"01" березня 2016 р. Справа № 917/1722/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 04.11.2015 року ДВК №2029;
відповідача -ОСОБА_2, за довіреністю від 01.08.2015 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", м. Бровари, Київська область (вх. №90П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2015р.
у справі № 917/1722/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", м.Бровари, Київська область
до відповідача ОСОБА_3 "Вересень", Полтавська область, Глобинський р-н.
про стягнення 1 116 956,94грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2015р. у справі №917/1722/15 (суддя Кльопов І.Г.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_3 "Вересень" про стягнення 1116 956,94грн відмовлено.
Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013 року не містить обов'язкових реквізитів та не може переривати строк позовної давності, а тому позов заявлений за межами такого строку.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2015р. у справі №917/1722/15 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що строк позовної давності перервався, у зв'язку з підписанням акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013 року головним бухгалтером ОСОБА_4, яка згідно статуту підприємства має право ставити печатку відповідача на бухгалтерських документах.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 02.02.2016 року.
25.01.2016р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. (вх.№835)
01.02.2016 року та 02.02.2016р. електронною поштою та 02.02.2016 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1257, вх.№1228).
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року розгляд справи відкладено на 16.02.2016р., у зв'язку з задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
16.02.2016 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій актів звірки взаємних розрахунків (вх.№1847).
Відповідно до п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», відповідно до частини першої статті 101 ГПК, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів не приймає зазначені акти звірки до уваги, з огляду на те, що вказані докази не були предметом дослідження в господарському суді першої інстанції та заявник не обґрунтував неможливість їх подання до господарського суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року розгляд справи відкладено на 01.03.2016р.
У судовому засіданні 01.03.2016 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.
27.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волари Експорт” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Оболонь” (продавець) укладений Договір поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010.
Пунктом 3 вказаного договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар згідно умов договору поставки і додатків до цього Договору.
Відповідно до п. 4 договору поставки, товаром є зернова група урожаю 2011 року, в кількості, згідно додатків до договору поставки +/- 5% по заліковій вазі.
Згідно п. 6 договору поставки, ціна товару визначається в момент фактичної поставки продукції згідно додатків до даного договору і дійсна протягом строку поставки, вказаного у кожному додатку. Загальна сума договору становить 1 904 456,94 грн. (один мільйон дев'ятсот чотири тисячі чотириста п'ятдесят шість гривень дев'яносто чотири копійки) в т.ч. ПДВ - 317 409,49 грн. (триста сімнадцять тисяч чотириста дев'ять гривень сорок дев'ять копійок).
У відповідності з п. 4 додатку № 1 від 10.02.2011р. до договору поставки, терміном поставки даної партії є 15.02.2011 року включно.
У відповідності з п. 4 додатку № 1 від 12.04.2011р. до договору поставки, терміном поставки даної партії є 22.04.2011 року включно.
ТОВ “Волари Експорт” виконав свої грошові зобов'язання за договором поставки на суму 787 500 грн., що підтверджується випискою від 15.02.2011 року з банківського рахунку ТОВ “Волари Експорт” № 26001010676401, відкритого в ПАТ “Альфа-Банк”
Проте, ТОВ “Агрофірма “Оболонь” поставку товару в порядку, передбаченому п. 8 договору поставки, не здійснено.
В підтвердження заборгованості, позивач посилається на акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013р. укладений між ОСОБА_3 "Вересень" та ТОВ "Волари Експорт" на суму 1 682 634,56грн.
Надалі, 26.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волари Експорт” (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” (Фактор) був укладений договір факторингу № 04.
Пунктом 2.1 договору факторингу сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги до Боржника за Основним договором в розмірі та на умовах, передбачених цим Договором.
Опис, характеристика, обсяг та розмір права вимоги до боржника за основним договором, що відступаються відповідно до умов цього договору зазначені в Додатку №1 до цього договору (п.2.2 договору факторингу).
Так, згідно Додатку 1 до договору факторингу № 04 від 26.12.2014 року, в порядку та на умовах, визначених договором фактору відступаються наступні права вимоги:
1. Права вимоги за Договором поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року (надалі - Основний договір), укладений між Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Оболонь”, а саме: право вимоги повернення авансового платежу в сумі 1116 956, 94 грн., право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржником зобов'язань за основним договором; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі Основного договору; інші будь-які Права вимоги до Боржника за Основним договором, що існують на момент укладення цього Договору та /або виникнуть в майбутньому відповідно до умов Основного договору.
1.2. Перелік договорів, що свідчать про Права вимоги: Договір поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року. Додаток № 1 від 10.02.2011 року до договору поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 року. Додаток № 1 від 12.04.2011 року до договору поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 року.
Відповідно до п. 3.1. договору факторингу, загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору становить: 1 116 956,94 грн.
На виконання умов договору факторингу 1, в тому числі вимог п. 4.4.1., між Фактором та Клієнтом підписано Додаток 2 до Договору факторингу 04 від 26.12.2014 року та акт прийому-передачі від 26.12.2014 року, згідно яких Клієнт передав, а Позивач прийняв оригінали документів, а саме, Договір поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року, Додаткову угоду від 14.04.2011 року до Договору поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року, Додаток № 1 від 10 лютого 2011 року до договору поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року, Додаток № 1 від 12.04.2011 року до договору поставки № 27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 року.
05.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Волари-Експорт” направило відповідачу лист з повідомленням про укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" договору факторингу, згідно якого ТОВ "Кредитні ініціативи" відступлено право вимоги за договором поставки №27/14-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р., в тому числі повернення авансового платежу в сумі 1116 956,94 грн., сплати неустойки (пені, штрафів) тощо.
Суму у розмірі 1 116 956,94грн. відповідач не сплатив.
Зазначене вище стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на його користь 1 116 956,94грн. заборгованості за договором поставки.
08.12.2015 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вже було зазначено вище, між первісним кредитором - ТОВ “Волари Експорт” та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.
Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами статті 655 Цивільного кодексу України, одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтями 513, 514 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно статті 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як було зазначено вище, відповідачу було направлено лист №01/01-03 від 05.01.2015 року, яким ТОВ “Волари-Експорт” повідомило відповідача про укладення договору факторингу з позивачем, згідно якого останньому відступлено право вимоги за договором поставки, в тому числі повернення авансового платежу в сумі 1 116 956,94 грн., сплати неустойки (пені, штрафів) тощо.
А отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у позивача існують всі підстави для звернення з позовом до суду за захистом своїх прав та стягнення заборгованості за договором поставки №27/04-18 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо стягнення 1 116 956,94грн.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права.
Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто 3 роки.
Пунктом 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Як вбачається з Додатку №1 до договору поставки від 10.02.2011 року та Додатку №1 до договору поставки від 12.04.2011 року, строк поставки товару визначений до 15.02.2011р. та до 22.04.2011р., а позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Полтавської області 07.08.2015 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.
Відповідно до висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв по перегляд судового рішення за ІІ півріччя 2014 року, згідно статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
А отже, колегія суддів погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, доказів поважності пропуску цього строку позивачем господарському суду не надано і про наявність таких обставин позивачем господарському суду не заявлено.
Колегія суддів зазначає, що твердження апелянта про переривання строку позовної давності з посиланням на ОСОБА_1 звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013р. між ОСОБА_3 "Вересень" та ТОВ "Волари Експорт" на суму 1 682 634,56грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на таке.
У статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
- визнання пред'явленої претензії;
- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
- письмове прохання відстрочити сплату боргу;
- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст.9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.
Вказаної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2006 року у справі №14/158 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 11.05.2006 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду).
Крім того, відповідно до п.2.4 Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити - найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посада і прізвищае осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий та електронний підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу. Вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню (п.2.11 Наказу).
З акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2013р. між ОСОБА_3 "Вересень" та ТОВ "Волари Експорт" на суму 1 682 634,56грн. вбачається, що у ньому відсутні обов'язкові реквізити - місце складанні акту та посада, прізвище та ініціали осіб, які підписали даний акт, що не дає змогу встановити повноваження тих осіб на його підписання.
Крім того, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що зазначений акт взаємних розрахунків був складений та надісланий на адресу ТОВ «Волари Експорт» за ініціативою головного бухгалтера ОСОБА_4
Проте, колегія суддів зазначає, що відповідачем до суду апеляційної інстанції разом з відзивом на апеляційну скаргу був наданий наказ №160 від 13.05.2010 року про прийняття на роботу, з якого вбачається що ОСОБА_5 була прийнята на посаду головного бухгалтера ОСОБА_3 «Вересень» з 13.05.2010 року (а.с.169).
Доказів в обґрунтування своїх заперечень апелянтом надано не було.
А тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вказаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2013р. не є належним доказом переривання строку позовної давності, оскільки сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, рахунками, накладними, тощо.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 116 956,94грн. не підлягають задоволенню як такі, що пред'явлені за межами строку позовної давності.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.
Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2015р. у справі № 917/1722/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 01.03.2016р.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Тихий П.В.