"25" лютого 2016 р. м. Київ К/800/35023/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.,
Ліпського Д.В.,
секретаря Горбатюка В.С.,
за участю позивача і представника ТУ ДСА України у Львівській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, Головного управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа - Червоноградський міський суд Львівської області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року,
У грудні 2002 року ОСОБА_4 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до Президента України, Вищої ради юстиції, Львівського обласного управління юстиції, Територіального управління державної судової адміністрації у Львівській області, Державного казначейства України, третя особа - Червоноградський міський суд Львівської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2004 року передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2005 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2006 року рішення Дніпровського районного суду від 03 березня 2005 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2005 року скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2009 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково, поновлено його на посаді судді, визнано незаконним і скасовано Указ Президента України № 932/2002 від 21 жовтня 2002 року в частині, що стосується звільнення з посади ОСОБА_4, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 13 вересня 2002 року, стягнено кошти за час вимушеного прогулу, матеріальні збитки та моральну шкоду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2010 року постанову Дніпровського районного суду від 13 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2009 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано незаконним рішення Вищої ради юстиції № 804 від 13 вересня 2002 року, визнано частково незаконним Указ Президента України від 21 жовтня 2002 року № 932/2002 «Про звільнення суддів» щодо звільнення позивача з посади судді Червоноградського суду Львівської області за порушення присяги.
Одночасно вказана адміністративна справа передана за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду для вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до Львівського ОУЮ, ТУ ДСА в Львівській області, Державного казначейства України про поновлення на посаді судді, стягнення матеріальних збитків, заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Скасовано наказ начальника Львівського обласного управління юстиції №358-к від 01 листопада 2002 року «Про звільнення ОСОБА_4». Стягнуто з ТУ ДСА України у Львівській області на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 86137,42 грн., матеріальні збитки в сумі 7592,40 грн. моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано наказ начальника Львівського обласного управління юстиції №358-к від 01 листопада 2002 року. Поновлено ОСОБА_4 на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21 жовтня 2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01 лютого 1993 року. В решті позовних вимог справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з останньою редакцією позовних вимог ОСОБА_4 просив: стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 287679,00 грн.; стягнути з ТУ ДСА України у Львівській області моральну шкоду в сумі 500000,00 грн.; стягнути матеріальну шкоду всього в сумі 531111,81 грн., з яких: матеріальна шкода у зв'язку з продажем нерухомості та цінних речей в сумі 335835,00 грн., матеріальна шкода у зв'язку з оформлення договорів позики в сумі 170000,00 грн., матеріальна шкода у зв'язку з здачею цінних речей, золотих та срібних виробів у ломбард для організації життя сім'ї, лікуванням мами, організації переїзду дочки для проживання за кордон, в сумі 25276,81 грн.; стягнути судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду, в сумі 21925,22 грн.; стягнути судовий збір, сплачений при зверненні до Дніпровського районного суду м. Києва, в сумі 150,00 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТУ ДСА України у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 124518,74 грн., моральну шкоду в сумі 20000,00 грн., судові витрати в сумі 8685,60 грн. У решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суди під час визначення розрахунку суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, керувались довідкою Головного управління юстиції у Львівській області, при цьому не аргументували підстав для її застосування, за наявності інших довідок про заробітну плату, виданих, зокрема, ТУ ДСА України у Львівській області. Приймаючи рішення про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суди не вирішили питання про нарахування та стягнення відповідних платежів до Пенсійного фонду України та інших обов'язкових платежів, не застосували положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), щодо коригування розміру заробітної плати у зв'язку з підвищенням посадових окладів. Особа, яка подала касаційну скаргу не погоджується з мотивами відмови в задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди та розміру моральної шкоди.
В запереченні на касаційну скаргу ТУ ДСА України у Львівській області вважає її доводи безпідставними та необґрунтованими, однак просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що рішенням Львівської обласної ради народних депутатів ХІ сесії 1 демократичного скликання від 01 лютого 1993 року ОСОБА_4 обраний 01 лютого 1993 року народним суддею Червоноградського міського народного суду Львівської області строком на 10 років, а відповідно до наказу Львівського обласного управління юстиції № 20-к від 02 лютого 1993 року приступив до виконання обов'язків народного судді з 18 лютого 1993 року.
Указом Президента України від 21 жовтня 2002 року № 932/2002 «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.
01 листопада 2002 року Львівським обласним управлінням юстиції видано наказ № 358-к, яким позивача звільнено з посади судді місцевого Червоноградського міського суду Львівської області.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року скасовано наказ Львівського обласного управління юстиції №358-к від 01 листопада 2002 року та поновлено ОСОБА_4 на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21 жовтня 2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01 лютого 1993 року.
Наказом Червоноградського міського суду Львівської області від 03 вересня 2014 року з урахуванням змін, внесених наказом цього ж суду від 09 вересня 2014 року, ОСОБА_4 поновлено на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21 жовтня 2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання від 01 лютого 1993 року; вважати його таким, що з 03 вересня 2014 року приступив до виконання обов'язків судді Червоноградського міського суду Львівської області; встановлено щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 03 вересня 2014 року становив 11 років 09 місяців та 12 днів.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами у справі не наведено доказів вини позивача у більш ніж 11-річному розгляді у судах справи про його поновлення на посаді, відтак необхідно нарахувати і виплатити середню заробітну плату за весь період вимушеного прогулу, а саме з 21 жовтня 2002 року по 03 вересня 2014 року (142 місяці 11 робочих днів). Оскільки позивача поновлено на посаді судді в межах 10-річного строку, на який його було обрано, та не зараховано період вимушеного прогулу до стажу роботи, то під час обчислення середньої заробітної плати судом не враховано підвищення тарифних ставок і посадових окладів, премій та інших виплат, що мали місце поза 10-річним строком, в межах якого позивача було обрано на посаду. З цих же підстав судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про виплату позивачу допомоги на оздоровлення.
З такими висновками колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
З урахуванням наведеного, висновок судів про неможливість врахування підвищення ставок і посадових окладів, премій та інших виплат, що мали місце поза 10-річним строком, в межах якого позивача було обрано на посаду, не ґрунтується на нормах законодавства.
Розраховуючи суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, судами не обґрунтовано підстав застосування даних з довідки Головного управління юстиції у Львівській області, у той час як в матеріалах справи містились інші довідки, зокрема, Личаківського районного суду міста Львова та довідка ТУ ДСА України у Львівській області.
Невирішеними залишились доводи позивача щодо нарахування та стягнення відповідних платежів до Пенсійного фонду України та інших обов'язкових платежів при розрахунку розміру середньої заробітної плати, а також врахування виплачених позивачу сум за період перебування на обліку в центрі зайнятості при визначенні заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача судового збору у розмірі 150,00 грн, сплаченого при зверненні до Дніпровського районного суду м. Києва, суд зазначив, що такий збір сплачено в межах розгляду іншої адміністративної справи, а саме - про поновлення позивача на посаді. Однак такий висновок не є обґрунтованим, оскільки направлення Вищим адміністративним судом України справи на новий розгляд в частині позовних вимог не свідчить про виникнення інших правовідносин та іншої справи.
Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приймаючи до уваги, що ухвалені у справі судові рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно встановлених обставинах справи, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, так як порушення допущені обома судовими інстанціями.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене та обговорити і вирішити питання про відповідальних за відшкодування шкоди осіб.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.К. Черпак
С.В. Головчук
Д.В. Ліпський