Справа № 362/2362/15-ц Головуючий у І інстанції Орда О. О.
Провадження № 22-ц/780/1188/16 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.
Категорія 56 24.02.2016
Іменем України
24 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді Лівінського С. В.
суддів: Мережко М.В.,
Суханової Є.М.
за участю секретаря судового засідання Бобка О.В.,
позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача Лобанова Д. Є.,
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення сплачених коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року,
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 28 квітня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю ( далі ТОВ) «Євролізинг Україна» укладено договір фінансового лізингу №002041, предметом якого є трактор МТЗ 82.1.
Вважав цей договір нікчемним, як такий, що не завірений нотаріально, його умови несправедливими та такими що порушують принцип добросовісності, справедливості та рівності сторін, а діями представника відповідача він був введений в оману у зв'язку з незарахуванням сплачених 49000 грн до лізингових платежів та невизначенням розміру лізингових платежів, куди входить і вартість трактора.
Просив суд договір фінансового лізингу визнати недійсним, стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» на його користь 49000 грн, покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вважає її безпідставною і не обґрунтованою та просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення осіб, що брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за такого.
Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
З матеріалів справи вбачається таке.
28 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Євролізинг Україна» укладено договір фінансового лізингу з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність предмет лізингу у вигляді трактора МТЗ-82.1 та передати цей трактор позивачеві, який у свою чергу зобов'язаний сплатити передбачені вказаним договором платежі, прийняти та належним чином використовувати предмет лізингу, у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі.
Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_3 отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.
В той же день позивачем було сплачено 10 % вартості трактора з призначенням платежу - адміністративний платіж за договором.
Згідно пункту 1.7 договору трактор передавався у користування ОСОБА_3 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, адміністративного платежу в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу предмета лізингу.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд прийшов до висновку про недоведеність і безпідставність позовних вимог.
Однак, з даним висновком колегія суддів погодитися не може і виходить при цьому з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 28 квітня 2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом ( стаття 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Згідно пункту 1.4. ст.1 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 ст.1 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.
Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Судом не встановлено наявність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Саме такі правові позиції містяться у постанові Верховного суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.
За наведеного, висновок місцевого суду про не доведеність і безпідставність позовних вимог не можна визнати обґрунтованим, тому рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права, на підставі п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.
Розглядаючи даний спір, колегія суддів вважає, що договір фінансового лізингу від 28 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Євролізинг Україна», за відсутності у відповідача ліцензії на здійснення фінансової діяльності та його нотаріального посвідчення, а також у зв'язку з несправедливими умовами договору належить визнання недійсним та стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_3 49000 грн.
Стаття 88 ЦПК України передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому, з відповідача у дохід держави належить також стягнути судовий збір у розмірі 1029 грн.
Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 002041 від 28 квітня 2015 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_3 суму в розмірі 49000 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» судовий збір у розмірі 1 029 грн у дохід держави.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С.В. Лівінський
Судді: М.В. Мережко,
Є.М. Суханова