23 лютого 2016 року м. Київ К/800/48580/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про визнання протиправним та скасування доручення за касаційною скаргою Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року,
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - ЛМЦСССДМ), в якому просив визнати протиправним та скасувати доручення в.о. директора ЛМЦСССДМ Рубай О. від 08 серпня 2014 року №73.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що доручення від 08 серпня 2014 року №73 щодо його переміщення в інший структурний підрозділ є неправомірним, оскільки чинним законодавством України визначено вичерпний перелік розпорядчих документів, які видаються тими чи іншими органами, до якого доручення не належить.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано доручення виконуючого обов'язки директора в.о. директора ЛМЦСССДМ № 73 від 08 серпня 2014 року щодо переміщення ОСОБА_4
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 06 грудня 2012 року працював на посаді провідного фахівця із соціальної роботи ЛМЦСССДМ.
Дорученням в.о. директора ЛМЦСССДМ Рубай О. № 73 від 08 серпня 2014 року зобов'язано в.о. начальників відділів соціальної роботи Сихівського та Залізничного районів м. Львова перемістити з 11 серпня 2014 року провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_4, який закріплений за Сихівським районом м. Львова у Залізничний район м. Львова.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у випадку переміщення працівника на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ директор центру видає відповідний наказ чи розпорядження з метою чіткої визначеності у правовідносинах сторін трудового договору, а оскаржуване доручення такої функції не виконує та є дорученням не особисто провідному фахівцю з соціальної роботи ОСОБА_4, а керівникам районних відділів соціальної роботи, які повноважень вирішувати питання щодо переміщення працівників не мають.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 32 Кодексу законів про працю України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Згідно пункту 11 Загального положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 73 від 01 серпня 2013 року, та пункту 6.4 Положення про ЛМЦСССДМ, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 29 грудня 2005 року № 3039 (зі змінами від 20 березня 2014 року), директор центру серед іншого видає у межах своїх повноважень накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
У Методичних рекомендаціях щодо оформлення розпорядчих актів із кадрових питань у сфері державної служби, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 30 серпня 2011 року № 5, зазначено, що до розпорядчих документів із кадрових питань належать розпорядження та накази.
При цьому, наказ або розпорядження щодо переміщення повинні стосуватися конкретного працівника, що відповідатиме суті поняття «переміщення працівника» за нормами Кодексу законів про працю України.
Натомість, як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до змісту оскаржуваного доручення, воно є дорученням не особисто провідному фахівцю з соціальної роботи ОСОБА_4, а керівникам районних відділів соціальної роботи, які повноважень вирішувати питання щодо переміщення працівників не мають.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, про яке йдеться у частині 2 статті 32 Кодексу законів про працю України, не є управлінським актом індивідуальної дії.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та давши належну правову оцінку доказам, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, оскільки дії суб'єкта оскарження не відповідають чинному законодавству та порушили права, свободи і законні інтереси заявника.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення судами норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало