33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"25" лютого 2016 р. Справа № 906/1261/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Демянчук Ю.Г.
судді Тимошенко О.М. ,
судді Юрчук М.І.
при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 29.12.2015
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.15 у справі № 906/1261/15 (суддя Маріщенко Л.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" (с.Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області)
про стягнення 33726,61 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь 33726,61 грн, що виникла згідно укладеного між сторонами договору № 280512-ВБР від 28.05.2012 про продаж відповідачеві засобів автоматизації, приводу та електрообладнання, з яких 20252,25 грн - основна заборгованість; 5783,41 грн - пеня; 303,66 грн - 3% річних; 7387,29 грн - інфляційні та 6000,00 грн - витрат на послуги адвоката.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.10.2015 зі справи № 906/1261/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" 30,90 грн. пені; 02,38 грн річних; 01,81 грн судового збору; 01,09 грн витрат на послуги адвоката.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.
Скаргу мотивовано доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на положення п. 20.1 Інструкції Національного банку України про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою НБУ від 17.12.2003 зазначає, що посилання суду на те, що довідка про закриття рахунку була отримана після здійснення відповідачем оплати є безпідставним, оскільки незалежно від того, коли позивач отримав вищевказану довідку, рахунок був закритий 09.02.2015.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" вказуючи на обґрунтованість судового рішення просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що матеріали справи містять докази того, що відповідач про зміну банківських реквізитів був проінформований 18.03.2015, що підтверджує підписана сторонами додаткова угода № 2 від 18.03.2015. Копія довідки про закриття рахунку позивача надіслана на електронну адресу відповідача 17.03.2015, що підтверджується відповідним електронним відправленням від 17.03.2015(вх. № 3257/15 від 24.12.2015).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справі № 906/1261/15 розгляд апеляційної скарги призначено на 24.12.2015.
Ухвалою суду від 24.12.2015 в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався.
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Мамченко Ю.А. внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, та визначено колегію у складі: ОСОБА_2, суддя Юрчук М.І., суддя Тимошенко О.М.
Ухвалою суду від 20.01.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у новому складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І.
Ухвалою суду від 21.01.2016 залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - АТ "Банк "Фінанси та кредит".
Представник позивача у судове засідання не з'явився, натомість надіслав суду заяву в якій просить розглянути справу за відсутності представника останнього (вх. № 4218/16 від 12.02.2016).
Вимоги ухвали суду від 21.01.2016 третьою особою не виконані, повноважний представник у судове засідання 25.02.2016, також не з'явився.
У судовому засіданні 25.02.2016 представник відповідача підтримав доводи викладені у відзиві. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін та третіх осіб про час і місце розгляду справи, що стверджується наявними у справі матеріалами /а.с. 193-195/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Матеріалами справи стверджується, що 28.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" (покупець/відповідач) укладено договір № 280512-ВБР (а.с.12-15).
Відповідно до ч.1 договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупцю засоби автоматизації, приводу та електрообладнання, визначені у специфікації до цього договору (далі - продукція), а покупець зобов'язався прийняти цю продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах, визначених цим договором.
Перелік найменувань продукції, асортимент та обсяг продукції, що продається покупцеві відповідно до цього договору узгоджується сторонами у специфікації до цього договору, яка оформлюється у формі додатку до цього договору та після підписання уповноваженими представниками сторін становить його невід'ємну частину.
Сторони дійшли згоди про те, що узгодження специфікації до цього договору може здійснюватися шляхом обміну факсограмами; при цьому, пересилання сторонам по факсу екземпляра специфікації, підписаного та скріпленого печаткою відповідної сторони, свідчить про її повну та безумовну згоду із всіма умовами специфікації; надіслана по факсу специфікація, підписана та скріплена печатками обох сторін, становить невід'ємну частину цього договору.
Також, сторонами була підписана додаткова угода № 2 від 18.03.2015 (яка є невід'ємною частиною договору № 280512-ВБР від 28.05.2012), згідно умов останньої змінені реквізити постачальника (а.с. 45).
Відповідно до п.5.2 договору, покупець здійснює оплату загальної вартості цього договору в порядку 100% оплати в 21-денний строк з дати поставки, згідно виставлених рахунків.
Так, на виконання вимог договору № 280512-ВБР від 28.05.2012, в період з 19.01.2015 по 23.01.2015 позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 20252,25 грн, що підтверджується видатковими накладними № 153 від 19.01.2015 на суму 3147,60 грн; № 154 від 19.01.2015 на суму 743,04 грн; № 152 від 19.01.2015 на суму 13464,66 грн; № 215 від 23.01.2015 на суму 2896,95 грн та довіреностями (а.с. 16-23).
Як зазначає позивач, в результаті неналежного виконання зобов'язання щодо оплати за отриману продукцію, станом на 10.08.2015 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 20252,25 грн.
В матеріалах справи наявні платіжні доручення № 1318 від 10.02.2015 на суму 17355,30 грн та № 1509 від 17.02.2015 на сумі 2896,95 грн; довідка № 14116/ОМ-1247 від 13.08.2015 філії "КІБ" ПАТ "КРЕДІ ОСОБА_3" про підтвердження переказу коштів з поточного рахунку ТОВ "Церсаніт Інвест" на користь ТОВ "ВБР Електрік", виписки з рахунку про перерахування відповідачем позивачу коштів в сумі 20252,25 грн (а.с. 56-58, 68-101).
Представник позивача стверджує, що у зв'язку з закриттям рахунку № 26006367348701, кошти в сумі 20252,25 грн позивачу не надходили, відтак вважає, що відповідачем не здійснено оплату за поставлену продукцію.
В підтвердження намагання позивачем повідомити відповідача про зміну реквізитів, надано проект додаткової угоди № 2 від 02.02.2015 (а.с.46) та витяг з електронної пошти від 11.02.2015 (а.с.47).
Вирішуючи спір, місцевий господарський суд дійшов висновку, що кошти які надійшли на закритий рахунок позивачу свідчать про виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. А відтак, і відсутність у відповідача перед позивачем боргу в сумі 20252,25 грн.
Проте, такий висновок суду першої інстанції визнається помилковим з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання прийнятих зобов'язань за договором 10.02.2015 та 17.02.2015, було здійснено оплату поставленої позивачем продукції за банківськими реквізитами позивача, що зазначені в договорі № 280512-ВБР від 28.05.2012. Вказане підтверджується платіжними дорученнями № 1318 від 10.02.2015 на суму 17355,30 грн та № 1509 від 17.02.2015 на суму 2896,95 грн (а.с.57, 58 у т.1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що перераховані грошові кошти не були зараховані на вказаний позивачем банківський рахунок у зв'язку з тим, що останній був закритий 09.02.2015.
Згідно ст. 13 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначається законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до абзацу першого п. 2.31 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (далі - Інструкція), банк отримувача зобов'язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей.
Згідно ч.1 п.22.6. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зокрема зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує отримувача.
Отже, враховуючи вищевказані положення закону, банк зобов'язаний був перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, зазначені в електронному розрахунковому документі, і зарахувати кошти на рахунок отримувача, лише тоді, якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк мав право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, для зарахування на рахунок "Кредитові суми до з'ясування".
В порушення вимог закону, Філією "Центральне РУ" АТ"Банк"Фінанси та Кредит", як банком отримувача, незважаючи на вказані обставини, 10.02.2015 та 17.02.2015 було перераховано грошові кошти вже на закритий поточний рахунок 2600.6.36.73487.01, який належав Товариству з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік"
Судовим рішенням у справі № 911/3299/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трипільський пакувальний комбінат" про стягнення 146945,95 грн. встановлено, що рахунок 2600.6.36.73487.01 позивачем був закритий 09.02.2015.
Факт закриття рахунку підтверджений також наданою для залучення до матеріалів справи довідкою Філією "Центральне РУ" АТ"Банк"Фінанси та Кредит" № 1318 від 19.02.2015 (а.с.44 у т.1).
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Апеляційним судом також встановлено, що відповідач з вимогою про повернення грошових коштів на його рахунок в АТ"Банк"Фінанси та Кредит" не звертався і дану обставину представник останнього у судовому засіданні не заперечував.
А тому, в разі необхідності відповідач не позбавлений права звернутися з позовом до АТ "Банк "Фінанси та кредит" про повернення перерахованих коштів.
Оскільки, платежі були проведені після закриття (09.02.2015) позивачем рахунку, зазначеного у договорі для оплати товару, що підтверджується довідкою № 1318 від 19.02.2015, наявною у матеріалах справи, а тому відповідні грошові кошти в якості оплати товару за договором згідно платіжних доручень № 1318 від 10.02.2015 та № 1509 від 17.02.2015 фактично не були отримані і не могли бути отримані позивачем у вказаний період.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач не був належним чином повідомлений про зміну реквізитів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання (вручення) проекту додаткової угоди від 02.02.2015 наданого позивачем (факсом, поштою тощо). Щодо витягу з електронної пошти, то з останнього не вбачається згідно якого договору направлялася додаткова угода, що саме пропонувалося відповідачу. Крім того, наданий представником відповідача електронний лист (а.с.103) про закриття рахунку від 17.03.2015 о 09:58 год. в наданому позивачем витязі відсутній (а.с.47). Таким чином, доводи представника позивача щодо повідомлення відповідача про зміну реквізитів до проведення ним оплати є не доведеними. Належним доказом зміни реквізитів є додаткова угода № 2 від 18.03.2015 (а.с. 45).
Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості в сумі 20252,25 грн за договором № 280512-ВБР від 28.05.2012 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню, передбачену договором, за період з 09.02.2015 по 09.08.2015 та з 13.02.2015 по 10.08.2015 всього на загальну суму 5783,41 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем було вжито всіх заходів щодо належного виконання зобов'язання, передбаченого умовами договору № 280512-ВБР від 28.05.2012, а тому вини в його діях не вбачає. Таким чином, нарахування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 5783,41 грн за період з 09.02.2015 по 10.08.2015 та з 13.02.2015 по 10.08.2015 є безпідставними, відтак до задоволення не підлягають.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки в розмірі 7387,29 грн та 3% річних в розмірі 303,66 грн за прострочку виконання грошового зобов'язання за договором № 280512-ВБР від 28.05.2012 з 09.02.2015 по 10.08.2015 та з 13.02.2015 по 10.08.2015.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначено у листі Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014р., вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 303,66 грн. за вказаний період прострочення є підставними та підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача, перевіреним судом та визнаним вірним.
Апеляційний суд провівши власний перерахунок інфляційних збитків встановив, що позовні вимоги про стягнення інфляційних за заявлений позивачем період є підставними та підлягають задоволенню частково у сумі 7110,90 грн за розрахунком суду, у стягненні 276,39 грн слід відмовити у зв'язку з невірним обрахуванням вказаних сум позивачем.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на послуги адвоката в розмірі 6000, 00 грн.
Приписами статті 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивач надав до матеріалів справи оригінал договору №0308/15 від 03.08.2015 про надання правової допомоги, згідно якого адвокат надає правову допомогу клієнту у зв'язку з розглядом Господарським судом Житомирської області справи за позовом ТОВ "ВБР Електрік" до ТОВ "Церсаніт Інвест" (а с. 42).
Квитанцією до прибуткового касового ордера №82 від 03.08.2015 підтверджується факт одержанням адвокатом коштів в сумі 6000,00 грн (а.с. 41)
Разом з тим, при застосуванні ч.5 ст. 49 ГПК України суд враховує наступне.
У пункті 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова ВГСУ №7) роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів апеляційної інстанції вважає підставними та обгрунтованими стягнення з відповідача на користь позивача витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 2800 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ГПК не передбачено застосування господарським судом закону за аналогією (у здійсненні господарського судочинства), при визначенні згаданих сум не підлягають застосуванню за аналогією приписи Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (підпункт 6.5 пункту 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували підставність вимог, заявлених у апеляційній скарзі.
У відповідності до п. 4 частини 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Відповідно до п.4 част.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оцінюючи вищевикладені обставини справи, колегія приходить до висновку, що апеляційна скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2015 у даній справі слід задоволити частково, а рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2015 у справі № 906/1261/15 змінити.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік» задоволити частково.
Рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2015 у справі № 906/1261/15 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Церсаніт Інвест» (11725, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Чижівка, вул. Чижівська, 4, код 33529350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік» (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, 55, код 32527242) 20 252,25 грн. - основного боргу, 303,66 грн. - 3% річних, 7110,90 грн. - інфляційних втрат, 2800,00 грн. - витрат на послуги адвоката, 1401,13 грн. - судового збору».
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Церсаніт Інвест» (11725, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Чижівка, вул. Чижівська, 4, код 33529350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік» (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, 55, код 32527242) 1027,49 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Житомирської області видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Юрчук М.І.