провадження №22-ц/796/3603/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Маліновська В.М.
справа №761/33744/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
25 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Болотова Є.В.
при секретарі Горбачовій І.В.
за участю позивача ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Національного Банку України, Держави Україна в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності незаконною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
В листопаді 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, у якому просять:
визнати незаконною бездіяльність органів судової влади України щодо розгляду упродовж розумного строку цивільних справ №2-3975/09 та №2-5215/10 за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ КБ «АРМА»;
визнати незаконною бездіяльність Національного банку України в особі прирівняних за своїм статусом до його представників ліквідаторів ТОВ КБ «АРМА» Славкіної М.А. і Павлиної А.Ю., та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у виконанні на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2009 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 березня 2010 року і додатковим рішенням цього суду від 23 грудня 2010 року, та рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2011 року;
зобов'язати Державну казначейську службу України списати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 28264,31 грн., а на користь ОСОБА_2 6356,77 грн., а також у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 36781,05 грн., а на користь ОСОБА_2 36781,05 грн.
Вимоги обґрунтовують тим, що ними у ТОВ КБ «АРМА» були розміщені вклади, у період дії договору у банк введено тимчасову адміністрацію. В подальшому, з метою захисту своїх прав та інтересів щодо права на повернення вкладів, отримання процентів та відшкодування інфляційних втрат позивачі двічі звертались до суду. В першому судовому провадженні на їх користь стягнуто суми вкладів, проценти та інфляційні втрати до дня ухвалення рішення у справі. Додатковим рішенням вирішено питання про стягнення судових витрат. Частково виконавши рішення суду, банк відмовив у виплаті позивачам інфляційних втрат, вважаючи їх такими, що не входять до складу грошового зобов»язання та такими, що мають бути виплачені згідно із установленою черговістю (7 черга).
В другому судовому провадженні на користь позивачів стягнуто проценти та інфляційні втрати за період з дня ухвалення рішення у першому спорі по день початку ліквідації банку. Проте, зазначене рішення боржник не виконував.
Посилаючись на викладені обставини, на те, що тимчасовим адміністратором банку боржника та його ліквідатором виступав державний орган, який тривалий час не виконував судові рішення, позивачі просять стягнути інфляційні втрати та 3% річних за невиконаною частиною зобов»язання згідно із кожним судовим рішенням по день звернення до суду із цим позовом, а також моральну шкоду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просять ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі посилаються на помилковість висновків суду першої інстанції.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, діючи також від імені позивача ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги підтримав.
Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Колегія суддів ухвалила слухати справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання, на підставі ст.305 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства з посиланням на те, що фактично позивачами оскаржується бездіяльність Національного банку України. Окрім того, вказано , що позивачами ставиться однією із вимог визнання бездіяльності судової влади, однак у суб»єктному складі відповідачів жоден орган судової влади не зазначений.
Проте повністю погодитися з таким висновком колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. (постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20 травня 2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів»)
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
(п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»)
Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та адекватний змісту порушеного права спосіб його захисту.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, судом передчасно зроблено висновки про його публічно-правовий характер.
При цьому, джерелом виникнення відносин є цивільний договір та спір, перед усім, виник внаслідок неповного виконання боржником судового рішення. Окрім того, із змісту позовних вимог убачається, що позов пов»язаний із правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном (грошовими коштами) та права на отримання від боржника (управління яким фактично здійснює гарант повернення вкладів) компенсації за прострочення виконання зобов»язання у вигляді застосування до нього відповідальності по сплаті процентів та покладення на нього обов»язку відшкодувати втрати у зв»язку із знеціненням коштів, які він не повернув у строк.
Само по собі зазначення у справі відповідачем Держави Україна в особі Національного Банку України не є вирішальним критерієм розмежування підвідомчості між судами спору та не змінює характер правовідносин. Право визначити особу, відповідальною за вимогами позивачів, належить самим позивачам.
Разом з тим, щодо вимог в частині до Держави Україна в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які дії чи бездіяльність, слід враховувати, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є юридичною особою публічного права, та спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
Суд першої інстанції, не визначившись із змістом позовних вимог та характером правовідносин, з приводу яких виник спір, передчасно постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження.
З огляду на наведене, суду першої інстанції слід уточнити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, визначити, з яких правовідносин виник спір, зокрема, в чому полягає незаконність дій (бездіяльності) окремо кожного з відповідачів, підстави відшкодування матеріальної шкоди саме за рахунок Держави України, яка є особливим суб»єктом цивільного судочинства, та в залежності від встановленого вирішити питання щодо юрисдикції цього спору.
Відповідно до ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Відтак, оскільки питання передається на новий розгляд до суду першої інстанції, апеляційна скарга задовольняється частково.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов