Справа: № 826/25591/15 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
23 лютого 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2015 № 623-17.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 28.04.2015 ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54, п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 623-17, яким ОСОБА_2 визначено зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 593 555, 18 грн.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач звільнений від сплати земельного податку з вказаної земельної ділянки, оскільки вона використовується ним у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що земельний податок за земельні ділянки під приміщеннями (його частинами), по яких не було оформлене право власності в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності та використовується фізичною особою або фізичною особою-підприємцем у комерційних цілях, зокрема, при здаванні в оренду власного нерухомого майна, повинен сплачуватися на загальних підставах відповідно до норм ст. 274 Податкового кодексу України, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та правомірним.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Відповідно до ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є: - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; - земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно до п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Пунктом 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1. ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою ( гл. 1 розділу XIV цього Кодексу), з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності» - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.
Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98» суб'єкт малого підприємництва, який згідно абз. 5 ч. 1 ст. 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте податковим органом у зв'язку з встановленням позивачу обов'язку зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, що знаходяться у АДРЕСА_1, на якій розташовані будівлі та споруди, які перебувають у власності позивача.
Водночас, з наявної в матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, судом встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем. Також, позивач є платником єдиного податку, віднесений з 01.01.2015 до ІІІ групи платників єдиного податку, а видами його діяльності, в тому числі, є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку від 03.03.2015 № 2128/П/26-59-17-04-31.
На підтвердження обставин здійснення господарської діяльності на земельній ділянці, розташованій у АДРЕСА_1, позивачем було долучено до матеріалів справи копії договорів надання послуг, актів приймання-передачі приміщень та протоколів узгодження договірної ціни, з яких вбачається, що ОСОБА_2 надає послуги з надання в оренду розташованих за вказаною адресою приміщень.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду належне йому нежитлове приміщення, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу земельного податку, оскільки це суперечить чинному законодавству.
Крім того, відповідно до положень статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Оскільки згідно з положенням п. 286.5 статті 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами до 1 липня поточного року, направлене позивачу податкове повідомлення-рішення від 28.04.2015 визначає розмір його зобов'язань зі сплати земельного податку саме у 2015 році. Тобто нарахування земельного податку за інші податкові періоди даним податковим повідомленням рішенням (з урахуванням не зазначення в ньому, періоду, за який, на думку відповідача, виникли податкові зобов'язання) виключається.
При цьому, як уже встановлено, в 2015 році позивач є платником єдиного податку, віднесений до ІІІ групи платників єдиного податку, а видами його діяльності, в тому числі, є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, тобто у вказаному податковому періоді позивач на підставі вимог пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України є звільненим від сплати земельного податку з фізичних осіб за таку земельну ділянку.
Враховуючи встановлені вище обставини використання ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки у власній господарській діяльності, на підтвердження чого були надані докази, колегія суддів вважає,.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру (скасувати податкове повідомлення-рішення, яким ОСОБА_2 визначено зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 593 555, 18 грн.). Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: 593 555, 18 грн. х 1 % = 5 935,56 грн.
Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 6 529, 12 грн. (5 935,56 х 110 %).
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 - без змін.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 6 529, 12 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 29.02.2016.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.