Справа№757/16245/15-ц
№ апеляційного провадження:№22-ц/796/2131/2016
Головуючий у суді першої інстанції Х.А. Гладун
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.Поливач
17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.
при секретарі: Мушті І.С.
за участю осіб:
представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6
третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського
нотаріального округу Фролової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гніденко НаталіяЮріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ФроловаОлена Олександрівна про визнання недійсним договору відчуження квартири, визнання права власності та витребування майна,-
за апеляційною скаргою ОСОБА_10, поданою представником ОСОБА_14
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року,-
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_12 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова О.О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності та витребування майна.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_5, посвідчений 14.07.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю. (запис в реєстрі № 1496), на підставі якого 25.12.2014 року приватним нотаріусом Київського міського округу КолісникІ.Г. здійснена реєстрація права власності у Державному реєстрі на ім'я ОСОБА_5
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_10, через свого представника ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також внаслідок його ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку заявника, висновок суду першої інстанції про недійсність договору купівлі-продажу АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_5, посвідчений 14 липня 2009 року приватним нотаріусом КМНО Гніденко Н.Ю. за реєстровим № 1496, ґрунтується виключно на фактах та обставинах, які не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не з'ясував, у який спосіб позивачем або його представником було одержано окремі матеріали досудового розслідування, заявлені позивачем як письмові докази, чи було дотримано при цьому встановлений чинним законодавством порядок їх одержання та розголошення, чи мала особа, яка подала відповідні докази, процесуальні повноваження на їх одержання та розголошення.
Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов до взаємовиключних висновків про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири взагалі не укладався, та водночас, що такий договір має бути визнано судом недійсним. Зазначає, що суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог про визнання права власності неправильно розрахував розмір часток у нерухомому майні, що є спільною власністю. Задовольняючи позовну вимогу про витребування АДРЕСА_2 у ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке за своїми юридичними наслідками прямо суперечить цьому ж судовому рішенню про визнання права власності позивача на частку у спільному майні подружжя та на частку у спадковому майні.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнала, просила суд її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відповідач ОСОБА_10 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, колегія суддів розцінила їх як неповажні. Представник ОСОБА_10 ОСОБА_14 в судове засідання не з'явився. Від нього надійшла заява про перенесення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні. Але колегія суддів розцінила причини неявки представника відповідача як неповажні, оскільки будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання ОСОБА_14 суду не надав, а крім того, він особисто зявився до Апеляційного суду м. Києва 17.02.2016 року та особисто подав дану заяву до канцелярії суду. Зазначене дозволяє суду дійти висновку про те, що ОСОБА_14 мав можливість бути присутнім у судовому засіданні, але він не з'явився, що надає право суду розглядати справу за відсутності як ОСОБА_10 так і його представника.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, оскільки перебуває у Київському СІЗО, надіслав до суду заперечення на апеляційну скаргу, у яких просив відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова О.О. також просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.
Інші особи, які беруть участь у розгляді даної справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Так, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 судом першої інстанції було враховано докази надані представником позивача, які отримані з кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України в ході відкриття органом досудового розслідування матеріалів кримінального провадження, у якому позивач має статус потерпілої. Визначено з яких правових підстав виникло право власності, окремо на 1/2 та окремо на 1/3 частку у праві власності на квартиру, застосовано інститут віндикації з метою захисту відповідно до статей 215 та 216 ЦК України прав позивача ОСОБА_3 як заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено вчиненням недійсного правочину.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 березня 1983 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 (а.с. 23).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 14.10.2014 (а.с. 24).
Так, спадкоємцями першої черги є позивач ОСОБА_3, як дружина спадкодавця, син спадкодавця - ОСОБА_11, які у встановлений законом строк прийняли спадщину, та донька померлого - ОСОБА_12, яка подала заяву про відмову від спадщини на користь матері - позивача ОСОБА_3
Квартира АДРЕСА_3 придбана 18 квітня 2008 року на ім'я ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 1110 (а.с. 25). 24 квітня 2008 року право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_15 зареєстровано в БТІ м. Києва з виданням реєстраційного посвідчення №004605 (а.с. 27).
Згідно змісту договору купівлі-продажу квартири від 14 липня 2009 року, на якому міститься посвідчувальний напис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., ОСОБА_15 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3, зареєстровано у реєстрі за № 1496. Відповідно до реєстраційного напису на договорі купівлі - продажу право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру зареєстровано в КП БТІ м. Києва 17 липня 2009 р. за реєстровим № 2778 (а.с. 47).
Проте, представником відповідача ОСОБА_5 визнано, що ОСОБА_5 не укладав із ОСОБА_15 договору купівлі-продажу від 14 липня 2009 року, гроші за договором не сплачував та квартиру від ОСОБА_15 не отримував. Аналогічні дані містяться в протоколах допиту підозрюваного ОСОБА_5 в кримінальному провадженні № 12015100040000242 від 04.03.2015 (а.с. 49-52, 53-56).
Окрім того, відповідно до довідки Біленьківської ВК управління ДПС України в Запорізькій області від 03.03.2015р., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.06.2000 р. по 20.06.2013 р. відбував покарання у Біленьківській виправній колонії та за час відбування покарання не залишав її території (а.с. 60).
Згідно інформаційної довідки Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 19 грудня 2014 р. квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу посвідченому 18 квітня 2008 р. № 1110 (а.с. 69).
Згідно довідки Київського міського БТІ від 20 січня 2015 року інформаційна довідка № 31492 від 17.12.2014 КВ-2014 штрих код 2300017745917 за адресою АДРЕСА_4 не виготовлялась та не видавалась (а.с. 58).
За даними КП УЖГ Печерського району м. Києва «Хрещатик» ОСОБА_15 з 20 травня 2012 року до дня смерті мешкав, був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 та був власником її особового рахунку (а.с. 67, 68).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підставі Іпотечного договору від 12.08.2008р., укладеного між ОСОБА_15 та ЗАТ «Сведбанк Інвест» та за даними Єдиного реєстру заборон у період з 27 серпня 2008 року по 17 лютого 2011 року спірна квартира була предметом іпотеки та знаходилась під забороною відчуження (а.с. 28-30, 32, 33, 34).
Згідно витягу з кримінального провадження Дніпровським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040000242 за підозрою ОСОБА_18, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, за наступних обставин: 25.12.2014 р. ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_18 та ОСОБА_19 шахрайським шляхом з використанням підробленого договору купівлі-продажу заволоділи квартирою за адресою: АДРЕСА_5; 17.12.2014р. ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_18 підписав договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_6, який не видавався; та використав його при подальшому відчуженні вказаної квартири (а.с. 44-45).
Представник відповідача ОСОБА_5 підтвердила факт кримінального провадження, пояснила що справа знаходиться на стадії судового слідства у Дніпровському районному суді міста Києва та ОСОБА_5 визнає себе винним у скоєнні злочину.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215ЦК України), відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Враховуючи вищенаведене та вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи а саме те, що ОСОБА_15 квартиру не продавав, ОСОБА_5 спірну квартиру не купував, приватний нотаріус КМНО Гніденко Н.Ю. зазначений договір купівлі-продажу квартири не посвідчувала, договір від 14.07.2009 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_5, судом обґрунтовано визнано недійсним, оскільки він є підробленим договором.
Так, судом правомірно взято до уваги зазначені докази надані ОСОБА_4, а твердження представника ОСОБА_10 - ОСОБА_14 щодо відсутності повноважень у представника позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_5 та ОСОБА_18 в ряді кримінальних правопорушень та отримання нею фотокопій матеріалів кримінального провадження, що були надані до позовної заяви в якості доказів, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, оскільки, судом встановлено, що дані докази були одержані ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, що підтверджується постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві від 16.03.2015року про залучення ОСОБА_4 як представника потерпілого ОСОБА_3 до кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12015100040000242.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25 грудня 2014 року право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2009 р. було зареєстровано за ОСОБА_5 та в період грудень 2014 року - лютий 2015 року квартира неодноразово відчужувалась (а.с. 36-43). А саме: 25.12.2014року до Державного реєстру внесений запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2014 p.; 12.01.2015 р. за ОСОБА_9 на підставі договору дарування від 12.01.2015 p.; 21.01.2015 р. за ОСОБА_9 на підставі дублікату договору дарування від 12.01.2015 p.: 23.02.2015 р. за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2015 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Оскільки договір купівлі-продажу квартири від 14.07.2009 р між ОСОБА_15 та ОСОБА_5 є підробленим, отже, є недійсним, то втрачають законну силу і усі наступні договори відчуження квартири, що тягне їх недійсність.
А отже, твердження заявника щодо неможливості визнання недійсним неукладеного договору є хибними, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання договору від 14.07.2009 р. недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, врахувавши те, що такий договір купівлі-продажу квартири фактично існує як документ, хоча і є підробленим. При цьому, відповідно, була відсутня воля сторони договору ОСОБА_15 на його вчинення, факт державної реєстрації та правові наслідки, що зумовлені цією реєстрацією (подальший перехід права власності на квартиру).
Крім того, судом встановлено, що спірна квартира придбана під час шлюбу. Тому відповідно до ст. 60 СК України квартира є об'єктом спільної сумісної власності спадкодавця ОСОБА_15 та позивача ОСОБА_3
Відповідно до ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_3 має право власності на Ѕ частину спірної квартири, яка була спільною сумісною власністю подружжя, а інша Ѕ частина квартири відноситься до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_15
Згідно з ч. 1 ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Оскільки спадкодавець ОСОБА_15 особисте розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт) не вчинив, право на спадкування виникає за законом у наступних спадкоємців першої черги - позивача ОСОБА_3, як дружини спадкодавця, та дітей спадкодавця - відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_20, що передбачено ст. ст. 1258, 1261 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Судом встановлено, що спадкова справа до майна померлого ОСОБА_15 заведена 19.11.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О. (а.с. 120-159).
Відповідно до наданих суду доказів, позивач прийняла спадщину у встановленому законом порядку та строки, як і спадкоємець ОСОБА_11 Спадкоємиця ОСОБА_12, на підставі ч. 2 ст. 1268 ЦК України, відповідною заявою відмовилась від спадщини на користь позивача ОСОБА_3
Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Частинами 1, 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.
Таким чином, законодавством передбачена нотаріальна процедура як оформлення спадщини так і права власності на частку у спільному майні подружжя.
Постановою від 29 квітня 2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_21 відмовлено позивачу у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом та Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на спірну квартиру.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначив у судовому рішенні підстави виникнення у позивача право власності на спірну квартиру, а саме: на Ѕ частку - на підставі права спільної сумісної власності подружжя та 1/3 частку - у порядку спадкування за законом (з урахуванням того, що спадковим майном є Ѕ частка квартири, наявності трьох спадкоємців та відмови спадкоємця ОСОБА_12 від спадщини на користь Позивача).
Що ж стосується того, що в сумі ці дві частки не складають 1 (складають 5/6 часток), то це пов'язано із тим, що 1/6 частка спірної квартиру має належати відповідачу ОСОБА_11, який отримав її у порядку спадкування за законом, про що зазначено у мотивувальній частині рішення. В резолютивній частині судового рішення суд не зазначає, кому належить 1/6 частка у праві власності на квартиру, оскільки це не було предметом позову і ОСОБА_11 будь-яких вимог в даній справі щодо спадкового майна батька не заявляв.
У свою чергу, відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, тому право на витребування майна переходить до спадкоємців власника (п.26 Постанови № 5 пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Частина 1 статті 388 ЦК України передбачає, що уразі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. Задовольняючи позовну вимогу щодо витребування майна у відповідача ОСОБА_10 на користь позивача ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10 не є стороною недійсного правочину від 14.07.2009 рокута застосував інститут віндикації з метою захисту у відповідності до ст.ст. 215, 216 ЦК України прав позивача ОСОБА_3 як заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено вчиненням недійсного правочину.
Доводи ОСОБА_10 стосовно порушення судом права власності відповідача ОСОБА_11, не містить жодного правового обґрунтування. Право ОСОБА_11 на спірну квартиру не було предметом позову, спір вирішено з урахуванням його права на спадщину, дані про наявність спору між ним та ОСОБА_3, щодо спадкової квартири відсутні. Крім того, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_3 опосередковано захищає і права ОСОБА_11 щодо даної квартири, оскільки визнання цього договору недійсним є підставою для отримання і ОСОБА_11 права власності на 1/6 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність доказів, та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_14, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: