"25" лютого 2016 р.Справа № 915/1794/15
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.
при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 29.12.15;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1 від 04.01.16;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України”
на рішення господарського суду Миколаївської області від « 18» листопада 2015року
по справі № 915/1794/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД»
до відповідача ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення 384 374,21 грн.
В жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення грошових коштів в сумі 384 374,21 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2015р. (суддя В.Д. Фролов) по справі №915/1794/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» задоволені: з Державного підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» стягнуто грошові кошти в сумі 384 374,21 грн., а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 5 765,61грн.
Рішення місцевого господарського суду було мотивоване доведеністю факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 497 766,68грн. та правомірністю нарахування позивачем інфляційних втрат згідно норм ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2015 у справі № 915/1794/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в сумі 377519,01грн та судового збору в сумі 4547,61грн., в іншій частині рішення залишити без змін.
Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
За твердженням апелянта заборгованість, встановлена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 по справі № 915/795/14 погашалась ним поступово з 01.10.2014 по 18.09.2015 згідно графіку, встановленого постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 у даній справі.
В судовому засіданні від 25.02.2016 позивачем надано розрахунок інфляційних втрат.
Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України” залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» та Дочірнім підприємством «Миколаївський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» укладено договір № 14 (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Позивач зобов'язався поставити Відповідачу будівельні матеріали (надалі - Товар), узгодженими партіями, а Відповідач зобов'язався їх оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з Позивачем. Кількість Товару, для постачання за цим Договором визначається відповідно до заявок Відповідача.
Згідно п. 4.2 Договору, ціна за одиницю товару встановлюється в національній валюті України та є динамічною. Вартість товару визначається постачальником за погодженням з покупцем за п'ять робочих днів до постачання цього товару та вказується у відповідній специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
У відповідності до п. 4.3 Договору, покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку протягом 30 календарних днів після отримання товару та виконання п. 5.2 Договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок - фактура від постачальника. При затримці виконання п. 5.2 Договору з вини постачальника, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2015 у справі № 915/795/14 з ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» стягнуто основну заборгованість в сумі 497 766,68 грн., пеню в розмірі 36 694,03 грн. 3% річних в розмірі 13 219,12 грн. та 10953,61 грн. судового збору.
Як зазначає позивач, означене рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/794/14 виконане відповідачем лише 21.09.2015, у зв'язку з чим останній згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України несе відповідальність у вигляді відшкодування кредитору витрат від інфляції в сумі 384374,21 грн., нарахованих на суму невиконаного зобов'язання в розмірі 497766,68грн. за період з серпня 2013 року по вересень 2015 року.
Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційних скарг з огляду на таке:
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом в межах справи №915/795/14, відповідач припустився порушення (прострочення) у виконанні грошових зобов'язань, оскільки у строк до 03.08.2013 не сплатив вартість переданих позивачем товарів - означений факт згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для розглядуваної справи.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2015 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Задоволено заяву ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про розстрочку виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 по справі № 915/795/14.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 по стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» 547 679,83 грн. розстрочено на 12 місяців за наступним графіком:
1. 31.08.2014 року - 10 000,00 грн.;
2. 30.09.2014 року - 10 000,00 грн.;
3. 31.10.2014 року - 10 000,00 грн.;
4. 30.11.2014 року - 10 000,00 грн.;
5. 31.12.2014 року - 10 000,00 грн.;
6. 31.01.2015 року - 10 000,00 грн.;
7. 28.02.2015 року - 10 000,00 грн.;
8. 31.03.2015 року - 10 000,00 грн.;
9. 30.04.2015 року - 10 000,00 грн.;
10. 31.5.2015 року - 10 000,00 грн.;
11. 30.06.2015 року - 10 000,00 грн.;
12. 31.07.2015 року - 437 679,83 грн.
На виконання встановленого графіку відповідачем протягом жовтня 2014 року - вересня 2015 здійснювалось погашення стягнутих за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2015 у справі № 915/795/14 сум основного боргу в розмірі 497766,68грн. пені в розмірі 36 694,03 грн. 3% річних в розмірі 13 219,12 грн.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Предметом даного спору є вимоги про стягнення з відповідача компенсації за утримуваними грошовими коштами (інфляційні втрати) в сумі 384374,21грн.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково задоволені у повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 384374,21грн. за зобов'язаннями серпня 2013 року за вересень 2015 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у зв'язку з виконанням відповідачем графіку розстрочки згідно постанови Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 у справі № 915/795/14, сума боргу поступово зменшувалась, таким чином у різні періоди існували різні суми заборгованості; при цьому грошові кошти згідно графіку розстрочки перераховувались саме на виконання рішення, суми боргу, пені та 3% річних не відокремлювались; нарахування сум інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші за 15 днів (півмісяця), в той час як інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання, причому саме визначена позивачем сума боргу відповідача повинна існувати в цей період, а в даному випадку відповідач частково сплачував борг у визначений позивачем період. Тобто, в даному випадку розрахунок інфляційних, що є складовою частиною суми позову позивача, не є вірним для можливості взагалі застосування цього виду відповідальності до відповідача. В самому тексті позовної заяви позивач не відокремив будь-який інший період прострочки та відповідно розміри простроченого зобов'язання, що входить до обставин, які потрібно довести при застосуванні норм ст. 625 Цивільного кодексу України.
Так само, не може бути визнаний обґрунтованим розрахунок, наданий позивачем в судовому засіданні від 25.02.2016. Наразі, обчислення сум інфляційних втрат згідно представленого розрахунку здійснювався позивачем з суми 561172,68грн., у той час як при поданні позову за базу нарахування позивач визначив грошове зобов'язання в розмірі 497766,68грн. При цьому, позивач не навів нормативного обґрунтування визначення саме такого збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції в силу обмежень встановлених ст. 101 ГПК України не вправі розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Доводи апелянта в частині того, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватись лише за періоди прострочення виконання грошового зобов'язання згідно графіку розстрочки, наданої постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 по справі № 915/795/14, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки у розумінні приписів ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма (стаття 625 Цивільного кодексу України) не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене відповідає правовій позиції Верхового Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 у справі №10/25, від 14.11.2011 у справі №12/207, та узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягає частковій зміні та до стягнення належать інфляційні втрати лише у розмірі 69381,20грн. за загальний період прострочки з серпня 2013 по серпень 2014 р. р. та з серпня по вересень 2015 р. з відмовою в іншій частині інфляційних через невірний розрахунок позивача та суду першої інстанції.
Судові витрати підлягають віднесенню на сторін згідно положень ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від « 18» листопада 2015року у справі № 915/1794/15 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Г.Петрової, 2-а, код ЄДРПОУ 36579598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» (54003, м. Миколаїв, вул. М.Василевського, 40/1) інфляційні втрати в сумі 69381,20 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1040,72грн.
В решті позову відмовити.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш ЛТД» (54029, м. Миколаїв, вул. Г.Петрової, 2-а, код ЄДРПОУ 36579598) на користь ОСОБА_3 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54003, м. Миколаїв, вул. М.Василевського, 40/1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5291,77грн.
Видачу наказів за постановою із зазначенням повних реквізитів сторін доручити господарському суду Одеської області.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови
складено „29” лютого 2016 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя М.С. Петров