04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" лютого 2016 р. Справа№ 910/25974/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Власова Ю.Л.
Корсакової Г.В.
при секретарі судового засідання - Король Я.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Автомобіліст" Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13062"
на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015
у справі № 910/25974/15 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Дочірнього підприємства "Автомобіліст" Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13062"
про стягнення 294 517,27 грн.
за участю представників:
від позивача: Іващенко О.В.,
від відповідача: Скрипачов В.В.,
ПАТ "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Автомобіліст" ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13062" (далі - ДП "Автомобіліст") про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 182 970,71 грн. заборгованості за період з 01.10.2012 по 01.08.2015 за договором № 1630233 від 01.08.2000 на постачання теплової енергії у гарячій воді, 6 084,05 грн. 3% річних, 72 961,35 грн. інфляційних втрат та 32 501,16 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2015 позов задоволено повністю. При цьому суд, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшив суму нарахованої відповідачу пені на 50%, до 16 250,58 грн., стягнувши з відповідача на користь позивача 182 970,71 грн. заборгованості на р/р 260323000201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Державний ощадний банк України"; 6 084,05 грн. 3% річних, 72 961,35 грн. інфляційних втрат, 16 250,58 грн. пені та 4 417,76 грн. судового збору на р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк". Повернуто ПАТ "Київенерго" з Державного бюджету України 163,22 грн. зайво сплаченого судового збору.
В процесі розгляду справи місцевий господарський суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі інших відповідачів з огляду на відсутність будь-яких вимог до фізичних осіб - мешканців гуртожитку, який знаходиться на балансі ДП "Автомобіліст".
Не погоджуючись з судовим рішенням, ДП "Автомобіліст" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити клопотання ДП "Автомобіліст" про залучення до участі у справі співвідповідачів - фізичних осіб, рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 скасувати, припинити провадження у справі, справу направити для розгляду по суті до Солом'янського районного суду м. Києва.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що на балансі відповідача перебуває будівля гуртожитку, мешканці якого є основними споживачами теплової енергії в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та зобов'язані компенсувати вартість спожитої ними теплової енергії, за рахунок цих коштів здійснюються розрахунки з постачальниками комунальних послуг. Можливість укладати прямі договори з'явилась лише влітку 2015 року, тому весь тягар відповідальності за несплату третіми особами спожитих послуг ліг на відповідача. З метою притягнення до солідарної відповідальності фізичних осіб - мешканців гуртожитку було заявлене клопотання у суд першої інстанції про залучення співвідповідачів, яке суд безпідставно не задовольнив, та порушив правила підсудності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 апеляційну скаргу ДП "Автомобіліст" на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/25974/15 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.02.2016.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, вказавши на її безпідставність.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.08.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої являється ПАТ "Київенерго", (енергопостачальна організація) та Дочірнім підприємством "Автомобіліст" Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13062" (абонент) укладено договір № 4540134 на постачання теплової енергії у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно із додатком № 1 до цього договору.
Вказаний договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 договору).
Відповідно до п. 5 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районі теплозбуту № 4 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звірки розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Абонент повертає в РВТ).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порядок розрахунків за теплову енергію, погоджений сторонами у додатку № 4 до договору, передбачав, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої в договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або оформлює договір про заставу майна згідно із Законом України "Про заставу" як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії (п. 2 додатку № 4); сальдо розрахунків визначається за фактичними показами приладів обліку, кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 3 додатку № 4); за відсутності приладів обліку різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунком.
За період з 01.10.2012 по 01.08.2015 позивачем було надано відповідачу теплову енергію у гарячій воді, що підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) ПАТ "Київенерго", оплату якої відповідач здійснив частково, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 182 970,71 грн. Доказів оплати поставленої теплової енергії станом на день розгляду спору відповідачем суду не надано.
Колегія суддів відхиляє, як безпідставні, доводи скаржника про відсутність у нього обов'язку сплатити заборгованість за договором, оскільки фактичними споживачами теплової енергії в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є мешканці гуртожитку, будівля якого перебуває на балансі відповідача.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема власниками приміщень ОСББ), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
Також, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Враховуючи зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі), до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Стаття 1 Закону України "Про теплопостачання" визначає споживачем теплової енергії - фізичну або юридичну особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. При цьому балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.
Відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються, зокрема, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
За встановлених, на підставі наявних у справі доказів обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених до ДП "Автомобіліст" вимог про стягнення 182 970,71 грн. основного боргу договором № 4540134 від 01.08.2000.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про його обґрунтованість у сумі 6 084,05 грн. 3% річних, 72 961,35 грн. інфляційних втрат.
Згідно із ст.ст. 610 - 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7 додатку № 4 до договору сторони встановили, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 ГК України передбачає у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає право господарському суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Врахувавши всі обставини справи місцевий господарський суд визнав за можливе зменшити суму нарахованої відповідачу пені на 50%, до 16 250,58 грн.
Під час перегляду рішення в апеляційному порядку сторонами не наведено обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції про зменшення суми пені.
Колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права у зв'язку із відмовою у задоволенні клопотання ДП "Автомобіліст" про залучення співвідповідачами фізичних осіб мешканців гуртожитку.
Згідно із ст. 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона (п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Позивач не заявляє вимог до фізичних осіб - мешканців гуртожитку, який знаходиться на балансі відповідача, вони не є сторонами договірних зобов'язань, у зв'язку із невиконанням яких виник даний спір.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог та стягнення заборгованості за договором № 4540134 від 01.08.2000 з відповідача, зменшивши розмір пені, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Автомобіліст" Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13062" на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/25974/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/25974/15 залишити без змін.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді Ю.Л. Власов
Г.В. Корсакова