04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" лютого 2016 р. Справа№ 910/20586/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 15.02.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року,
у справі № 910/20586/15 (суддя - Демидов В.О.)
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»
до 1) приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо»;
2) комунального підприємства «Коммунальник»
про стягнення 18 093,01 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», комунального підприємства «Комунальник» про стягнення 18 093,01 грн. - задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» боргу у розмірі 13 505,29 грн. припинено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» на користь приватного акціонерного товариства «Інгосстрах» страхове відшкодування у розмірі 3 587,72 грн. та судовий збір 1 726,02 грн. Стягнуто з комунального підприємства «Комунальник» на користь приватного акціонерного товариства «Інгосстрах» страхове відшкодування у розмірі 1 000,00 грн. та 100,98 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 06.10.2015 року відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/20586/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Представник ПрАТ «СК «Вусо» у судових засіданнях 18.01.2016 року та 15.02.2016 року надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року по справі № 910/20586/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник ПрАТ «СК «Інгосстрах» у судовому засіданні 18.01.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник позивача просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, у судове засідання 15.02.2016 року представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представники КП «Комунальник» у судове засідання ані 18.01.2016 року ані 15.02.2016 року не з'явились, про час та місце розгляду справи відповідач-2 був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника скаржника що з'явився в судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач та відповідач-2 про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться як повідомлення про вручення поштового відправлення, так і розписка представника позивача. Участь представників що не з'явилися, у судовому засіданні 15.02.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи на час розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
22.07.2012 року між ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ОСОБА_2 укладено договір страхування наземного транспорту №MRF0AX-125M46P (далі за текстом - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням майном, вказаним у п. 5.1 договору - транспортний засіб марки ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_1. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, та вигодонабувачем є ПАТ КБ «ПриватБанк».
11.05.2015 року близько 14 год. 20 хв. по вул. Менжинського в Іллічівському районі міста Маріуполя, ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки МАЗ КО43501, державний номерний знак НОМЕР_2, не забезпечив технічно справний стан автомобіля, не стежив за дорожньою обстановкою, що призвело до наїзду несправним механізмом маніпулятора на автомобіль Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, на автомобіль марки ЗАЗ-Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5 та ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2
Згідно з постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21.05.2015 року у справі №263/5581/15-п (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок вини ОСОБА_3
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована ПрАТ «СК «Вусо» (відповідач-1 у справі), за полісом № АІ/5906839.
12.05.2015 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Відповідно до звіту №22/15 від 22.05.2015 року складеного ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза» (Сертифікат №16160/14 від 18.03.2014 року Фонду державного майна України, Свідоцтво Фонду державного майна України від 15.10.2013 року №11031, свідоцтво видане ОСОБА_6 №86 від 25.09.1998 року, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача НОМЕР_5 від 28.09.2013 року) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_1 склала 28 701,77 грн.
Згідно калькуляції за програмою Audatex від 15.05.2015 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 29 776,26 грн.
Позивачем складений страховий акт №И-821 від 14.07.2015 року, за яким страхове відшкодування, за яким до виплати підлягає страхове відшкодування у розмірі 18 093,01 грн.
Згідно платіжного доручення №3114 від 16.07.2015 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 18 093,01 грн. ФОП ОСОБА_7 для ремонту застрахованого автомобіля, на підставі листа вигодонабувача №10329907 від 13.07.2015 року.
Так, у серпні 2015 року ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до суду із позовною заявою, в якій просило стягнути з ПрАТ «СК «Вусо» на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у розмірі 17093,01 грн., стягнути з КП «Комунальник» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у розмірі 1000 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач-1 сплатив позивачу заборгованість в розмірі 13 505,29 грн. згідно платіжного доручення №10009 від 21.08.2015 року.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року позовні вимоги ПрАТ «СК «Інгосстрах» до ПрАТ «СК «Вусо», КП «Комунальник» - задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення з ПрАТ «СК «Вусо» боргу у розмірі 13 505,29 грн. припинено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Вусо» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» страхове відшкодування у розмірі 3 587,72 грн. та судовий збір 1 726,02 грн. Стягнуто з КП «Комунальник» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» страхове відшкодування у розмірі 1 000,00 грн. та 100,98 грн. судового збору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.
Стаття 979 Цивільного кодексу України та стаття 16 Закону України «Про страхування» визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно зі ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вбачається з ч.1 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, серед іншого, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.
Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3І, який керував автомобілем марки МАЗ КО43501, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована ПрАТ «СК «Вусо» (відповідач-1 у справі), за полісом № АІ/5906839.
Так, у зв'язку з тим, що цивільно-правову відповідальність особи, яка на законній підставі користується автомобілем марки МАЗ КО43501, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застраховано відповідачем-1 на підставі полісу № АІ/5906839, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме відповідач-1 зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну позивачу в межах ліміту відповідальності. Як вбачається з полісу серії № АІ/5906839 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50000 грн., розмір франшизи - 1000 грн.
Отже відповідач-1 повинен був сплатити позивачу (18 093,01 грн. - 1000,00 грн.) 17093,01 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції, ПрАТ «СК «Вусо» сплатило позивачу лише заборгованість в розмірі 13 505,29 грн. згідно платіжного доручення №10009 від 21.08.2015 року.
У відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо між сторонами відсутній предмет спору.
Отже, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження в частині стягнення з відповідача-1 заборгованості у сумі 13 505,29 грн. Не сплаченою залишилась заборгованість у сумі 3587,72 грн., проти яких скаржник заперечує.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Отже, визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що законодавствам не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки, а під оціненою шкодою в ньому розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією.
При цьому, доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП є платіжне доручення №3114 від 16.07.2015 року, а звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що сума страхового відшкодування склала 18093,01 грн., а тому, до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми з вирахуванням розміру франшизи. Отже, з урахуванням вищенаведеного, ПрАТ «СК «Вусо» зобов'язане відшкодувати 3 587,72 грн., що залишились відповідачем-1 не сплаченими.
Оскільки, ПрАТ «СК «Вусо» ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати заборгованості у сумі 3 587,72 грн., судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов та стягнуто з відповідача-1 - 3 587,72 грн.
Що стосується позовної вимоги про стягнення 1000 грн. з КП «Коммунальник», судова колегія зазначає наступне.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Крім того, частиною 1 статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, володільцем транспортного засобу МАЗ КО43501, державний номерний знак НОМЕР_2 на момент скоєння ДТП був КП «Коммунальник». ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем-2. Зазначене також підтверджується постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області та розширеною довідкою ДАІ №63309879.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому, якщо шкода завдана працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, то згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України, така шкода відшкодовується роботодавцем винної особи.
За таких обставин, позовна вимога до КП «Коммунальник» як власника транспортного засобу та роботодавця ОСОБА_3 є обґрунтованою, а тому правомірно задоволена судом першої інстанції в сумі 1 000 грн. (розмір франшизи за полісом №АІ/5906839).
Щодо доводів скаржника про те, що позивачем було невірно вирахувано суму страхового відшкодування, а саме, при обчисленні коефіцієнта пропорційності, позивач мав використовувати суму вартості транспортного засобу, зазначену у експертному дослідженні - 109 573,74 грн. судова колегія зазначає наступне.
За розрахунком скаржника, коефіцієнт пропорційності становить 0,57, а сума страхового відшкодування становить 14 505,29 грн. Проте, судова колегія вважає, що скаржником помилково при обчисленні коефіцієнту пропорційності взято суму вартості транспортного засобу, встановлену висновком експертного дослідження. Відповідно до п. 15.11 договору, у разі, якщо страхова сума складає певну частку вартості транспортного засобу, страхове відшкодування визначається пропорційно відношенню страхової суми до дійсної вартості транспортного засобу на день укладення цього договору. Пунктом 5.1 договору встановлена дійсна вартість транспортного засобу, яка становить 88 860,00 грн., а тому посилання скаржника на суму 109 573,74 грн., яка зазначена у висновку експертного дослідження, є безпідставним.
Також, скаржник в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що договір страхування наземного транспорту № MRF0AX-125M46P від 22.07.2012 року є таким, що припинив свою дію, а тому виплати за ним проводитися не повинні. В матеріалах справи наявне платіжне доручення № РТ021В1478 від 21.07.2014 року, згідно з яким страхувальник сплатив страхову премію за пролонгацію вказаного договору в розмірі 2 147,12 грн., тоді як у відповідності до п. 10.1 договору на думку скаржника необхідно було б сплатити 2 349,31 грн. Зазначене, на думку скаржника, є підставою для припинення дії договору.
Однак, судова колегія звертає увагу на те, що у відповідності до п. 8 договору у разі пролонгації договору розмір платежу щорічно зменшується на 4,4% від попереднього страхового платежу. Так, пунктом 9 договору дія договору була визначена з 22.07.2012 року по 21.07.2013 року включно, а тому за другу пролонгацію договору (на період з 22.07.2014 року по 22.07.2015 року) страхувальником 21.07.2014 року був сплачений платіж в розмірі 2 147,12 грн., який на 4,4% менше від попередньо сплаченого платежу в сумі 2 245,94 грн. за пролонгацію договору на період з 22.07.2013 року по 22.07.2014 року.
Крім того, скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що позивач не звертався до нього в порядку досудового врегулювання спору, чим порушив ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Проте, як зазначалося вище та вірно вказав суд першої інстанції, визначальним моментом для звернення з вимогою регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. Законом не ставиться необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення незалежної професійної оцінки шкоди, а під оціненою шкодою розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та припинення провадження у справі в частині стягнення з ПрАТ «СК «Вусо» боргу у розмірі 13 505,29 грн., та стягнення з ПрАТ «СК «Вусо» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» страхового відшкодування у розмірі 3587,72 грн., та з КП «Комунальник» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» у розмірі 1000 грн.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/20586/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/20586/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/20586/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 22.02.2016 року