"22" лютого 2016 р. Справа № 922/64/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Слободін М.М. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Кузнєцовій І.В.
за участю:
військового прокурора - Волик О.Г., за посвідченням від 26.08.2015 р. № 035279;
представника 1-го позивача - Фівкін П.М. за довіреністю від 30.12.2015 р.№ 220/815/д;
представника 2-го позивача - Кероп"ян С.Є. за довіреністю від 04.01.2016 р. № 14;
представника 1-го відповідача - Маринушкіна Л.В. за довіреністю від 30.12.2015 р. № 08-11/7816/2-15;
представника 2-го відповідача - не з'явився;
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів(Харківський університет Повітряних сил ім. І. Кожедуба) - Красько С.Ю. за довіреністю від 01.12.2015 р. № 350/176/24-34/314;
представників третіх особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. Управління Держземагенства -не з'явився;
2. Держгеокадастр у м. Харкові -Верламов Д.В. за довіреністю від 31.12.2015 р. № 549/63-15;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача (вх. №254 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.11.15 р. у справі № 922/64/15
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі :
1. Міністерства оборони України, м. Харків
2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів-Харківський університет Повітряних сил ім. І. Кожедуба, м. Харків
до 1. Харківської міської ради, м. Харків 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівелльний кооператив "Триес", м. Харків
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. Управління Держземагенства у м. Харкові, м. Харків
2. Держгеокадастр у м. Харкові, м. Харків
про скасування рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки
У січні 2015 року Військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова з позовною заявою, в якій просив суд: визнати недійсними пункти 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року; зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Триес" повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. вул. Рудика.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.03.2015р. (суддя Жигалкін І.П.) в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користь державного бюджету України 3654,00 грн. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2015 р. у справі № 922/64/15 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2015р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015р. та рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2015 р. у справі № 922/64/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року у справі № 922/64/15 (колегія суддів: суддя Аюпова Р.М., Чистякова І.О., Бринцев О.В.) позовні вимоги задоволено.Визнано недійсними пункти 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року, зобов'язано Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Триес" повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика, стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Триес", м. Харків та Харківської міської ради на користь держбюджету України по 1827,00 грн. судових витрат.
Перший відповідач -Харківська міська рада подала на рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року у справі № 922/64/15 до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції при прийнятті зазначеного рішення норм матеріального і процесуального права просить його скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги перший відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що за оспорюваним рішенням другому відповідачу було передано у власність земельну ділянку, яка відноситься виключно до земель оборони і не змінювала свого цільового призначення, а відтак відноситься виключно до земель державної власності, оскільки право власності другого відповідача на земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 р. і визнання судом недійсним рішення, на підставі якого було видано зазначений акт не передбачено у вичерпному переліку підстав припинення права власності, який міститься у статті 140 Земельного кодексу України.
Окрім цього перший відповідач зазначає на те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів щодо порушення прав позивачів, в інтересах яких звернувся прокурор з даним позовом, а позивачами у справі так і не надано на вимогу ухвал суду оригіналу державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, а державний акт від 1984 р. Серія № 045912 в Управлінні Держземагенства у м. Харкові Харківської області не обліковується та у матеріалах справи відсутні відомості про тотожність кадастрових номерів земельних ділянок позивача та 2 відповідача та наявності на ній нерухомого майна.
Окрім цього перший відповідач посилається на відсутність доказів правонаступництва між КЕЧ Харківського району та КЕВ м. Харкова.
Також перший відповідач зазначає, що застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, а саме, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. слід виходити з того, що при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, не можуть бути підставою для позбавлення другого відповідача ОК «ЖБК «Триес» -приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень і не знала та не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку міської ради при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки зазначеній приватній особі (ОК «ЖБК «Триес»).
Другий відповідач - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівелльний кооператив "Триес", м. Харків та третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Держземагенства у м. Харкові, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, не скористались своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності їх представників, за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представників позивачів, першого відповідача і третіх осіб, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що додатком № 1 до спірного рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року передано другому відповідачу у справі функції замовника на будівництво об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по Білгородському шосе, ріг вул. Григорія Рудика (пункт 42.1.); припинено TOB “Сфера СТС” право користування земельною ділянкою площею 2,2435 га по Білгородському шосе ріг вул. Григорія Рудика, за його добровільною відмовою, лист від 18.12.2008 р. б/№ (пункт 42.2.); надано другому відповідачу у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 2,2435 га, в межах договору оренди землі від 11.03.2008 р. № 340867100029 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе ріг вул. Григорія Рудика, зі строком виконання будівництва до 31 грудня 2011 року (пункт 42.3); встановлено, що договір оренди землі від 11.03.2008 р. № 340867100029 втрачає чинність з моменту державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку з другим відповідачем ( т. 1 а.с. 21-23).
На підставі вищевказаного рішення другим відповідачем було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку (площею 2,2435 га за адресою: м. Харків, Білгородське шосе, ріг вул. Рудика для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови) серії ЯЖ № 465478 від 30 січня 2009 року (т. 1 а.с. 24-27).
Військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, зазначивши в його обгрунтування, що спірна земельна ділянка відноситься виключно до земель оборони та не змінювала свого цільового призначення. Передача органам місцевого самоврядування земель, що використовуються для потреб Збройних Сил України здійснюється лише за наявності згоди Міністра оборони України. Харківська міська рада не є належним власником спірної земельної ділянки і не має відповідних повноважень орендодавця землі у розумінні статті 4 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Однак, незважаючи на це, додатком 1 до спірного рішення передано 2-му відповідачу функції замовника на будівництво об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по Білгородському Шосе, ріг вул. Григорія Рудика (пункт 42.1.); припинено ТОВ "Сфера СТС" право користування земельною ділянкою площею 2,2435 га по Білгородському шосе ріг вул. Григорія Рудика, за його добровільною відмовою, лист від 18.12.2008 б/№ (пункт 42.2.); надано 2-му відповідачу у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 2,2435 га, в межах договору оренди землі від 11.03.2008 за № 340867100029 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському Шосе ріг вул. Григорія Рудика, зі строком виконання будівництва до 31.12.2011 (пункт 42.3); встановлено, що договір оренди землі від 11.03.2008 за № 340867100029 втрачає чинність з моменту державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку з 2-м відповідачем. На підставі спірного рішення 2-м відповідачем було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку (площею 2,2435 га за адресою: м. Харків, Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови) серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 р.
Перший відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що в контексті даного спору слід застосовувати загальну позовну давність, визначену статтею 257 ЦК України, що становить три роки, та обраховувати строк позовної давності за правилами, встановленими частиною 1 статті 261 ЦК України, починаючи від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Моментом початку перебігу позовної давності можна вважати день відкриття провадження по справі № 5023/9668/11 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі першого позивача: Міністерства оборони України, другого позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, до Харківської міської ради, треті особи: ТОВ “Сфера СТС”, Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив “Триес” про визнання недійсним рішення, що означає обізнаність станом на 21.11.2011р. позивача про існування рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008, згідно з яким ОК “ЖБК “Триес” була передана спірна ділянка, тобто 21.11.2011 р. За цих підстав перебіг строку позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008, за правилами статті 253 ЦК України, розпочався 22.11.2011р. та закінчився 22.11.2014р. Згідно дати на штемпелі поштового відправлення, позовна заява військового прокурора Харківського гарнізону була передана до установи поштового зв'язку 26.12.2014, тобто вже після закінчення перебігу строку позовної давності. Таким чином, враховуючи положення статті 256 ЦК України, позов військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Харків до Харківської міської ради, ОК “ЖБК “Триес” подано поза межами строку позовної давності.
Враховуючи викладене перший відповідач просить суд застосувати до даного спору позовну давність та на підставі цього відмовити у позові.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 045912 (1984 року), який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 2936, земельна ділянка площею 22,0018 га, яка розташована у м.Харкові по Білгородському Шосе, 2 була надана Квартирно-експлуатаційній частині Харківського району для розміщення учбових корпусів Харківського вищого військового командно-інженерного училища ім. Крилова.
Частина спірної земельної ділянки площею загальною площею 1,7463 га входила до складу земельної ділянки площею 22,0018 га, яка розташована у м. Харкові по Білгородському Шосе, 2, на яку КЕЧ Харківського району було видано Державний акт № 2936 відноситься до військового містечка № НОМЕР_1 (військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці).
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008 у справі № 22-а-5263/08 визнано правомірним висновок Харківського міського управління земельних ресурсів від 16.04.2007 за № 144/07 в частині віднесення земельної ділянки по Білгородському Шосе 2, ріг вул. Рудика, загальною площею орієнтовно 1, 9234 га до категорії земель оборони, і встановлено, що вказаний Державний акт не скасовувався, згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка розташована по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові (військове містечко № 18) Міністром оборони України не надавалась.
Вироком військового суду Харківського гарнізону від 08.09.2008 р., яким заступника начальника КЕВ м. Харків - начальника матеріально-технічного забезпечення майора Кучанського Г.М. визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ст. 424 КК України, встановлено, що 24.04.2007 заступник начальника КЕВ м. Харків начальник матеріально-технічного забезпечення майор Кучанський Г.М., будучи військовою посадовою особою, діючи в інтересах ТОВ "Сфера СТС", в порушення умов діючого законодавства, без згоди Міністра оборони України на відчуження земельної ділянки військового містечка № 18 за адресою: м. Харків, вул. Білгородське Шосе, 2, на якій знаходяться будівлі №№ 80 та 90, які перебувають на обліку в КЕВ м. Харків, та їх остаточна вартість складає 58636 грн., перевищуючи свої службові обов'язки, умисно, підготував та самостійно підписав від імені керівника КЕВ м. Харків лист № 733, в якому зазначив недостовірні відомості про те, що вищезазначені будівлі списані та зняті з обліку КЕВ м. Харків, та не маючи повноважень та відповідних рішень вищестоящого командування, надав дозвіл на відчуження земельної ділянки розміром 1,7463 га вартістю 2764798 грн.
На підставі вищевказаного листа від 24.04.2007 за № 733 Харківською міською радою було незаконно припинено право КЕЧ Харківського району на користування земельною ділянкою по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові, а саме, у пункті 47 рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 за № 131/07 було: припинено за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га (за його добровільною відмовою лист від 24.04.2007 за № 733) по Білгородському Шосе; надано ТОВ "Сфера СТС" в оренду земельну ділянку загальною площею 2,2435 га, (у тому числі земельна ділянка площею 1,7463 га, за рахунок земель КЕЧ Харківського району та земельна ділянка площею 0,4972 га, за рахунок міської землі) по Білгородському Шосе, ріг вул. Григорія Рудика для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації); зобов'язано КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 за № 2936).
Відповідно до листа-повідомлення начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 24.04.2008 та листа-повідомлення Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.05.2008 інформація щодо прийняття рішень у Міністерстві оборони України про припинення права користування частинами земельної ділянки військового містечка № 18 (Білгородське шосе, 2) в період з 02.11.2004 до теперішнього часу до Південного територіального управління не доводилась і будівлі №№ 80, 90 військового містечка № 18 згідно матеріалів інвентаризації казармено-житлового фонду КЕВ м. Харків обліковані у Південному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні.
Вищевказані обставини встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2012 р , залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 28.08.2012 р. у справі № 5023/9668/11 (т. 1 а.с. 34-38), яким визнано частково недійсним рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 за № 131/07, а саме, в частині припинення за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га; надання ТОВ " Сфера СТС" в оренду земельної ділянки площею 1,7463 га по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та зобов'язання КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 за № 2936.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для цих суб'єктів цих відносин.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ч. 1 статті 116 Земельного кодексу України України в редакції, що діяла на момент прийнятті оспорюваного рішення Харківської міської ради Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч. 5 цієї статті надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 126 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийнятті оспорюваного рішення Харківської міської ради було передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
У п. 2.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є офіційними документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтею 116 Земельного кодексу України.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей Державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
У постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013р. у справі № 6-33цс13 зазначено, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Виходячи з наведених норм, підставами для скасування рішення органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі державного акту на право власності на землю є прийняття вказаного рішення з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв'язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
За приписами статті 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Відповідно до положень статті 77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно зі ст.ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" - земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України", військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим призначенням.
Згідно з п.»б» ч. 3, п. «в» ч. 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність відносяться, зокрема, землі оборони.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та інші.
Згідно п. 45 "Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997р., передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України.
Згідно зі ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України є Центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для озброєного захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.
Міністерство оборони України, згідно з рішенням Конституційного Суду України №З-РП/99, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В свою чергу начальники вищевказаних структурних складових Збройних Сил України є органами виконавчої державної і військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, а отже здійснюють відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 21 Земельного кодексу порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2015 у даній справі справу №922/64/15 і направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 27.08.2015 р. зазначив, що господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано спірні правовідносини сторін з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, а саме:
- не з'ясовано чи змінювала спірна земельна ділянка своє цільове призначення у встановленому законом порядку;
- не встановлено чи вибувала земельна ділянка із земель оборони у встановленому законом порядку;
- чи мала Харківська міська рада на момент прийняття Додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 необхідний обсяг повноважень для передачі у власність спірної земельної ділянки.
При цьому суд касаційної інстанції зазначив не безпідставне неврахування судами попередніх інстанцій висновків по справі №5023/9668/11, оскільки висновки суду при прийнятті рішення по згаданій справі грунтувались, зокрема, на матеріалах кримінальної справи щодо майора Кучанського Г.М., в якій наявний вирок військового суду Харківського гарнізону від 08.09.2008, яким ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст.36, ст. 424 КК України, а відповідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Відповідно до статті 111-12 Господарськго процесуальнго кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Під час нового розгляду даної справи, господарський суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення врахував зазначені вище вказівки суду касаційної інстанції, встановивши наступне.
Згідно з Державним актом № 2936 від 1984 року на право користування земельною ділянкою, земельна ділянка площею 22,0018 га, яка розташована по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові (військове містечко № 18) надана квартирно-експлуатаційному відділу Харківського району для розміщення учбових корпусів Харківського вищого військового командно-інженерного училища ім. Крилова, отже згідно з наведеними вище положеннями статті 77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про використання земель оборони"відноситься до земель оборони та відповідно до є землею державної форми власності, яка згідно з п. «б» ч. 3, п. «в» ч. 4 статті 84 Земельного кодексу України не може передаватись у комунальну чи приватну власність.
У відповідності до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України господарський суд першої інстанції правильно врахував як такі, що не потребують повторного доказування у даній справі обставини, що встановлені наведеним вище преюдиційним рішенням господарського суду господарського суду Харківської області від 23.01.2012 р. по справі №5023/9668/11 та вироком військового суду Харківського гарнізону від 08.09.2008 р. військового суду Харківського гарнізону від 08.09.2008 р., а саме:
- Земельна ділянка розміром 1,7463 га відноситься виключно до земель оборони , що перебуває у державній власності та її неможливо було відносити до земель громадської та житлової забудови, що підтверджується постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008р. у справі № 22-а-5263/08, згідно з якою визнано правомірним висновок №144/07 від 16.04.2007р. Харківського міського управління земельних ресурсів в частині віднесення земельної ділянки по Білгородському шосе 2, ріг вул. Рудика, загальною площею, орієнтовно 1, 9234 га до категорії земель оборони. Державний акт на право користування земельною ділянкою від 1984р. №045912 не скасовувався, згода на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою Міністром оборони України не наддавалась;
- Харківська міська рада не є власником (уповноваженим органом власника) спірної земельної ділянки і не має відповідних повноважень орендодавця землі у розумінні ст. 4 ЗУ "Про оренду землі", відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом;
- Заступник начальника КЕВ м. Харків - начальника матеріально-технічного забезпечення майора Кучанського Г.М. вироком суду було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ст. 424 КК України та встановлено, що зазначена особа 24.04.2007 р., будучи військовою посадовою особою, діючи в інтересах ТОВ "Сфера СТС", в порушення умов діючого законодавства, без згоди Міністра оборони України на відчуження земельної ділянки військового містечка № 18 за адресою: м. Харків, вул. Білгородське Шосе, 2, на якій знаходяться будівлі №№ 80 та 90, які перебувають на обліку в КЕВ м. Харків, та їх остаточна вартість складає 58636 грн., перевищуючи свої службові обов'язки, умисно, підготував та самостійно підписав від імені керівника КЕВ м. Харків лист № 733, в якому зазначив недостовірні відомості про те, що вищезазначені будівлі списані та зняті з обліку КЕВ м. Харків, та не маючи повноважень та відповідних рішень вищестоящого командування, надав дозвіл на відчуження земельної ділянки розміром 1,7463 га вартістю 2764798 грн.Тобто дозвіл на відчуження земельної ділянки військового містечка № 18 за адресою: м. Харків, вул. Білгородське Шосе, 2, розміром 1,7463 га надав не Міністр оборони України, а в порушення умов діючого законодавства посадова особа квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова;
- На підставі вищевказаного листа від 24.04.2007 за № 733 Харківською міською радою було незаконно припинено право КЕЧ Харківського району на користування земельною ділянкою по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові, а саме, у пункті 47 рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 за № 131/07 було: припинено за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га (за його добровільною відмовою лист від 24.04.2007 за № 733) по Білгородському Шосе; надано ТОВ "Сфера СТС" в оренду земельну ділянку загальною площею 2,2435 га, (у тому числі земельна ділянка площею 1,7463 га, за рахунок земель КЕЧ Харківського району та земельна ділянка площею 0,4972 га, за рахунок міської землі) по Білгородському Шосе, ріг вул. Григорія Рудика для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації); зобов'язано КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 за № 2936);
- Відповідно до листа-повідомлення начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 24.04.2008 р. та листа-повідомлення Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.05.2008 інформація щодо прийняття рішень у Міністерстві оборони України про припинення права користування частинами земельної ділянки військового містечка № 18 (Білгородське шосе, 2) в період з 02.11.2004 до теперішнього часу до Південного територіального управління не доводилась і будівлі №№ 80, 90 військового містечка № 18 згідно матеріалів інвентаризації казармено-житлового фонду КЕВ м. Харків обліковані у Південному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні.
Зважаючи на вищенаведені обставини, рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2012 р., залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 28.08.2012 р. у справі № 5023/9668/11 визнано частково недійсним рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 за № 131/07, а саме, в частині припинення за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га; надання ТОВ " Сфера СТС" в оренду земельної ділянки площею 1,7463 га по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та зобов'язання КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 за № 2936.
Вказані факти в сукупності, з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства свідчать про те, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку із земель оборони у не вибувала та не змінювала своє цільове призначення, а саме в порядку статті 20 Земельного кодексу шляхом прийняття компетентним органом державної влади відповідного рішення про це.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим майна в Збройних силах в Україні” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема: будинки та споруди.
Управління військовим майном, згідно статті 2 зазначеного Закону, здійснюють відповідні органи державної виконавчої влади. Так, до компетенції Кабінету Міністрів України належить вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування
Статтею 3 наведеного Закону вбачається, що військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим призначенням.
Рішення по відчуженню військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, відповідно до вимог статті 6 вищезазначеного Закону, приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Згідно з Положенням про відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919 (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1919):
відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) (абзац 5 пункту 2);
реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі (абзац 6 пункту 2);
уповноважені підприємства (організації) - суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку (абзац 7 пункту 2);
повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку (пункт 3);
для організації і проведення конкурсів (тендерів) утворюється комісія, до складу якої входять фахівці Міноборони, Мінекономіки; умови і порядок проведення конкурсів (тендерів) затверджуються Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Фондом державного майна і реєструються Мін'юстом (абзаци 2, 3 пункту 5);
рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони переліку рухомого військового майна за формою згідно з додатком 1 та переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок за формою згідно з додатком 2, а у разі відчуження земельних ділянок разом із розташованими на них об'єктами нерухомого військового майна - за формою згідно з додатком 3 (абзац 1 пункту 6);
залишкова вартість військового майна визначається Міноборони за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період. Ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон'юнктури ринку, залишкової вартості та витрат, пов'язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу, маркетингом, спеціальним супроводом органами СБУ експортно-імпортних договорів, транспортуванням, страхуванням тощо (абзац 1 пункту 9);
Міністерство оборони веде облік договорів, укладених з уповноваженими підприємствами (організаціями), а також облік коштів від реалізації військового майна і щокварталу подає Мінфіну та Мінекономіки звіт про обсяги відчуженого військового майна у кількісному та вартісному виразі (пункт 21).
Частиною 2 наведеної статті встановлено, що рішення по відчуженню військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у відповідності до Порядку вилучення та передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282.
14 липня 2004 року набрав чинності та на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України від 05.02.2004 року “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, який визначає правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування (Преамбула) і регулює відносини, пов'язані з розмежуванням земель державної власності на землі комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст та землі державної власності (частина 1 статті 3), а також встановлює, що розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності (стаття 1); суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади; суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 5); при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (абзаци 1, 3 частини 1 статті 6); при розмежуванні земель державної та комунальної власності віднесення земельних ділянок, площа яких відповідає даним земельно-кадастрової документації, до земель державної чи комунальної власності, визначення меж цих ділянок проводяться на підставі цих даних (частина 1 статті 11).
Згідно з п. «б» ч. 3 , п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну та комунальну власність відносяться, зокрема, землі оборони.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з Державним актом № 2936 від 1984 року на право користування земельною ділянкою, земельна ділянка площею 22,0018 га, яка розташована по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові (військове містечко № 18) надана квартирно-експлуатаційному відділу Харківського району для розміщення учбових корпусів Харківського вищого військового командно-інженерного училища ім. Крилова, отже відноситься до земель оборони (т. 1 а.с. 28-32).
При цьому колегія суддів відхиляє посилання першого відповідача в апеляційній скарзі оригіналу державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкоюю
Відповідно до ч. 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, а відповідно до ч. 3 цієї статті оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Зважаючи на ці норми, наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є належним доказом у справі, враховуючи відсутність обставин справи, з яких вбачається необхідність підтвердження їх відповідно до законодавства лише оригіналом державного акту чи обставин, які вказують на сумніви щодо достовірності копії вказаного документа.
Згідно зі статтею 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та інші.
Згідно п. 45 "Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997р., передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України.
Згідно із ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для озброєного захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.
Міністерство оборони України, згідно рішення Конституційного Суду України №З-РП/99, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В свою чергу начальники вищевказаних структурних складових Збройних Сил України є органами виконавчої державної і військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, а отже здійснюють відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень міських рад в галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження лише землями територіальних громад.
За таких умов згідно з підпункту “а” частини 1 статті 13 Земельного кодексу України розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельного кодексу України, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, в тому числі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та передача земель місцевим органам влади, який реалізовує вказані повноваження через Міністерство оборони України.
Зважаючи на наведені обставини та норми, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийняті оспорюваного рішення в частині передачі другому відповідачу у власність спірної земельної ділянки під будівництво об'єкту зі зміною його цільового призначення під житлову забудову по Білгородському шосе, ріг вул. Григорія Рудика (пункт 42.1.) на підставі добровільної відмови тимчасового землекористувача TOB “Сфера СТС”, передача у користування якому визнана судом незаконною, Харківська міська рада (перший відповідач у справі) перевищила повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, яка не належить на праві власності територіальної громаді м. Харкова, а є об'єктом права державної власності та належить до земель оборони.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ при розгляді справи № 6-664цс15.
Відповідно до пункту 1 Розділу “Спори, що виникають із земельних правовідносин” висновків Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за І півріччя 2012 р. від 01 серпня 2012 року, за змістом ст. 16, частин 2, 3 ст. 84, частин 3, 4 ст. 142, ч. 8 ст. 149 та п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. При цьому не враховується місцезнаходження земельної ділянки - у межах міста чи за його межами (постанова Верховного Суду України від 26 березня 2012 р. у справі № 3-18гс12).
При цьому надаючи другому відповідачу за оспорюваним рішенням земельну ділянку, яка за цільовим призначенням відноситься до земель оборони, за рахунок земель житлової та громадської забудови Харківська міська рада окрім перевищення своїх повноважень допустила порушення встановленого статтею 20 Земельного кодексу України порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, що відповідно до статті 21 цього Кодексу є підставою для зазначеної частини оспорюваного рішення недійсним.
Вказана частина оспорюваного рішення порушує інтереси держави в особі першого позивача-Міністерства оборони як уповноваженого державою органу з управління спірним майном та другого позивача, як користувача земельної ділянки.
Отже, з матеріалів справи вбачаються підстави для визнання недійсними пунктів 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року
Враховуючи, що підстави отримання другим відповідачем у власність спірної земельної ділянки пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика у м. Харкові-оспорювана частина рішення Харківської міської ради, підлягає визнанню судом недійсним, то й виданий на підставі цього рішення Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року також підлягає визнаню недійсним.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку господарського суду, що за оспорюваним рішенням другому відповідачу було передано земельну ділянку, яка відноситься виключно до земель оборони і не змінювала свого цільового призначення, а відтак відноситься виключно до земель державної власності, в обґрунтування яких перший відповідач посилається на те, що право власності другого відповідача на земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 р. і визнання судом недійсним рішення, на підставі якого було видано зазначений акт не передбачено у вичерпному переліку підстав припинення права власності, який міститься у статті 140 Земельного кодексу України.
Вказані доводи в порушення статті 35 ГПК України зводяться до переоцінки обставин, встановлених вищенаведеним преюдиційним рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2012 р. у справі № 5023/9668/11.
Окрім цього, посилання першого відповідача на Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 р. як на доказ наявності у другого відповідача права власності на спірну земельну ділянку є безпідставним, оскільки питання правомірності видачі цього акту є предметом розгляду у даній справі, і це питання вирішується в залежності від законності оспорюваного рішення Харківської міської ради, на підставі якого такий акт, яке, як зазначалось вище, є незаконним та підлягає визнанню недійсним.
Також колегія суддів відхиляє як необгрунтовані посилання першого відповідача в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р., оскільки у зазначеній справі та у цій справі різняться їх обставини, зокрема у наведеній справі відчуження майна здійснював законний власник, тоді як у даній справі відбулось незаконне відчуження майна(земельної ділянки) органом місцевого самоврядування, який ніколи не був власником цього майна чи уповноваженим органом власника, оскільки це майно на час його відчуження належало до державної власності і з неї не вибувало.
Безпідставними є також доводи апеляцінйої скарги щодо недоведеності правонаступництва між Харківською квартирно-експлуатаційною частиною та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова, оскільки згідно з наявним у матеріалах справи витягом з наказу начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 03.02.2003 р. № 1 (т 2 а.с. 202) вказаним наказом з лютого 2003 року було перереформовано Харківську квартирно-експлуатаційну частину району Північного оперативного командування у квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова.
Колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що підлягають задоволенню вимоги прокурора щодо зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Триес" (другого відповідача у справі) повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (другому позивачу у справі) шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика з огляду на те, що дані вимоги є похідними від попередніх та відновлює становище, яке існувало до порушення прав власника на спірну земельну ділянку.
Також колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання першого відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності, в обґрунтування якого господарський суд першої інстанції правильно зазначив наступні підстави.
У відповідності до частини 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 29 ГПК України передбачено право прокурора, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді, в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).
Процесуальні права прокурора, як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 29 ГПК України.
Згідно зі ст. 29 ГПК України, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
У разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, коли саме позивачу (тобто органу, в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.
При цьому Верховний Суд України зазначив, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанови ВСУ від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003, від 22.04.2015 у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 у справі № 903/543/14).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року, 23 грудня 2014 року та у постанові від 01.07.2015р. по справі № 6-178цс15.
Водночас слід зазначити, що за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу строку позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому, норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права та обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (Постанова ВСУ від 29.10.2014р у справі № 6-152цс14)
Колегією суддів встановлено, що на момент прийняття спірного рішення та видачі Державного акту № 465478, згідно пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Згідно підпункту 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176, який набрав чинності з 15 січня 2012 року, пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України виключено. В той же час відповідно до підпункту З пункту 5 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 4176 встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Враховуючи, що спірні Рішення та Державний акт № 465478 були прийняті та видані відповідно 24 грудня 2008 року та ЗО січня 2009 року, тобто, до набрання чинності Законом № 4176 (15 січня 2012 року), то у відповідності до підпункту 3 пункту 5 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” позовна давність на оскарження даного Рішення сплинула лише 15 січня 2015 року.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що згідно дати на штемпелі поштового відправлення, позовна заява військового прокурора Харківського гарнізону була передана до установи поштового зв'язку 26.12.2014р., тобто прокурором подано даний позов в межах строків позовної давності, у зв'язку з чим колегія суддів відмовляє в задоволені заяви про застосування строків позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВГСУ від 17 грудня 2014 року по справі № 908/2809/13.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обгрунтоване.
Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2015 р. у справі № 922/64/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 29.02.2016 р.
Головуючий суддя Потапенко В.І.
Суддя Слободін М.М.
Суддя Гребенюк Н. В.