Справа № 760/15960/15-ц С
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1677/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Лазаренко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
24 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі головуючого-судді: Шкоріної О.І.,
суддів: Прокопчук Н.О., Стрижеуса А.М.,
при секретарі: Юрченко А.С.,
за участю: позивача - ОСОБА_3,
представника позивача - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
представників відповідача - ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Києво - Святошинської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про відібрання дитини та визначення місця проживання, -
28 серпня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 в якому просить встановити місце проживання дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, негайно відібрати доньку у батька ОСОБА_5, який без її згоди, змінив постійне місце проживання малолітньої дитини, утримує її у дачному поселенні «Чайки», та передати дитину матері - ОСОБА_3.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та відповідач ОСОБА_5, з серпня 2010 року вирішили проживати разом. Місцем проживання був дачний будинок с.Чайки, Києво- Святошинського району, який належить батькам відповідача.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька ОСОБА_8.
У зв'язку із тим, що спільне проживання з відповідачем виявилось неможливим, 28 лютого 2015 року вона забрала свої речі, дитину та речі дитини і перейшла жити за місцем своєї реєстрації у приватний будинок АДРЕСА_1.
З березня 2015 року відповідач безперешкодно відвідував дитину, мав можливість гуляти з нею та брати до себе додому.
Не дивлячись на це, відповідач звернувся з заявою до Комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації Київської області, щодо його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації вивчивши представлені відповідачем документи склала протокол №13 від 22 липня 2015 року, яким рекомендувала матері - гр. ОСОБА_3 дійти спільної згоди щодо дотримання вимог статті 157 Сімейного кодексу України щодо участі батька гр. ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_8.
21 серпня 2015 року відповідач в черговий раз взяв ОСОБА_8 для спілкування з нею за місцем свого проживання, в дачний будинок с. Чайки, Києво-Святошинського району. Згідно їх домовленості він повинен був повернути доньку за місцем її проживання у понеділок, 24 серпня 2015 року. Замість цього, відповідач зателефонував їй 24 серпня 2015 року та повідомив, що ОСОБА_8 додому більше не повернеться, що він прийняв рішення, про те що дитина у подальшому буде жити разом з ним. В обумовлений ними час відповідач дочку не повернув. Зараз вона фактично не має можливості її бачити та спілкуватись з нею.
24 серпня 2015 року вона звернулася з відповідною заявою до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві про викрадення дитини.
Вважає, що її чотирьохрічній доньці ОСОБА_8 загрожує реальна небезпека. Відповідач та його рідні постійно налаштовують доньку проти неї, у зв'язку з чим дитина стала нервовою та замкнутою.
Посилаючись на зазначені обставини, просила ухвалити рішення про відібрання дитини у батька та повернення доньки їй, визначивши місце проживання дитини з матір'ю. Вважає, що проживання доньки з нею відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки дитина на даний час находиться в такому віці, коли материнська турбота їй більше потрібна, а спілкування саме з матір'ю сприятиме її повноцінному духовному становленню та формуванню.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Києво - Святошинської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання та відібрання дитини.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_3.
Відібрано малолітню ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 від батька ОСОБА_5 та передати дитину матері ОСОБА_3
Допущено негайне виконання рішення у частині відібрання дитини від батька та передачі її матері.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу в якій просить, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та визначити місце проживання дитини з батьком. В апеляційній скарзі посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
В судове засідання не з'явилися представники третіх осіб - Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, служби у справах дітей Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.85,86), причини своєї неявки суду не повідомили. У зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
ОСОБА_5 та його представники ОСОБА_7 і ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мають спільну дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим повторно 14 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області.
На час розгляду справи сторони проживають окремо.
Після 28 лютого 2015 року малолітня ОСОБА_8 разом з матір'ю проживали у приватному АДРЕСА_1.
21 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_5 забрав малолітню доньку для спілкування з нею за місцем свого проживання, в дачний будинок с. Чайки, Києво-Святошинського району, після чого матері дитину не повернув.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_5 без згоди матері ОСОБА_3, з якою до 21 серпня 2015 року проживала малолітня ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінив місце проживання малолітньої дочки і в добровільному порядку повернути її відмовляється. Крім того, за наявності між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини, суд врахувавши вік малолітньої дочки сторін, особливості її розвитку, інтереси малолітньої дівчинки, визначив місце проживання дитини з матір'ю.
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених обставинах і відповідає нормам матеріального закону.
Відповідно до ч.1 ст.162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.
Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебували, є батьками малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків.
До 28 лютого 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їх малолітня дитина проживали в будинку, що знаходиться за адресою: с.Чайки, Києво-Святошинського району, Київської області, а з 28 лютого 2015 року, за згодою батька, малолітня ОСОБА_8 проживала разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3, за місцем реєстрації останньої, у приватному будинку АДРЕСА_1
Зазначені обставини дають підстави стверджувати, що місцем проживання малолітньої ОСОБА_8 було місце проживання матері дитини.
21 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_5 забрав малолітню доньку для спілкування з нею за місцем свого проживання, в дачний будинок с. Чайки, Києво-Святошинського району, після чого матері дитину не повернув.
Отже, встановивши зазначені обставини, які не заперечуються сторонами, а саме, що малолітня дитина не була повернута відповідачем матері за місцем постійного проживання дитини без згоди на це позивачки та за відсутності відповідного рішення суду, батько в добровільному порядку відмовляється повернути дитину матері, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про відібрання дитини у відповідача і повернення її матері, з якою малолітня ОСОБА_8 проживала до 21 серпня 2015 року.
Посилання представників відповідача щодо неправильного застосування до спірних правовідносин ч.1 ст.162 СК України, оскільки ні законом, ні рішенням суду не було визначено місце проживання дитини з матір'ю, колегія суддів відхиляє, виходячи з положень ст.29 ЦК України та факту проживання дитини з матір'ю до 21 серпня 2015 року.
Крім того, судом установлено, що між батьками з серпня 2015 року існує спір про місце проживання їхньої дитини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи убачається та встановлено судом, що батьки дитини мають постійне місце роботи, батько ОСОБА_5 працює у ТОВ «Омегастрой» на посаді заступника директора, мати ОСОБА_3 - Інституті фізіології ім.О.О.Богомольця НАН України на посаді молодшого наукового співробітника, за місцем роботи характеризуються позитивно.
ОСОБА_5 проживає разом зі своїми батьками ОСОБА_9, ОСОБА_10 у двохповерховому будинку, загальною площею 260 кв.м., з усіма зручностями. У будинку є окрема дитяча кімната, облаштована спальним місцем та місцем для проведення дозвілля, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання.
Відповідно до акту обстеження умов проживання матері дитини ОСОБА_3 вбачається, що остання зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 у приватному будинку житловою площею 219,70 кв. м. Умови проживання задовільні, будинок забезпечений газопостачанням, водопостачанням, каналізацією. Для виховання та розвитку дитини окремо обладнана кімната з ліжком, шафою, дві ігрові кімнати. У будинку проживають ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13
Згідно висновку Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 22 жовтня 2015 року №Н 137769.1976.2 вбачається, що на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації від 6 жовтня 2015 року № 3 (протокол № 19) орган опіки та піклування не заперечує щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, як з матір'ю - ОСОБА_3, так із батьком - ОСОБА_5
Відповідно до висновку спеціаліста - психолога Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного Інституту Глибинної психології ОСОБА_14, складеного 6 грудня 2015 року за результатами дослідження на звернення ОСОБА_5, на момент проведення дослідження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виявили високий ступінь батьківської замученості до життя ОСОБА_8, контакту з нею і відповідальності як батьки. Забезпечити ОСОБА_8 переживання стабільності, безпеки, впевненості у сьогоденні та більш віддаленій часовій перспективі враховуючи вік дитини і задачі вікового розвитку може її мати - ОСОБА_3 ОСОБА_3 була і є для ОСОБА_8 об'єктом надійної первинної прив'язаності, ОСОБА_5 сприймається ОСОБА_8 як батьківська надійна фігура.
Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав, що батьки можуть виконувати покладені на них законом батьківські права та обов'язки, але враховуючи вік малолітньої доньки сторін, особливості її розвитку, суд дійшов вірного висновку, що малолітня ОСОБА_8 має проживати з матір'ю.
Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.
Виняткових обставин, за наявності яких малолітня дитина, в її ж інтересах може бути розлучена з матір'ю, судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме суд безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою його адвоката, чим позбавив ОСОБА_5 подати докази на підтвердження своїх заперечень та виступити в судових дебатах, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки за правилами ч.1 ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Надані відповідачем під час апеляційного розгляду справи висновки психолога від 17 грудня 2015 року, 15 січня 2016 року, які містять рекомендації психолога батькам (т.2 а.с.61-62) висновків суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю не спростовують та на їх правильність не впливають.
Крім того, колегія суддів вважає, що не має правового значення для вирішення питання про визначення місця проживання дитини розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 648 від 16 листопада 2015 року, яким встановлено години участі матері у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною та рекомендовано батькам разом з дочкою відвідувати щосуботи психолога (т.2 а.с.64-66). Навпаки, звернення ОСОБА_3 до Комісії з питань захисту дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації Київської області після 21 серпня 2015 року може свідчити лише про бажання матері спілкуватися, приймати участь у щоденному житті дитини, впливати на її розвиток, виховання.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_8 з матір'ю на даному етапі життя дівчинки відповідає її інтересам, участь же батька у цьому випадку у спілкуванні та вихованні дочки не виключається.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
З огляду на викладене, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції по даній справі немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: