"23" лютого 2016 р.Справа № 915/40/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Ліпчанської Н.В.,
суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.
(склад колегії суддів змінено на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду №838 від 26.11.2015р.)
При секретарі судового засідання Кіртоки Л.В.,
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №361/03 від 04.02.2016р.,
від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 05.01.2016р.
Розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р.
у справі №915/40/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк",
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс",
про стягнення 4323320,60 грн.
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс",
до: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк",
про визнання припиненими зобов'язань за договорами
В січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - Банк) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості за кредитним договором №04-10/Ю від 30.07.2010р. (т.1, а.с.4-7).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.02.2015р. прийнято до розгляду із первісним позовом по справі №915/40/15 зустрічний позов Товариства до ОСОБА_3, з урахуванням заяви про доповнення його підстав від 16.03.2015р. №125, про визнання припиненими зобов'язань за укладеним з ОСОБА_3 кредитним договором від 30.07.2010р. №04-10/Ю і додатковими угодами до нього та визнання припиненими договорів іпотеки від 30.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстраційний №1665, і застави від 21.10.2011р., з додатковими угодами до них, укладених між сторонами на забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором (т.2, а.с. 1).
Позивач проти зустрічних позовних вимог заперечував повністю з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву (т.2, а.с. 109-113).
Відповідач на зустрічних позовних вимогах наполягав, надавши додаткові письмові пояснення та доповнення до зустрічного позову (т.2, а.с.120-121, 131).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. (суддя Коваль Ю.М.) первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з Товариства грошові кошти в загальній сумі 1.764.488,52 грн., із яких 1.416.900 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів, 134.897,59 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 124.864,85 грн. - пеня за прострочення повернення кредитних коштів, 12.822,22 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними кошти, 57.509,90 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість з повернення кредитних коштів з урахуванням індексу інфляції, 5.389,15 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами з урахуванням індексу інфляції, 11.767,51 грн. - сума нарахування 3% на заборгованість з повернення кредитних коштів, 877,30 грн. - сума нарахування 3% на заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами коштів. У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено (т.2, а.с.225-241).
У задоволенні зустрічного позову Товариства відмовлено повністю.
Не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду 23.06.2015р. до апеляційної інстанції надійшла скарга від позивача (за первісним позовом), (т.3, а.с. 5-11).
В апеляційній скарзі Банк вважає, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі та відмови у задоволенні зустрічних вимог Товариства.
При цьому вказуючи на те що, по-перше, здійснюючи зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.601 ЦК України, суд вийшов за межі позовних вимог. Так, позивач за зустрічним позовом посилався на приписи ст.606 ЦК України та просив припинити зобов'язання за кредитним договором №04-10/Ю від 30.07.2010р., договором іпотеки від 30.07.2010р. №1665 та договором застави від 21.10.2011р. у зв'язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі.
По-друге, норми ЦК України (ст.ст.601, 602 ЦК України) щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не можуть бути застосовані в процедурі тимчасової адміністрації або ліквідації банку, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є пріоритетним законом з питань тимчасової адміністрації або ліквідації банків, а проведення зарахування зустрічних однорідних вимог в процедурі тимчасової адміністрації або ліквідації матиме наслідком порушення норм Закону та, відповідно, прав кредиторів попередніх черг. А згідно з ч.4 ст.110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність".
По-третє, зарахування грошових коштів, що розміщені на розрахунковому рахунку позивача за зустрічним позовом в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором під час впровадження тимчасової адміністрації або ліквідації ОСОБА_3 призведе до порушення порядку задоволення вимог кредиторів встановленого ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Разом з тим, відповідач також не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду звернувся із апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі Товариство вказує на те, що місцевим господарським судом винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного та повного розгляду всіх обставин справи, підстави яких викладені в скарзі (т.3, а.с. 17-20).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що дані скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (Боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (Кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 цієї статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено матеріалами справи, 30.07.2010р. між ОСОБА_3 (далі - Кредитор) та Товариством (далі - Позичальник) укладено Кредитний договір №04-10/Ю (далі - Кредитний договір) на відкриття поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 2500000 грн., терміном користування кредитом до 29.07.2012р. та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 28% річних (пп.пп. 1.1.1-1.1.3 Кредитного договору), (т.1, а.с.18-20).
Відсотки за поточний календарний місяць Позичальник сплачує на рахунок ОСОБА_3 щомісячно до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти (ст. 1 та п.2.7 Кредитного договору), (т.1, а.с. 18-20).
В подальшому між ОСОБА_3 та Товариством укладено додаткові угоди до Кредитного договору (т.1, а.с.20(зворотній бік)-23). Так, зокрема додатковою угодою від 21.10.2011р. №3 сторони внесли зміни до Кредитного договору, збільшивши розмір кредитної лінії до 3.700.000 грн., встановивши термін користування кредитом до 20.10.2014р., зменшивши відсоткову ставку до 21% річних, а додатковою угодою від 18.05.2012р. №5 встановили графік повернення кредиту, згідно якого у період жовтень 2012 року - березень 2013 року Позичальник повинен сплачувати по 50000 грн. щомісячно, а, починаючи з листопада 2013 року по 20 жовтень 2014 року - по 283.300 грн. щомісячно.
Так як сторони у Кредитному договорі і додаткових угодах до нього визначили погашення кредитних коштів частинами щомісячно, то суд вважає, що таке погашення повинно було бути здійснено в останній день місяця, а якщо цей день припадає на вихідний, то наступного за ним робочого дня. Дане не стосується жовтня 2014 року, тому що останній днем погашення кредиту сторони визначили 20.10.2014р.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, на виконання умов Кредитного договору ОСОБА_3 на рахунок Товариства перераховано грошові кошти в загальній сумі 3.700.000 грн., що випливає із витягу з особового рахунку ТОВ “Амальгама Люкс” станом на 17.08.2012р., згідно якого на вказаний рахунок зараховано грошові кошти 30.07.2010р. в сумі 2.500.000 грн. і 24.10.2011р. в сумі 1.200.000 грн. (т.1, а.с. 26).
Згідно витягу із особового рахунку за період з 17.08.2012р. по 21.10.2014р. випливає, що Товариство погашало кредитні кошти по червень 2014 року, а потім припинило погашення кредиту, і повернення решти кредитних коштів, які станом на 21.10.2014р. зафіксовані у сумі 1.628.228,09 грн., та винесено ОСОБА_3 на прострочення (т.1, а.с.27-36).
За витягом з особового рахунку за період з 30.07.2010р. по 21.10.2014р. випливає, що Товариство сплачувало нараховані відсотки за користування кредитними коштами, останній платіж здійснено 6 червень 2014 року, а потім припинило їх сплату, і заборгованість зі сплати нарахованих відсотків станом на 21.10.2014р. зафіксовано ОСОБА_3 у сумі 134.897,59 грн. (т.1, а.с.37-60).
Між тим, Банк та Товариство уклали договір банківського рахунку від 09.03.2006р. №1711, до якого в подальшому вносилися зміни і доповнення, на підставі якого ОСОБА_3 було відкрито Товариству розрахунковий рахунок №26007059153001 (т.2, а.с.32-36).
Згідно банківських витягів на зазначеному розрахунковому рахунку станом на 25.03.2014р. обліковувалися грошові кошти в сумі 188.156,24 грн., станом на 28.03.2014р. - в сумі 198.245,69 грн., а станом на 31.03.2014р. - в сумі 211.328,09 грн. (т.2, а.с.52,56,61).
25 березня 2014 року Товариство зверталось до ОСОБА_3 з платіжними дорученнями №4378 та №4379 від 25.03.2014р. про перерахування зі свого розрахункового рахунку у ОСОБА_3 грошових коштів у загальній сумі 187602,20 грн. у рахунок погашення суми чергового платежу кредитних коштів за березень 2014 року та нарахованих за користування кредитом відсотків за лютий 2014 року (а.с.53-54, т.2).
Вказані платіжні доручення повернено без виконання з підстав введення тимчасової адміністрації ОСОБА_3.
У зв'язку з цим, Товариство звернулося до ОСОБА_3 з вимогою від 25.03.2014р. №175 про списання зі свого розрахункового рахунку у ОСОБА_3 грошових коштів на погашення суми чергового платежу кредитних коштів за березень 2014 року та нарахованих відсотків за користування кредитом у лютому 2014 року, посилаючись на передбачене пп.3.1.4 Кредитного договору право ОСОБА_3 на договірне списання коштів (а.с.55, т.2).
А відповідно до пп.3.1.4 Кредитного договору Банк має право договірного списання з усіх рахунків позичальника, відкритих у ОСОБА_3, на погашення заборгованості з повернення кредиту, нарахованих за його користування відсотків, штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за кредитним договором.
Крім того, Товариством сплачено за платіжним дорученням від 28.03.2014р. №466 з рахунку, відкритого в іншій банківській установі, на рахунок ОСОБА_3 на погашення сум чергового платежу кредитних коштів і нарахованих відсотків грошові кошти в сумі 122.060,51 грн. (т.2, а.с. 57).
Отже, станом на 25.03.2014р. Товариство направило ОСОБА_3 платіжні доручення на погашення сум чергового платежу кредитних коштів і відсотків, нарахованих за користування кредитом у лютому 2014 року, а станом на 31.03.2014р. - платіжні доручення та вимогу про зарахування коштів у сумі 211.328,09 грн., які знаходилися на його розрахунковому рахунку в ОСОБА_3, на погашення сум чергового платежу кредитних коштів за березень 2014 року та відсотків, нарахованих за користування кредитом у лютому 2014 року, і, крім того, перерахувало з іншої банківської установи на ці ж цілі грошові кошти в сумі 122.060,51 грн.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_3 невірно визначено суму основного боргу.
На підставі Постанови правління Нацбанку України від 28.02.2014р. №107 “Про віднесення ПАТ “БРОКБІЗНЕСБАНК” до категорії неплатоспроможних”, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 28.02.2014 р. № 9 введено тимчасову адміністрацію строком на три місяці: з 3 березня по 2 червня 2014 року, а з 11.06.2014 р. - процедуру ліквідації ОСОБА_3 у зв'язку з відкликанням його банківської ліцензії постановою правління Нацбанку України від 10.06.2014 р. № 339.
Чинним законодавством України, і Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” зокрема, не передбачено у процедурі введення тимчасової адміністрації банку ні припинення укладених останнім договорів, ні зупинення ним виконання умов за договорами кредитування, в тому числі в частині договірного списання з банківських рахунків клієнтів їх заборгованості.
Із суті Законів України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” та “Про банки і банківську діяльність” випливає, що у процедурі введення тимчасової адміністрації та ліквідації банківським установам належить виконувати господарські зобов'язання, якщо це буде сприяти збереженню або збільшенню ліквідної маси.
У відповідності до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Банк відповідає за своїми зобов'язаннями перед вкладниками і клієнтами своїми активами, в тому числі належними йому грошовими коштами на поточному рахунку (ст.58 Закону).
Введення тимчасової адміністрації ОСОБА_3 не є підставою для невиконання ним умов укладеного з ТОВ “Амальгама Люкс” договору кредитування, зокрема пп.3.1.4 цього договору щодо списання з усіх рахунків позичальника, відкритих у ОСОБА_3, заборгованості по нарахованих процентах, основній сумі кредиту при настанні термінів виконання позичальником зобов'язань у розмірах, визначених цим договором, а також зарахування їх на відповідний рахунок ОСОБА_3.
Введення тимчасової адміністрації ОСОБА_3 не є підставою і для невиконання ним вимог ТОВ “Амальгама Люкс” про списання коштів з його розрахункового рахунку у ОСОБА_3 на користь останнього та заяв ТОВ “Амальгама Люкс” про зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок таких коштів, про звернення з якими до ОСОБА_3 викладено вище.
Згідно п.1 ч.5 ст. 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (на цей пункт посилається Банк як на підставу невиконання умов кредитного договору щодо договірного списання коштів ТОВ “Амальгама Люкс” з розрахункового рахунку останнього, відкритого в ОСОБА_3) - під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
У спірних правовідносинах за договором кредитування ТОВ “Амальгама Люкс” є боржником, а Банк - кредитором.
Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” також передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом (п.4 ч.5 ст. 36 Закону).
Зарахування ОСОБА_3 грошових коштів, які обліковувалися на розрахунковому рахунку ТОВ “Амальгама Люкс”, за заявами останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог, на погашення чергових платежів з повернення кредитних коштів і нарахованих сум відсотків за користування кредитом не могло призвести до порушення вимог кредиторів ОСОБА_3, в розумінні викладеного вище п.4 ч.5 ст. 36 Закону, тому що гроші з рахунку ТОВ “Амальгама Люкс” у ОСОБА_3 переходили б на розрахунковий рахунок ОСОБА_3, і, таким чином, збільшувалася б вартість активів ОСОБА_3, при тому що ліквідаційна маса, в розумінні ст.50 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, не зменшувалася б.
Отже, ОСОБА_3 на підставі договору та у відповідності до наведеного законодавства України мав повноваження здійснити списання грошових коштів, які обліковувалися на поточному рахунку відповідача в ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, для збільшення вартості своїх активів.
Разом з тим, слід зауважити, що починаючи з червня 2014 року Товариство припинило сплату сум чергових платежів на погашення кредиту, а з липня 2014 року - нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, сплативши останній раз 06.06.2014р. нараховані за користування кредитними коштами у травні 2014 року відсотки в сумі 32.845,58 грн.
Доводи Товариства про те, що його вини у простроченні повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за користування ними відсотків після введення процедури ліквідації ОСОБА_3 немає, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки, як і було зазначено місцевим судом, неподання ОСОБА_3 відомостей про рахунок, на який належало здійснювати відповідні платежі, не звільняє Товариство від виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей в депозит нотаріуса, що цивільним законодавством України визнається належним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.537 ЦК України).
Таким чином, заборгованість Товариства з повернення кредитних коштів, яка виникла станом на 20.10.2014р., - останній день чергового платежу з погашення кредитних коштів, складає суму 1.416.900 грн.
Вказана сума заборгованості на час розгляду місцевим господарським судом даної справи не була погашена, і тому судова колегія погоджується із висновком суду щодо часткового стягнення з Товариства заборгованості з повернення кредитних коштів у сумі 1.416.900 грн.
Що стосується вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, то слід зазначити, що колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки ОСОБА_3, встановила їх відповідність чинному законодавству, а саме стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків у загальній сумі 134.897,59 грн., що нарахована за користування кредитними коштами, як випливає з поданого до позову розрахунку, у період з 30.05.2014р. по 20.10.2014р.
Щодо вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошових зобов'язань слід зазначити, що відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з вимогами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).
Між тим, враховуючи те, що в період за квітень-травень 2014 року прострочення погашення сум чергових платежів кредитних коштів не було, а тому позовні вимоги про стягнення пені за прострочення Товариством повернення кредиту правомірно задоволені частково в сумі 124.864,85 грн.
Судовою колегією підтримується позиція господарського суду першої інстанції стосовно прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами, яке мало місце у період з 8.03.2014р. по 25.03.2014р. та з 08.07.2014р. по 13.11.2014р., з огляду на що пеня за прострочення Товариством сплати відсотків за користування кредитними коштами за вказаний період загалом складає 12.282,22 грн.
Щодо інфляційних нарахувань слід зазначити наступне: статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, правомірним є задоволення суми інфляційних нарахувань у загальному розмірі 62.899,05 грн., а також стягнення 3% річних за користування чужими коштами, внаслідок прострочення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів і сплати за користування ними відсотків, у сумі 12.644,81 грн.
Разом з тим, позивач за первісним позовом нарахував відповідачу штраф за порушення вимог пп.4.2.4-4.2.6 Кредитного договору у сумі 1.481.917,87 грн., на що судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно п.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Штраф, у відповідності до ч.2 ст.549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
А відповідно п.2.1 вказаної Постанови Пленуму застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Стосовно нарахування штрафу за порушення Кредитного договору, загальна сума яких складає 1.481.917,87 грн., Банк посилається на невиконання Товариством додаткових умов, викладених у пп.пп. 4.2.4-4.2.6 Кредитного договору.
Згідно пп. 4.2.4 Кредитного договору обов'язок Позичальника перевести грошові потоки на рахунки, відкриті в ОСОБА_3 в сумі, що пропорційна частці наданих ОСОБА_3 кредитів. Підпунктом 4.2.5 Кредитного договору передбачено обов'язок Позичальника інформувати Банк в письмовій формі не пізніше 7 календарних днів до дати погашення кредиту та процентів у випадку загрози зриву строків повернення кредиту та процентів за його використання. А у підпункті 4.2.6 Кредитного договору визначено обов'язок Позичальника надавати ОСОБА_3 баланс, звіт про фінансові результати для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, а також довідки з інших банків, у яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість.
Умови вказаних підпунктів Кредитного договору, які Банк вважає порушеними, не є основними зобов'язаннями окремого Кредитного договору, за ними Товариство не зобов'язано сплачувати суму коштів або передати інше майно, а тому їх невиконання або неналежне виконання не може бути забезпечене штрафом.
З огляду на викладене, нарахування ОСОБА_3 штрафів у сумах позовних вимог за порушення пп.пп. 4.2.4, 4.2.5, 4.2.6 Кредитного договору є безпідставним та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Крім цього, за порушення вимог п.2.1.4 договору застави ОСОБА_3 нарахований Товариству штраф у розмірі 185.000,00 грн., а також штраф за порушення вимог пп.пп. 5.3.2, 5.3.4 договору іпотеки у розмірі 615.868,70 грн., на що судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як на підставу нарахування вказаних штрафів, Банк послався на невиконання Товариством умов даних договорів щодо обов'язку застрахувати предмети іпотеки і застави, а за договором іпотеки - ще й обов'язку Товариства не перешкоджати реалізації іпотекодержателем права на перевірку як документально, так і в натурі наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, надавання іпотекодержателю всіх документів, необхідних для такої перевірки, а також негайно після отримання відповідного повідомлення іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки.
Такі порушення умов іпотечного договору і договору застави, як зазначено в позовній заяві, мали місце станом на 25.10.2014р.
Із матеріалів позову випливає, що між ОСОБА_3 і Товариством на забезпечення виконання зобов'язань останнього за Кредитним договором укладено наступні договори:
1) договір іпотеки від 30.07.2010р., що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 30.07.2010р. і зареєстрований в реєстрі за №1665, з відповідними змінами і доповненнями до нього, за яким в іпотеку передано належні на праві приватної власності Товариства нежитлові об'єкти;
2) договір застави від 21.10.2011р., за яким у заставу передано належне на праві приватної власності Товариству рухоме майно.
В обох договорах строк їх дії не визначено, а лише зазначено, що вони діють до повного виконання Позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором (п.10.3 договору іпотеки, п.4.1 договору застави).
У відповідності до чинного законодавства України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами (ч.1 ст.252 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України), а закінчується, зокрема, останнім днем строку (ст.ст.254,255 ЦК України).
У Кредитному договорі, на забезпечення виконання зобов'язань якого укладено договори іпотеки і застави, сторони також не встановили строку його дії. Статтею 8 Кредитного договору передбачено, що він діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором (п.8.1 Кредитного договору). Продовження терміну користування кредитом можливе за умови, зокрема, продовження строку дії договору, який укладено в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором (п.8.2 Кредитного договору).
Змінами, внесеними до Кредитного договору додатковою угодою №5 від 18.05.2012р., сторони узгодили графік погашення кредитних коштів, визначивши, що повернення всієї суми кредитних коштів має бути до 20.10.2014р.
Аналізуючи викладені обставини та наведене законодавство, суд визнає, що дія договорів іпотеки і застави пов'язана з поверненням всієї суми кредитних коштів за Кредитним договором, як основним договором, а тому строк дії договорів іпотеки і застави встановлений сторонами до 20.10.2014р.
З урахуванням ч.ч.1,4 ст.631 ЦК України, сторона за договором, строк якого закінчився, несе відповідальність лише за порушення, які мали місце під час дії договору. З огляду на що нарахування ОСОБА_3 штрафів за порушення, які мали місце після закінчення строку дії договорів іпотеки і застави, є безпідставним. А тому висновок місцевого господарського суду щодо відмови в частині позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договорів іпотеки і застави є правомірним.
Що стосується відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства про визнання припиненими зобов'язань за договорами, то з цього приводу судова колегія апеляційного суду вказує на наступне.
Як встановлено матеріалами справи, із наданих договорів на підтвердження прав вимоги грошових коштів до ОСОБА_3, їх було укладено ТОВ “Амальгама Люкс” з кредиторами ОСОБА_3 в грудні 2014 року, січні та березні 2015 року, зокрема, 08.12.2014р. договори з ТОВ аудиторська фірма “Закон-Аудит”, МППАФ “Аудит-Гарант Миколаїв” та ПП “ПРОЕКТКОНТРАКТСЕРВІС-М”; 12.01.2015р. договір з фізичною особою вкладником Зубковою; 16.03.2015р. договори з фізичними особами вкладниками Зубковою та Бондар.
Уступка права вимоги за договорами, укладеними з ТОВ аудиторська фірма “Закон-Аудит”, МППАФ “Аудит-Гарант Миколаїв” та ПП “ПРОЕКТКОНТРАКТСЕРВІС-М”, з фізичною особою вкладником Зубковою та Бондар відбулася у ході процедури ліквідації ОСОБА_3, яку розпочато з 11.06.2014р., і вже після затвердження рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014р. №226/14 реєстру акцептованих вимог, яким акцептовано вимоги, в тому числі й осіб, з якими Товариством укладено ці договори.
Відтак, за вказаними договорами права вимоги Товариства до ОСОБА_3 не можуть бути визнанні поєднанням вимог боржника і кредитора в одній особі, в розумінні ст.606 ЦК України, як одна із підстава припинення зобов'язань за спірним кредитним договором.
Та у зв'язку з відсутністю підстав для визнання припиненими зобов'язань за Кредитним договором, припинення якого вказано в зустрічній позовній заяві як підставу для припинення похідних від нього договорів іпотеки і застави, у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити повністю.
Скаржниками зазначені вище факти під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції спростовані не були, а відповідно, в порушення ст.33 ГПК України і не були доведені ті обставини, на які скаржники посилались як на підставу своїх доводів та вимог.
Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом були встановлені всі фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правомірна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. у справі №915/40/15 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий Н.В. Ліпчанська
Суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк