"22" лютого 2016 р. Справа № 922/5701/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Слободін М.М. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Кузнєцовій І.В.
за участю представників сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 21.07.2015 року;
представник відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю від 10.01.2016 року № 77;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №316 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 01.12.15 р. у справі № 922/5701/15
за позовом Комунального підприємства "Підземне Місто", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система", м. Харків
про стягнення 16 896,26 грн.
Комунальне підприємство "Підземне Місто" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" про стягнення 16 896,26 грн. збитків, понесених позивачем у зв'язку із зберіганням рекламних щитів ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" через порушення останнім своїх обов'язків за договором на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01 грудня 2015 року у справі № 922/5701/15 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено.
З Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" на користь Комунального підприємства "Підземне Місто" стягнуто 16 896,77 грн. збитків, понесених у зв'язку зі зберіганням рекламних щитів Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" за період з лютого 2015 року по липень 2015 року та 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не з'ясував тих обставин, що відповідачем, ще задовго до закінчення строку дії договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р. на адресу позивача були направлені листи № 16 від 09.06.2014 р., № 17 від 18.07.2014 р., № 20 від 30.07.2014 р., № 21 від 06.08.2014 р. з проханням продовжити дію Договору, але жодної відповіді на ці листи відповідач не отримав, у зв'язку з чим вважав цей Договір продовженим, а судом першої інстанції не було з'ясовано причин неприйняття цих заяв до уваги позивачем.
Також посилається на те, що господарський суд першої інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин сторін в частині зберігання рекламних конструкцій Правила благоустрою території міста Харкова, затверджені рішенням Харківської міської ради від 16.11.2011 р. № 504/11, застосувавши до цих відносин лише умови договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р., що на думку відповідача підтверджує незаконність проведення демонтажних робіт, а в подальшому й незаконне зберігання рекламних конструкцій.
Окрім цього зазначає, що умовами договору було визначено лише право позивача на здійснення демонтажу рекламних конструкцій, розміщених відповідно до умов договору, однак порядок здійснення демонтажу рекламних конструкцій умовами договору не було визначено, а отже ТОВ "МРІС" вважає, що демонтаж рекламних конструкцій та їх подальше зберігання є таким, що вчинено з порушенням норм чинного законодавства, внаслідок чого, на його думку, збитки понесені на зберігання рекламними конструкціями є такими, що не підлягають відшкодуванню, оскільки КП "Підземне місто" вважає, що рекламні конструкції були розміщені вже після закінчення терміну дії договору, тобто самовільно - без належних на те підстав.
В додаткових поясненнях до апеляційної скарги (вх. № 2013 від 22.02.2016 р.) відповідач зазначає на те, що господарський суд першої інстанції не дослідив тих обставин, що договір зберігання № 2-3Б/08/14 від 19.08.2014 р., який укладений між КП "Підземне місто" та ПП "Урожай", а також договір складського зберігання майна № 140812/1 від 12.08.2014 р., укладений між КП "Підземне місто" та ТОВ "Харківський Центральний ринок" не можуть бути доказами понесення позивачем витрат на зберігання рекламних конструкцій, що належать відповідачу, оскільки відповідач не є стороною цих договорів і з цих договорів не вбачається, що за ними на зберігання позивачем було передано саме майно, яке належить відповідачу, зокрема не визначені індивідуальні ознаки цього майна.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень до неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2014 року між ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" та КП "Підземне Місто" укладено договір № 20Р/04/14 на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів (далі-договір) (а.с.12 т.1)
Предметом вказаного договору є послуги з надання місць для розміщення рекламних щитів у підземних підвуличних пішохідних переходах, що знаходяться на балансі Комунального підприємства "Підземне Місто"( п.1.1договору).
Відповідно до п. 2.1.1. договору КП «Підземне місто» зобов'язалося надавати рекламні місця ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" згідно з розділом 1 цього договору.
Зазначений договір, виходячи з його предмету, за своєю правовою природою є договором про надання послуг, визначення якого міститься Статтею 901 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Додатковою угодою від 27 червня 2014 року № 1 дію договору від 01 квітня 2014 року № 20Р/04/14 було продовжено до 31 липня 2014 року.
Відповідно до п.8.4 Договору, зміни та доповнення до цього договору вносяться за письмовою згодою сторін.
Умовами укладеного договору не передбачена його автоматичне продовження ія після закінчення строку його дії.
КП "Підземне Місто" листом №172-01 від 31.07.2014 року та листом №240-1 від 12.08.2014 року повідомило ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" про закінчення строку дії договору та необхідності здійснення демонтажу рекламних щитів.
Таким чином, відповідач за первісним позовом повідомляв листами позивача про небажання продовжувати строк дії спірного договору і про припинення його дії у зв'язку із закінченням його строку, а, отже, виконав всі необхідні умови щодо припинення відносин між сторонами, а тому спірний договір припинив свою дію 31.07.2014 року, що встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р. у справі № 922/3435/14, якою це рішення залишено без змін. Вказаним рішенням зокрема відмовлено в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська рекламно-інформаційна мережа» про зобов'язання КП "Підземне Місто" продовжити термін дії договору № 20Р/04/14 від 01 квітня 2014 року, укладений між Комунальним підприємством "Підземне Місто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система", на тих же умовах і на той же строк.
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, факт закінчення строку дії договору від 01 квітня 2014 року № 20Р/04/14 31 липня 2014 року та непродовження його на тих же умовах і на той же строк за заявами відповідача не потребує повторного доказування, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо його неодноразового звернення до позивача з листами про продовження строку Договору.
Згідно з пунктом 3.1.13 Договору ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" зобов'язано виконати демонтаж і вивезення з території КП "Підземне Місто" рекламного щиту протягом п'яти робочих днів з дня отримання поштового листа з вимогою демонтажу в зв'язку з закінченням терміну дії договору.
Пунктом 2.1.7 Договору передбачено обов'язок Комунального підприємства "Підземне Місто" письмово повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" про виконання демонтажу його рекламного щита у випадках, передбачених пунктом 2.2.4 цього договору.
Відповідно до пункту 2.2.4 Договору, КП "Підземне Місто" має право здійснювати демонтаж рекламного щиту самостійно, якщо ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" не було виконано письмову вимогу Комунального підприємства "Підземне Місто" з демонтажу рекламного щиту після закінчення терміну дії договору.
Відповідно до пункту 2.2.6 Договору при виконанні демонтажу рекламного щиту силами КП "Підземне Місто", ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" відшкодовує витрати з демонтажу рекламного щиту.
З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії договору позивач належним чином повідомив відповідача про закінчення строку дії договору та обов'язок демонтажу розміщених рекламних щитів, але в порушення умов Договору відповідачем не виконано жодних дій, направлених на демонтаж, схоронність та вивезення зазначеного власного майна.
Зазначений факт встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р. у справі № 922/3435/14.
11 серпня 2014 року на підставі укладеного договору між Комунальним підприємством "Підземне Місто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Сервіс" №1РД/08/14 здійснено демонтаж 27 рекламних щитів, розташованих у підземних підвуличних пішохідних переходах.
У зв'язку з відсутністю у КП "Підземне місто" приміщень для зберігання демонтовані рекламні конструкції були передані на підставі договорів зберігання від 12.08.2014 р. № 140812/1 до ТОВ "Харківський центральний ринок" та від 19.08.2014 р. №2-ЗБ/08/14 до ПП "Урожай-Т". Умовами вказаних договорів визначені місця та порядки передачі на зберігання КП "Підземне місто" рекламних конструкцій - щитів без підсвітки, демонтованих по закінченню договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів від 01.04.2014 р. №20Р/04/14, укладеного між сторонами. До ПП "Урожай-Т" передано на зберігання щити без підсвітки в кількості 10 шт. за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 2 на суму 1800 грн. в місяць. До ТОВ "Харківський центральний ринок" передано на зберігання щити без підсвітки в кількості 17 шт. за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 33, приміщення № 13 підвалу в нежитловій будівлі літ. "А-1-2" на суму 900 грн. в місяць.
Зазначені факти також встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р. у справі № 922/3435/14.
Зазначеним рішенням в задоволенні позову ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" до КП "Підземне місто" про зобов'язання продовжити термін дії договору №20Р/04/14 від 01.04.2014 р., стягнення збитків відмовлено повністю, зустрічний позов КП "Підземне місто" про стягнення збитків понесених у зв'язку з демонтажем та зберіганням рекламних щитів та зобов'язання їх вивезти задоволено повністю та видано відповідний наказ, який на теперішній час не виконано, рекламні щити перебувають на зберіганні за переліченими договорами.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03 червня 2015 р. по справі №922/2088/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2015 року позов ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" до КП "Підземне місто" про стягнення 8854,84 грн. збитків, понесених у зв'язку зі зберіганням рекламних щитів відповідача за листопад-грудень 2014 року задоволений повністю та видано відповідний наказ.
Предметом позову у даній справі є стягнення збитків, понесених позивачем у зв'язку із зберіганням рекламних щитів відповідача за наведеними договорами зберігання за інший період та іншими платіжними документами, ніж у наведених справах, а саме за період з січня по липень 2015 р. та за платіжними дорученнями: №156 від 20.02.2015 р.; №212 від 07.04.2015 р.; №265 від 22.05.2015 р.; №317 від 16.07.2015 р.; №324 від 23.07.2015 р.; № 70 від 20.02.2015 р.; №125 від 27.03.2015 р.; № 169 від 17.04.2015 р.; № 236 від 22.05.2015 р.; № 308 від 24.06.2015 р.; № 385 від 23.07.2015 р.; № 395 від 30.07.2015 р.
Так, з моменту винесення рішення Харківським апеляційним господарським судом від 03.06.2015 р. по справі №922/2088/2015 відносно стягнених з ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" збитків, КП "Підземне місто" за договорами зберігання рекламних щитів здійснено оплату:
- 20.02.2015 р. платіжним дорученням №156, 07.04.2015 р. платіжним дорученням №212, 22.05.2015 р. платіжним дорученням №265, 16.07.2015 р. платіжним дорученням №317, 23.07.2015 р. платіжним дорученням №324, позивач здійснив оплату послуг за договором зберігання з ТОВ "Харківський центральний ринок" на суму 6096,77 грн.;
- 20.02.2015 р. платіжним дорученням №70 27.03.2015 р. платіжним дорученням №125, 17.04.2015 р. платіжним дорученням №169, 22.05.2015 р. платіжним дорученням №236, 24.06.2015 р. платіжним дорученням №308, 23.07.2015 р. платіжним дорученням №385, 30.07.2015 р. платіжним дорученням №395 позивач здійснив оплату послуг за договором зберігання з ПП "Урожай-Т" на суму 10800,00 грн.
Вказана оплата, виходячи з відомомстей, зазначених у реквізиті платіжних доручень "призначення платежу" проводилась за період зберігання з січня по липень 2015 року.
Зазначені витрати на загальну суму у розмірі 16 896,26 грн. позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача в якості збитків, понесених внаслідок невиконання відповідачем умов пункту 3.1.13 договором на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р. щодо обов'язку з демонтажу і вивезення рекламних щитів протягом п'яти робочих днів з дня отримання поштового листа з вимогою демонтажу у зв'язку із закінченням строку дії Договору.
Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відшкодування збитків.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до ч. 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.
При цьому враховуючи встановлену статтею 614 Цивільного кодексу України презумпцію вини заподіювача та встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а відповідач- відсутність своєї вини у заподіянні збитків.
Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, в розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні ним свого обов'язку встановленого 3.1.13 договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р. щодо обов'язку з демонтажу і вивезення рекламних щитів протягом п'яти робочих днів з дня отримання поштового листа з вимогою демонтажу у зв'язку із закінченням строку дії Договору, який окрім цього присуджено до виконання рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. по справі №922/3435/14, яке до цього часу відповідачем не виконано.
Як було зазначено, після закінчення строку дії договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р. позивач належним чином повідомив відповідача про закінчення строку дії договору та обов'язок демонтажу розміщених рекламних щитів, але в порушення умов Договору відповідачем не виконано жодних дій, направлених на демонтаж, схоронність та вивезення зазначеного власного майна.
У матеріалах справи наявний лист відповідача від 16.06.2015 р. № 117/1 , в якому він повідомив позивача про готовність забрати конструкції на виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. по справі №922/3435/14 та просив позивача повідомити про дату та час для цього ( т. 1 а.с. .
У матеріалах справи відсутні докази надсилання цього листа та отримання його позивачем.
Таким чином з цього листа не вбачається вжиття відповідачем заходів забрати спірне майно протягом спірного періоду його зберігання -з січня по липень 2015 року, за який позивачем було проведено оплату за наведеними вище договорами зберігання.
Шкідливий результат такої поведінки (збитки) полягає у понесених позивачем витратах на зберігання цього майна на суму 16 896,26 грн у вигляді плати за зберігання за наведеними вище договорами зберігання.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками полягає в тому, що здання позивачем рекламних щитів на зберігання є необхідними діями, що обумовлені невиконанням позивачем свого обов'язку з демонтажу рекламних конструкцій та їх вивезення після закінчення строку дії договору.
Зазначені конструкції були здані на зберігання позивачем іншим організаціям у зв'язку з відсутністю у нього приміщень для зберігання, а також тим, що він є господарюючим суб'єктом, що здійснює свою статутну діяльність з метою отримання прибутку, у зв'язку з чим безпідставне знаходження на його об'єктах реклами відповідача порушує його права та законні інтереси.
При цьому колегія суддів відхиляє як бузпідставні посилання відповідача в додаткових поясненнях до апеляційної скарги на те, що договір зберігання № 2-3Б/08/14 від 19.08.2014 р., який укладений між КП "Підземне місто" та ПП "Урожай", а також договір складського зберігання майна № 140812/1 від 12.08.2014 р., укладений між КП "Підземне місто" та ТОВ "Харківський Центральний ринок" не можуть бути доказами понесення позивачем витрат на зберігання рекламних конструкцій, що належать відповідачу, з посиланням в обгрунтування цих доводів на те, що відповідач не є стороною цих договорів і з цих договорів не вбачається, що за ними на зберігання позивачем було передано саме майно, яке належить відповідачу, зокрема не визначені індивідуальні ознаки цього майна.
Як було зазначено вище, передання позивачем на зберігання за наведеними договорами зберігання рекламних щитів, що належать відповідачу і які були предметом договору на послуги по наданню місць для розміщення рекламних щитів №20Р/04/14 від 01.04.2014 р. встановлено вищенаведеними преюдиційними рішеннями господарського суду Харківської області, а тому не потребують повторного доказування.
До того ж, той факт, що відповідач не був стороною зазначених договорів зберігання не є обставиною, яка може спростовувати можливість передачі позивачем за цими договорами саме спірного майна відповідача.
Крім цього, спірне майно-рекламні щити, відповідно до положень статті 184 Цивільного кодексу України є речами, що визначені родовими ознаками, оскільки вони не наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх, а мають ознаки, властиві усім речам такого ж роду, що додатково до наведеного вище (наявність зазначених преюдиційних фактів) вказує на безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у зазначених договорах зберігання індивідуальних ознак спірного майна.
Вина відповідача відповідно до положень статті 614 Цивільного кодексу України презюмується.Відповідач не довів відстуність своєї вини у невиконанні зазначеного обов'язку, а саме не довів вжиття ним всіх належних від нього заходів для його виконання протягом спірного періоду.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності демонтажу позивачем рекламних конструкцій та передачу їх на зберігання без дотримання Правил благоустрою території міста Харкова є безпідставними, оскільки правомірність дій позивача з демонтажу рекламних конструкцій та передачу їх на зберігання встановлено наведеними вище преюдиційними рішеннями судів.
Зокрема рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 р. по справі №922/3435/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р., задоволено зустрічний позов КП "Підземне місто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" про стягнення збитків, понесених на демонтаж та зберігання рекламних конструкцій відповідача та присуджено до виконання обов'язок з їх вивезення (а.с. 39-45) .
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2015 р. у справі № 922/5701/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 29.02.2016 р.
Головуючий суддя Потапенко В.І.
Суддя Слободін М.М.
Суддя Гребенюк Н. В.