.2015 року з посади директора товариства та поновлення на роботі у ТОВ «Домобудівник» на посаді директора.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що загальними зборами ТОВ «Домобудівник» від 09.10.2015 року його звільнено з посади директора товариства за п.1 ст. 41 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки грубих порушень трудових обов'язків позивач не вчиняв і жодних пояснень не був в змозі надати зборам товариства, станом на дату звільнення він перебував на лікарняному, та при голосуванні 09.10.2015 року був відсутній кворум.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та з підстав, зазначених в позові, просять задовольнити.
Представники відповідача позов не визнали і пояснили, що позивача звільнено з дотриманням вимог трудового законодавства, про що надали суду письмові заперечення, зміст яких просять врахувати при вирішенні спору.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.
Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України в в п. 4 Постанови за № 13 від 24.120.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» «при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно з частиною четвертою статті 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. За частиною шостою статті 65 ГК керівника підприємства може бути звільнено з посади відповідно до закону.
Спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання)
їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. Судам необхідно звернути увагу на те, що у цьому разі позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманого працівника, а не акціонера (учасника) господарського
товариства.
Способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є позов про поновлення на посаді, зобов'язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов'язків тощо відповідної посадової особи господарського товариства, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства чи наглядової ради товариства.
У порядку цивільного судочинства слід розглядати і спори між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства та товариством, що виникають не з корпоративних, а з трудових відносин посадових осіб товариства, якщо однією зі сторін, які беруть участь у справі, є фізична особа.»
Отже перш за все суд зазначає, що зважаючи на зміст предмету та підстави позову, слід зробити висновок про наявність між сторонами ознак саме трудового спору, адже ОСОБА_1 заявлено вимогу безпосередньо щодо порушення його прав, як найманої особи, керівника підприємства.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно ч. 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", «на підставі п.1 ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами
митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.»
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 з 13.11.2012 року, згідно протоколу № 27 зборів учасників ТОВ «Домобудіник» від 12.11.2012 року, за його особистої згоди, призначено на посаду директора товариства.
Наявності укладання товариством з ОСОБА_1, в порядку ст. 65 Господарського кодексу України, окремого трудового договору (контракту), судом не встановлено.
Рішенням зборів учасників ТОВ «Домобудвник», оформленим протоколом від 09.10.2015 року, позивача звільнено з посади директора товариства за п. 1 ст. 41 КЗпП України, за грубе порушення трудових обов'язків, котре полягало в тому, що ОСОБА_1 вживалися заходи, в тому числі фізичне протистояння, щодо недопущення членів комісії з припинення діяльності ТОВ у зв'язку з реорганізацією в ПАТ, та неможливості складання ними передавального акту, тобто ОСОБА_1 здійснювалися перешкоди виконанню рішення збрів учасників товариства від 09.06.2015 року, про реорганізацію ТОВ «Домобудівник» у ПАТ «Домобудівник».
Крім того окремою підставою звільнення позивача за грубе порушення трудових обов'язків було неналежна організація ОСОБА_1, як керівником підприємства, ведення бухгалтерського обліку та, як наслідок, несвоєчасна сплата податків на значну суму, що призвело до податкової застави активів товариства та стягнення податкового боргу в судовому порядку .
Дані обставини стверджуються з оглянутого в судовому засіданні ОСОБА_4 з протоколу №09\10\15 загальних зборів ТОВ «Домобудівник» від 09.10.2015 року .
Як вищезазначено, судом вирішується виключно трудовий спір між працівником підприємства та підприємством, тобто питання дотримання трудового законодавства при звільненні працівника.
Відтак, оскільки станом на дату постановлення рішення судом рішення, належних та допустимих доказів стороною позивача з приводу недійсності правочину (рішення загальних зборів ТОВ «Домобудівник» від 09.10.2015 року, оформленого протоколом за №09\10\15), не надано, дійсність даного правочину презюмується.
З приводу оцінки одзак наявності в діях ОСОБА_1 грубого порушення трудових обов'язків, на підставі яких його було звільнено з посади директора товариства рішенням загальних зборів учасників 09.10.2015 року, характеру порушення, обставин, за яких його вчинено, та чи завдано даним порушенням шкоду підприємству, суд наголошує на наступному.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.09.2015 року у справі №819\2324\15 за позовом Тернопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області до ТОВ «Домобудівник» було стягнено податковий борг в сумі 641 651, 13 гривень шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків та за рахунок готівки по платежах:
-252 177, 73 гривень по ПДВ;
-382 603, 27 гривень по орендній платі з юридичних осіб;
-6870, 13 гривень. По податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Відповідно ч.3 ст.8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Із змісту постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.09.2015 року у справі №819\2324\15 вбачається, що «заявлена до стягнення сума заборгованості по податку на додану вартість в розмірі 252177,73 грн., з яких 252167 грн. - основного платежу, 9 грн. - штрафних санкцій та 1,73 грн. - пені, обґрунтована наступними доказами: копією податкової декларації з податку на додану вартість від 17.04.2015 року, копією уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 06.05.2015 року, копією податкової декларації з податку на додану вартість від 19.05.2015 року, копією податкової декларації з податку на додану вартість від 15.06.2015 року, копією податкової декларації з податку на додану вартість від 20.07.2015 року (а.с. 37-46), довідкою про наявність податкового боргу станом на 04.08.2015 року (а.с. 12), розрахунком суми позовних вимог (а.с. 13), розрахунком пені (а.с. 36), обліковою карткою платника податків (а.с. 35-36).
Заборгованість по орендній платі з юридичних осіб на суму 382603,27 грн., з яких 185177,76 грн. - основного платежу та 197425,51 грн. - штрафних санкцій, підтверджується дослідженими доказами: копіями податкових повідомлень-рішень від 06.04.2015 року №0007881503 та №0007891503 (а.с. 27), копією податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 30.01.2015 року (а.с. 25-26), довідкою про наявність податкового боргу станом на 04.08.2015 року (а.с. 12), розрахунком суми позовних вимог (а.с. 15), обліковою карткою платника податків (а.с. 18-24).
Вказана заборгованість по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 6870,13 грн., обґрунтована копією податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, від 18.02.2015 року (а.с.34), довідкою про наявність податкового боргу станом на 04.08.2015 року (а.с. 12), розрахунком суми позовних вимог (а.с. 14), обліковою карткою платника податків (а.с. 33).»
Згідно п. 8.1- 8.4 Статуту ТОВ «Домобудівник» ( в редакції 2011 року), товариство на загальних зборах створює виконавчий орган, в тому числі можливо одноособовий (директора), котрий вирішує всі питання діяльності товариства, підзвітний зборам учасників і діє від імені товариства в межах, встановлених законом України «Про господарські товариства» і Статутом.
В свою чергу ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства» передбачено, що Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах,
встановлених даним Законом та установчими документами.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд зауважує, що позивач, як керівник підприємства, будучи безпосередньо відповідальним за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, внаслідок несвоєчасної сплати податків ТОВ «Домобудівник», допустив виникнення податкового боргу в сумі 641 61, 13 гривень, що складається з: 252 177, 73 гривень по ПДВ; 382 603, 27 гривень по орендній платі з юридичних осіб; 6870, 13 гривень по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що стверджується рішенням суду, котре набрало законної сили, внаслідок чого, в порядку ст. 88 Податкового кодексу України, майно товариства було передано в податкову заставу - а відтак суд погоджується про можливість віднесення до категорії «грубих», порушення позивачем трудових обов'язків позивачем, як директором товариства.
При цьому суд наголошує на тому, що постанову про стягнення податкового боргу окружним судом було ухвалено 31.08.2015 року, котра, як встановлено, не оскаржувалася, і набрала законної сили 10.09.2015 року, а рішення про звільнення позивача прийняте на зборах учасників товариства 09.10.2015 року.
А оскільки позивача загальними зборами учасників товариства було звільнено не за порушення трудової дисципліни, а за грубе порушення трудових обов'язків ( в даному випадку встановлених законом), суд не вважає за необхідне застосування положень КЗпП України, якими врегульовується питання накладання дисциплінарного стягнення на працівників, які порушили трудову дисципліну.
Окремо суд зауважує, що, як зазначено вище, додатковою підставою звільнення позивача за п. 1 ст. 41 КЗпП України, було грубе порушення позивачем трудових обов'язків (п.8.3. Статуту ТОВ «Домобудівник» в редакції 2011 року), котре полягало в тому, що ОСОБА_1 вживалися заходи, в тому числі фізичне протистояння, щодо недопущення членів комісії з припинення діяльності ТОВ у зв'язку з реорганізацією в ПАТ, та неможливості складання ними передавального акту, тобто ОСОБА_1 здійснювалися перешкоди виконанню рішення збрів учасників товариства від 09.06.2015 року, про реорганізацію ТОВ «Домобудівник» у ПАТ «Домобудівник».
Ці обставини в судовому засіданні визнав сам позивача, котрий пояснив, що з 09.06.2015 року де - юре керівником товариства був голова комісії з припинення товариства ОСОБА_5, однак де факто, сам позивач знаходився на підприємстві, тримав в своєму розпорядженні печатку товариства та здійснював розпорядження документацією ТОВ «Домобудівник. (в силу ст. 60 ЦПК України, дані факти не потребують доказування.)
Судом встановлено, що на даних зборах учасників товариства, ухвалене рішення від 09.06.20015 року, в тому числі, про припинення ТОВ «Домобудівник» шляхом його перетворення у ПАТ «Домобудівник», яке буде правонаступником всіх прав та обов'язків, створити комісію з реорганізації, у зв'язку з припиненням ТОВ, директору ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_1 передати голові комісії з припинення ОСОБА_5 печатку товариства, установчі документи, документацію товариства та матеріально - технічні цінності - дане стверджується рішенням Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року у справі №921\610\15-г18.
Цим же рішенням апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Домобудівник», оформлені протоколом від 09.06.2015 року, з підставі відсутності кворуму учасників зборів.
Однак, зважаючи на принцип незворотності в часі, встановлення рішенням суду факту протиправності, за ознакою відсутності кворуму, рішень зборів учасників товариства, пов'язується з набранням законної сили рішення суду, а відтак визнання судом в грудні 2015 недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Домобудівник», оформлених протоколом від 09.06.2015 року, не спростовує трудового обов'язку виконання даних рішень загальних зборів учасників товариства позивачем, як директором товариства, у період їх чинності, тобто з червня 2015 року по грудень 2015 року, тобто також станом на дату розгляду загальними зборами учасників товариства питання звільнення позивача з посади директора в жовтні 2015 року. (Про застосування принципу незворотності в часі щодо встановлених рішенням суду фактів, наголошує колегія Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, під головуванням судді Д.Луспеника, у справі №6-34090св11 від 21.12.2011 року).
Не ґрунтується на законі посилання стороною позивача, як підставу позову, на зміст норми КЗпП України, про протиправність звільнення особи з роботи у період її відпустки.
Сторона позивача надала суду копію наказу № 67 від 02.10.2015 року по ТОВ «Домобудівник», згідно змісту якого ОСОБА_1, відбуває у щорічну основну відпустку з 05.0.2015 року по 05.06.2016 року на 240 календарних днів. Наказ № 67 від 02.10.2015 року підписано самим ОСОБА_1, як директором товариства.
Суд критично оцінює зміст даного наказу, оскільки як встановлено вище, станом на дату винесення наказу (02.10.2015 року), повноважною особою діяти від імені ТОВ «Домобудівник», був ОСОБА_5, що стверджується змістом Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, й тому суд приходить до переконання, що наказ № 67 від 02.10.2015 року не має законної сили, оскільки підписаний неповноважною особою.
Що ж до доводів сторони позивача про відсутність кворуму на загальних зборах учасників ТОВ «Домобудівник» 09.10.2015 року, на яких приймалося рішення про звільнення позивача з роботи, суд наголошує таке.
Вищезазначено, що судом вирішується трудовий спір між працівником підприємства та підприємством, тобто питання дотримання трудового законодавства при звільненні працівника.
Проте обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Презюмуючи дійсність рішення загальних зборів ТОВ «Домобудівник» від 09.10.2015 року, оформленого протоколом за №09\10\15, суд зобов'язаний надати оцінку доводам сторони позивача про відсутність кворуму на даних загальних зборах учасників ТОВ «Домобудівник».
Позивач стверджує, що станом на дату ухвалення рішення зборами учасників товариства про його звільнення, двоє з осіб, котрі голосували, а саме: ОСОБА_5, та ОСОБА_6 не були учасниками товариства, а тому, без урахування належних їм часток, був відсутній визначений законом кворум прийняття рішення.
Згідно ст. 60 ЗУ «Про господарські товариства» в редакції, чинній станом на 09.10.2015 року, загальні збори учасників товариства вважаються ся повноважними, якщо на них присутні учасники (їх представники), що володіють в сукупності більш як 60% відсотками голосів.
Із змісту наявного у справі ОСОБА_4 з Протоколу №09\10\15 від 09.10.2015 року загальних зборів учасників ТОВ «Домобудівник» вбачається, що рішення ухвалювалося учасниками, котрі володіють в загальному 61, 02488% голосів.
Позивач зазначає, що станом на 09.10.2015 року особи, які голосували, а саме ОСОБА_5, та ОСОБА_6 не були учасниками товариства, оскільки належні їм частки 15, 92478 % та, відповідно, 2, 60037% , ще до дати ухвалення спірного рішення останні відступили на користь третіх осіб, шляхом складання заяви про вихід з товариства, які (заяви) було зареєстровано, і саме з дати реєстрації заяв про вихід з товариства, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 позбавлені корпоративного права приймати рішення у ТОВ.
На підтвердження даних обставин, сторона позивача суду надала постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року у справі №921\610\15-г18.
Згідно ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням, в т.ч. господарській справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено дані обставини.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року у справі №921\610\15-г18, визнано недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Домобудівник», оформлених протоколом від 09 червня 2015 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при голосуванні 09.06.2015 року на загальних зборів засновників ТОВ «Домобудівник» за наявності кворуму 60, 48% голосів, було враховано частку ОСОБА_6 в розмірі 2, 60037%, якою складено заяву бн від 25.02.2011 року про вихід з товариства, та частку ОСОБА_5 в розмірі 15, 92478%, яким 06.01.2015 року. складено заяву бн про вихід з товариства. Дані заяви зареєстровані ТОВ «Домобудівник» в грудні 2011 року та січні 2015 року, а відтак господарський суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що дані особи з моменту реєстрації заяв вийшли з товариства, та , відповідно, були позбавлені права голосу.
Аналізуючи зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року у справі №921\610\15-г18 в сукупності з іншими наданими сторонами доказами, для суду очевидним є наступне.
Зміст постанови господарського суду апеляційної інстанції щодо встановлених цим судом обставин, не має преюдиціального значення для вирішення справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним рішення про звільнення з роботи та поновлення на роботі, оскільки Львівський апеляційний господарський суд надав оцінку доказам в частині наявності \відсутності кворуму для прийняття д рішень загальних зборів учасників товариства «Домобудівник», котрі ухвалювалися 09 червня 2015 року, а не щодо обставин ухвалення рішення зборами учасників ТОВ «Домобудівник» 09 жовтня 2015 року.
Суд зауважує, що з метою підтвердження спростування наявності корпоративних прав у гр.. ОСОБА_6. та ОСОБА_5 для участі у загальних зборах учасників ТОВ «домобудівник» 09.10.2015 року, зміст зазначеної вище постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року слід аналізувати в сукупності з іншими рішеннями судів, зокрема:
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.10.2015 року у справі № 607\16253\15-ц, про забезпечення позову (згідно ст. 206 ЦПК України ухвала є формою судового рішення), котра є чинною, станом на дату постановлення ухвали (жовтень 2015 року), судом підтверджено наявність у ОСОБА_6 частки у ТОВ «Домобудівник» в розмірі 2, 60037%, що відповідає внеску 11817 гривень, шляхом накладання арешту
Окрім цього, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15 червня 2015 року у справі №921\297\15-г14, предметом якого було визнання недійсним рішення загальних зборів від 10.03.2015 року про, в тому числі, виключення із складу учасників товариства ОСОБА_5, станом на березень 2015 року, судом було підтверджено участь останнього у товаристві з розміром частки 15, 92478%, що становить 72 368 гривень. Дане рішення набрало законної сили, а тому встановлені рішенням господарського суду факти щодо підтвердження участі ОСОБА_7 в товаристві станом на березень 2015 року, в силу ст. 61 ЦПК України, також не потребують доказування.
Окремо судом встановлено, що до 09.10.2015 року, ОСОБА_5, як обдарованим, в лютому - березні 2015 року, було укладено ряд договорів дарування часток у статутному капіталі ТОВ «Домобудівник», загалом 36, 37322 % статутного капіталу товариства.
Дійсність даних договорів дарування часток в статутному капіталі ніким не оспорена, а тому ці правочини є дійсними станом на дату ухвалення рішення зборами учасників 09.10.2015 року, й станом на дане число в розумінні ст .1 Протоколу Першого ЄКПЛ, дана частка статутного капіталу ТОВ «Домобудівник» є майном, була власністю ОСОБА_5 та продовжує йому належати надалі.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні «Толстой-Мілославскій проти Сполученого Королівства» від 23.06.1995 року (скарга №18139\91), зазначає, що застосовуваний національний закон повинен відповідати критерію «якості», якості тобто щоб « він був доступним для всіх осіб, які мають до нього відношення, і досить чітко сформульованим для того, щоб вони могли - користуючись відповідної консультацією, якщо це необхідно, - передбачити ступінь, яка є розумною у сформованій ситуації, тих наслідків, які дана дія може спричинити за собою».
Для суду є очевидним, що законодавством України, зокрема ЗУ «Про господарські товариства», чітко не прописано процедуру вступу в товариство та процедуру зміну розміру часток учасників товариства, тобто в цій частині національне законодавство не може вважатися якісним в розумінні практики ЄСПЛ, проте невизначеність національного законодавства щодо процедури зміни частки учасника ТОВ ( в частині дати проведення змін розміру), на думку суду, не повинно впливати на його корпоративні права, котрі є похідними від майнових (володіння часткою в капіталі товариства).
Відтак суд зауважує, що заважаючи на наявність набутої ОСОБА_5 частки в статутному капіталі ТОВ «Домобудівник» в розмірі 36, 37322% на підставі договорів дарування в лютому - березні 2015 року (зміст котрих не аналізувався господарським судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови 15.12.2015 року), конфлікт рішень судів, позивачем належних та допустимих доказів беззаперечної втрати права на участь гр.. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в прийнятті рішень 09.10.2015 року, як учасниками ТОВ «Домобудівник», суду не надано, хоча обов'язок доказування покладається на кожну із сторін спору.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212, 222 Цивільного процесуального кодексу України, п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року із змінами та доповненнями, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним рішення про звільнення та поновлення на роботі у ТОВ «Домобудівник» на посаді директора - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції у 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Головуючий суддяОСОБА_4