04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" лютого 2016 р. Справа№ 910/19222/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Косенко А.П.
від відповідача - не з'явився
від третьої особи - Косик С.І.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ініціатор-Ріелті" на рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2015 (uоловуючий суддя: Домнічева І.О., судді: Якименко М. М., Карабань Я.А.)
за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю„Ініціатор-Ріелті"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство „Банк „Фінанси та Кредит"
про спонукання до виконання умов договору,-
Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініціатор-Ріелті" про спонукання до виконання умов договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 позовні вимоги задоволені повністю.
Не погоджуючись із прийняти рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 та відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів в складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 28.01.2016, в складі колегій суддів: Шапран В,В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Ухвалою суду від 28.01.2016 розгляд апеляційної скарги був відкладений за клопотанням представника відповідача, відповідно до ст. 77 ГПК України до 23.02.2016.
В судове засідання 23.02.2016 з'явилися представники позивача та третьої особи та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з тим, що він є новий представник сторони, отримав довіреність на представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції лише 22.02.2016, а тому не мав достатньо часу для підготовки до судового засідання.
Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання,заслухавши думку з'явившихся представників сторін, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, враховуючи наступне.
У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Відповідно до офіційних даних сайту УДППЗ «Укрпошта» відповідач ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її розгляд отримав 26.01.2016.
Ухвалу суду про відкладення розгляду апеляційної скарги на 23.02.2016 за ініціативою представника відповідача, відповідач, згідно даних сайту УДППЗ «Укрпошта» не отримав, з причин неявки до відділення пошти для отримання вказаного повідомлення.
В той же час, представник відповідача подав суду апеляційної інстанції клопотання про повторне відкладення розгляду скарги, з якого вбачається, що вповноважений представник сторони був повідомлений про дату розгляду справи - 23.02.2016.
Тобто, відповідач, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, знаючи про день та час розгляду його скарги в суді апеляційної інстанції, про строки дії довіреностей, виданих на вповноважених представників товариства, фактично зловживає своїми процесуальними правами, визначеними ст. 22 ГПК України, змінюючи постійно представників та надаючи суду клопотання про відкладення розгляду, у зв'язку із закінчення дії довіреностей, намагається затягнути судовий розгляд вказаної справи.
За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника апелянта не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що за наявності потреби та бажання, у зв'язку з неможливістю бути особисто присутнім в судовому засіданні, представник відповідача не був позбавлений можливості подати суду додаткові письмові пояснення стосовно своєї поданої апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
Між Національним банком України та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит") були укладені кредитні договори 11.02.2009 № 03/2; 05.03.2009 № 03/6 та від 26.03.2009 № 03/10.
З метою забезпечення належного виконання банком своїх зобов'язань за кредитними договорами, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ініціатор- Ріелті", як майновим поручителем, надано в іпотеку належний йому на праві власності нежилий будинок, розташований в м. Києві по вул. Кудрявська 3/5 (літ. А), про що між Національним банком України, позичальником та відповідачем був укладений іпотечний договір.
02.04.2014 до іпотечного договору було внесено зміни відповідним договором про внесення змін від 02.04.2014, згідно яких відповідач зобов'язався протягом 30 календарних днів передати за актом приймання-передачі оригінали документів, що встановлюють право власності на предмет іпотеки, позивачу на збереження до повного виконання банком своїх зобов'язань за кредитними договорами (п. 2.4.12 іпотечного договору).
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду мотивує свої вимоги тим, що відповідач, в порушення умов іпотечного договору та додаткової угоди до нього не передав йому на збереження оригіналів документів, що встановлюють право власності на предмет іпотеки за актом приймання-передачі.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, обґрунтовує свої заперечення тим, що передача оригіналів документів іпотекодержателю не передбачена вимогами ЗУ «Про іпотеку» та крім того, умовами іпотечного договору не визначений чітко строк передачі документів, а отже права позивача не є порушеними з вини відповідача.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до відповідача листом від 22.01.2015 № 06-106/1212 з вимогою виконати умови іпотечного договору у частині передавання позивачу у передбачений іпотечним договором термін оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.
Проте, вказаний лист був залишений відповідачем поза увагою та без виконання.
Апелянт, не погоджуючись із прийняти місцевим судом рішенням, зазначає, що застосування до іпотечних зобов'язань положень Цивільного кодексу України щодо відповідального зберігання є неправомірним та безпідставним.
В той же час колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача, зважаючи на наступне.
Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач, яким Національний банк України не являється).
У ЦК України закріплені численні випадки виникнення обов'язків зберігання у сторони за іншими цивільними договорами. Особа, яка володіє предметом застави (ст. 587 ЦК України), зобов'язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для зберігання предмета застави. Аналогічні обов'язки можуть випливати і з інших договорів. Це означає, що зобов'язання зберігання може бути як самостійним предметом договірного зобов'язання, так і додатковим обов'язком іншого зобов'язання.
Отже, основним зобов'язанням іпотечного договору є забезпечення повернення банком кредиту рефінансування шляхом надання відповідачем в іпотеку належні йому на праві власності нежилі будівлі, а додатковим зобов'язанням цього договору виступає умова про передачу оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, що передбачено пунктом 4.12. Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України від 30.09.2010 № 445, а саме: оригінали документів, що підтверджують право власності банку/майнового поручителя на передане Національному банку забезпечення в обов'язковому порядку передається територіальному управлінню Національного банку України.
Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, а саме, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Отже, відповідач, уклавши іпотечний договір з Національним банком України та усі зміни та доповнення до нього, погодився з усіма їх умовами, які є обов'язковими для виконання сторонами., а у разі неприйнятності даної норми для нього, він міг відмовитися від укладення вказаного іпотечного договору/змін до нього або запропонувати свою редакцію деяких пунктів договору або не виступати майновим поручителем за кредитами банку.
Стосовно зауваження відповідача, що передача оригіналів правоустановлюючих документів позбавляє його фактично права володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 1, 9 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, при якому з іпотекодавцем залишається право виключно володіти і користуватися предметом іпотеки.
Тобто, саме поняття іпотеки обмежує право іпотекодавця вільно на власний розсуд розпоряджатися предметом іпотеки без відповідної згоди на те іпотекодержателя.
Перелік обмежень щодо розпорядження предметом іпотеки, викладені в ЗУ «Про іпотеку» і ці обмеження жодним чином не пов'язані з тим де саме знаходяться оригінали правовстановлюючих документів.
Крім того, позивач ніяким чином не може перешкоджати у користуванні предметом іпотеки відповідачу. Право користування іпотекодавцем предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення закріплене положеннями статті 586 ЦК України, статті 9 Закону України "Про іпотеку" та пунктом 16 іпотечного договору.
Крім того, передані на зберігання правовстановлюючі документи на предмет іпотеки за обґрунтованої потреби можуть бути надані Національним банком України на підставі клопотання іпотекодавця для вчинення необхідних дій.
Аналогічна думка викладена в постанові Вищого господарського суду України у справ № 910/9040/15 від 07.10.2015.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частиною 2 статті 936 ЦК України передбачено, що договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Зберігання може здійснюватися власником речі одноособово або іншими особами на підставі цивільно-правових договорів, закону чи інших правових засад.
Національний банк України є центральним банком України, особлива центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншим; законами України.
Статтею 5-1 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку України. Отже, Національний банк України не вправі займатися підприємницькою діяльністю, яка має не меті отримання прибутку, тим сами не може надавати послуги зберігання.
Відповідно до статей 99, 100 Конституції України, 7, 15, 42, 55 Закон України "Про Національний банк України" та 66, 67, 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правлінням Національного банку Украй постановою від 13.07.2010 № 327 затверджено Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України Відповідно до зазначеного Положення та з метою врегулювання взаємодії, територіальних управлінь Національного банку України і банків України під час надання стабілізаційного кредиту, зміни умов кредитного договору, контролю за виконанням банком умов кредитного договору і договору застави розроблено Технічний порядок, затверджений постановою Правління Національного банку України від 30.09.2010 № 445 (далі - Технічний порядок).
Пунктом 4.12. Технічного порядку, передбачено, що оригінали документів, що підтверджують право власності банку-майнового поручителя на передане Національному банку забезпечення в обов'язковому порядку передається територіальному управлінню Національного банку України.
Таким чином, вимога про передавання оригіналів документів визначена відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України та у повній відповідності до чинного законодавства України.
Також одними із доводів апеляційної скарги є те, що умовами іпотечного договору не визначено чітко строк, протягом якого повинні передаватися оригінали документів іпотеко держателю.
Проте, дане спростовується наступним.
Статтею 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Строки виконання зобов'язань за іпотечним договором набувають чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками позивача, відповідача та банку і нотаріального посвідчення, а початок перебігу строку починається з наступного дня, як визначено статтею 253 ЦК України.
Якщо п. 2.4.12 іпотечного договору передбачено, що відповідач зобов'язується передати оригінали правовстановлюючих документів протягом 30 календарних днів, отже перебіг строку зазначеного зобов'язання починається з 02.04.2014 та закінчується 03.05.2014, так як договір про внесення змін до іпотечного договору підписано і нотаріально посвідчено 02.04.2014.
Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В свою чергу, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, враховуючи все вище зазначене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано були задоволені позовні вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київської області, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатор-Ріелті» не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатор-Ріелті» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатор-Ріелті» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/19222/15- без змін.
Матеріали справи № 910/19222/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов