25 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів - Прокопчук Н.О., Шкоріної О.І.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
за участю:
позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Дяченка Є.Г.
представника відповідача Цурці Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом та з урахуванням зміни позовних вимог просила поновити її на посаді головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ», виплатити відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2015 позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ». Стягнуто з ПАТ «АКБ «Київ» на користь ОСОБА_2середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2015 по 10.09.2015 включно у розмірі 279 781, 65 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2 827, 81 грн. В частині поновлення на роботі позивача допущено до негайного виконання рішення суду.
Справа № 754/1425/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/2261/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Лісовська О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
В апеляційній скарзі ПАТ «АКБ «Київ» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що при розгляді справи в суді першої інстанції не було враховано, що звільнення позивача було підписано заступником Голови правління Банку ОСОБА_8, який був наділений відповідними повноваженнями. Зазначив, що головним бухгалтером Банку 30.12.2014 було порушено наказ Банку від 25.12.2014 № 148 в частині недотримання черговості виконання розрахункових документів та позивач не виявила бажання надати письмові пояснення щодо порушення зазначеного наказу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було здійснено з порушенням трудового законодавства, в зв'язку з чим є незаконним, а тому позовні вимоги у частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, а вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, підлягають частковому задоволення.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, та встановлено при розгляді справи в суді першої інстанції, що з 03.07.2009 основним акціонером Банку (відповідачем по справі) є Держава Україна в особі Міністерства фінансів України. З серпня 2014 року Банк перебуває у незадовільному фінансовому стані та має проблеми з ліквідністю. Голова Правління Банку ОСОБА_13, на підставі наказу Банку від 22.09.2014 № 206-к склав з себе обов'язки та звільнився за власним бажанням. Наглядова Рада Банку тимчасово передала частину повноважень Голови Правління Банку - Правлінню Банку та двом членам Правління відповідно. З 21.07.2010 позивач ОСОБА_2 працювала на посаді заступника головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ» (т. 1, а. с. 84). 24.07.2013, згідно наказу № 304-к, позивач була переведена на посаду головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ», (т. 1, а. с. 161) та заступила на дану посаду з 18.12.2013 (наказ №569-к) (а. с. 6). 31.12.2014, відповідно до наказу № 274-к заступника Голови Правління ОСОБА_8, ОСОБА_2 було звільнено з посади головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ» за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України (т. 1, а. с. 162). В наказі відсутні посилання на конкретику такого порушення. Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки, при його звільненні відповідачем не було дотримано відповідного порядку, звернулася до суду з відповідним позовом.
Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 передбачено, що на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що рішення про звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України можливе при наявності таких вимог: таке рішення застосовується до певних категорій працівників; при застосуванні вказаної статті закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов'язків; таке порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на то особа
Відповідно до вимог ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Наказ роботодавця про застосування стягнення має містити мотивувальну частину з точним та обґрунтованим характером порушення трудової дисципліни. Наказ про застосування до працівника стягнення не може містити стягнень, не передбачених ст.147 КЗпП.
Частиною 1 ст.147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Стаття 149 КЗпП України передбачає порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівникам. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Перш ніж винести працівникові догану чи звільнити його роботодавець повинен отримати від нього письмові пояснення з приводу вчиненого дисциплінарного правопорушення. Якщо на підставі такого пояснення працівника роботодавець дійде висновку, що дисциплінарний проступок дійсно мав місце і відсутні будь-які обставини, які можна було б вважати такими, що виключають притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, то роботодавець видає наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення.
Матеріали справи свідчать про те, що за своїми функціональними обов'язками позивач відповідала в тому числі за порядок здійснення розрахунків з клієнтами Банку, а у разі відсутності або недостачі коштів повинна була здійснювати відповідні виплати згідно черги встановленої п.15 Наказу Банку№148 від 25.12.2014
В суді першої інстанції встановлено, що від Відділу Державної виконавчої служби України до Банку надійшла платіжна вимога від 10.12.2014 № 308/12 щодо списання із рахунків боржника та клієнта Банку - Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради грошових коштів на виконання рішення Господарського суду Житомирської області.
Відповідно до нормативних документів, які регулюють діяльність Банку, списання вищезгаданих коштів було пріоритетним.
Пунктом 10.10 Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 22 визначено, що у разі надходження до Банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її у повній або частковій сумі в межах наявності арештованої суми на рахунку.
Відповідно до виписки по особовому рахунку КП «Житомиртеплокомуненерго» за 30.12.2014 Банком було списано із рахунку грошові кошти на суму 1369500, 00 грн., хоча на кінець дня залишався залишок у сумі 68604, 93 грн.
Тобто, платіжна вимога від 10.12.2014 № 308/12 щодо списання із рахунків боржника та клієнта Банку не була виконана належним чином.
Дане порушення було виявлено 31.12.2014 членом правління ОСОБА_11 та встановлено, що Реєстри зовнішніх платежів за вищезгаданим рішенням суду на загальну суму 1 429 534, 76 грн. були виконані не в повній мірі, при цьому було здійснено розрахунки за Реєстром оплат господарських операцій ПАТ «АКБ «Київ», які слід було виконувати у п'яту чергу.
Таким чином, мало місце порушення щодо черговість виконання розрахункових документів відповідно до наказу від 25.12.2014 № 148, оскільки виконання Реєстру оплат господарських операцій Банком мало бути здійснено тільки після повного виконання Реєстру зовнішніх платежів по рахунку 2600, який підлягав виконанню у першу чергу.
У зв'язку із вказаним обставинами 31.12.2014 було скликане позачергове Правління Банку для отримання обґрунтованих пояснень від позивача по справа.
Про вказане засідання Правління Банку, яке було призначено на 15 годин 15 хвилин, особи були повідомлені за допомогою корпоративної електронної пошти, що підтверджується текстом електронного повідомлення (т. 2, а. с. 25).
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що позивач отримувала вказане повідомлення (покинула приміщення Банку з дозволу керівництва для звернення до лікаря).
Також в суді першої інстанції встановлено, що не отримавши пояснення від позивача з приводу зазначеного вище порушення 31.12.2014 на засіданні Правління Банку було прийнято рішення про звільнення з роботи 31.12.2014 головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ» (позивача по справі), у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків керівником Банку згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а також покладено обов'язок на заступника Голови Правління ПАТ «АКБ «Київ» ОСОБА_8 підписати наказ про звільнення з роботи ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 27-29 ).
31.12.2014 заступником голови Правління ПАТ «АКБ «Київ» ОСОБА_8 був виданий наказ № 274-к (по особовому складу) про звільнення з роботи головного бухгалтера ПАТ «АКБ «Київ» з роботи 31.12.2014, у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків керівником ПАТ «АКБ «Київ», п. 1 ст.41 КЗпП України (т. 2, а. с. 44). Підставою для видачі наказу зазначено рішення Правління ПАТ «АКБ «Київ» є протокол № 74.
Матеріали справи свідчать про те, що в порушення вимог діючого законодавства, відповідач не надав докази на підтвердження того, що вищезгадане порушення відбулося саме в наслідок дій або бездіяльності позивача, оскільки, пунктом 9.1 Наказу № 148 передбачено, що відповідальними за дотримання черговості платежів, визначеної п. 1.5 цього Наказу, крім головного бухгалтера, є і інші особи (директор Департаменту продажів банківських продуктів, директор Департаменту платіжних карток, начальник служби контролю діяльності відокремлених підрозділів тощо).
Також матеріали справи містять дані про те, що наказ про звільнення позивача не мотивований (не зазначено яке саме грубе порушення вчинив позивач).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача відбулося з порушеннями вимог ст. 149 КЗпП, в зв'язку з чим вважає висновки суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі правильними.
При цьому приймаючі таке рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у особи, яка підписувала вищезгаданий наказ про звільнення позивач відповідних повноважень.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за вимушений прогул.
Відповідно до ч. 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При розгляді справи в суді першої інстанції встановлено, що середня заробітна плата позивача становить 7 0354, 44 грн, період вимушеного прогулу з 01.01.2015 по 10.09.2015. В апеляційній скарзі відповідач практично не заперечував вірність проведеного розрахунку, який було зроблено судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку позивача .
Перевіривши вказаний розрахунок, колегія суддів вважає його правильним та таким, що обґрунтовано був покладений судом першої інстанції в обґрунтування зазначеної суми.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що при розгляді справи було встановлено, що звільнення позивача з роботи відбувалося з порушеннями вимог діючого законодавства, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення вказаної шкоди в сумі 3 000 грн. також правильними.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення про звільнення позивача було прийнято компетентним органом, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування вказаного рішення, оскільки вказана обставина була ретельно досліджена судом першої інстанції, по ним були надані висновки, з якими погоджується і колегія суддів.
Також, на думку колегії суддів безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що звільнення позивача відбувалося без порушень вимог Трудового Законодавства України, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Не тягнуть за собою скасування або зміну рішення суду першої інстанції посилання в апеляційній скарзі на безпідставне стягнення з відповідача моральної шкоди враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено факт порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача при проведені зазначеного звільнення з роботи.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та винесені судом з урахуванням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
О.І.Шкоріна