26 лютого 2016 р.
м.Одеса
Справа № 821/1236/15-а
Категорія: 10.3.4
Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
доповідача, судді - Димерлія О.О.
суддів - Шеметенко Л.П., Коваля М.П.
за участю секретаря - Жукової Г.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 за адміністративним позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» (надалі - Товариство) обов'язку щодо своєчасного та в повному обсязі інформування служби зайнятості про попит на робочу силу для працевлаштування інвалідів та, відповідно не виконання у 2014 році нормативу робочих місць у кількості визначеній згідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для працевлаштування таких осіб, просив суд стягнути з відповідача на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - Фонд) адміністративно-господарські санкції у розмірі 23268 грн 66 коп та пеню у розмірі 116 грн 35 коп.
За наслідками розгляду адміністративного позову Херсонським окружним адміністративним судом 30 квітня 2015 ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову.
Суд першої інстанції стягнув з Товариства на користь позивача 23268 грн 66 коп адміністративно-господарських санкції та 116 грн 35 коп пені.
Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство у 2014 році подано до служби зайнятості звіт за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силі (вакансії)" щодо наявності вакансій для інвалідів: прибиральника службових приміщень та підсобного робітника тільки один раз - 17 березня 2014.
На переконання суду попередньої інстанції цей факт спростовує позицію представників відповідача щодо регулярного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві для направлення інвалідів та суперечить вимогам пункту 2.1.Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який передбачає подання такої звітності за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії), тобто регулярне звітування протягом року до повного задоволення потреби у такому попиті. Доказів вжиття інших заходів для працевлаштування громадян з обмеженими фізичними можливостями, а саме розміщення оголошень, розклеювання об'яв про наявні вакансії, відповідачем до суду не надано.
В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказав на те, що висновки Херсонського окружного адміністративного суду про обов'язок роботодавця самостійно працевлаштовувати інвалідів на вакантні посади не ґрунтується на законі і судовій практиці Верховного суду України. На підтвердження своєї позиції Товариство послалося на ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» де передбачено, що пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює державна служба зайнятості, а відтак, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
В письмових запереченнях Фонд спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2015 відповідачем подано до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 67 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 3 місця. Кількість штатних працівників - осіб з обмеженими фізичними можливостями: 2 особи.
Товариство 17 березня 2014 подано до служби зайнятості звіт за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силі (вакансії)" щодо наявності вакансій для інвалідів: прибиральника службових приміщень та підсобного робітника.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно до ч.3 ст. 18 цього ж Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, частиною 3 ст. 14 Закону "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 № 5067-VI визначено, що роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Пунктом 4 частини третьої статті 50 вищезгаданого Закону визначено, що роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Пунктом 2.1.Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 31 травня 2013 № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 за № 988/23520, визначено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування інвалідів за умови виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Слід зазначити, що працевлаштуванню інваліда передує виконання відповідачем дій, перелік яких визначений п. п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 №314 до яких відносяться: розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів; включення їх до колективного договору; інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів; у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.
Таким чином, від господарської відповідальності звільняються ті роботодавці, які вжили усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому, відповідачем не надано суду першої і апеляційної інстанції доказів вжиття Товариством всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, відсутні посилання на такі докази і в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції визнає вірним твердження суду першої інстанції щодо наявності обов'язку підприємства по працевлаштуванню інвалідів.
Згідно до наведених вище ст. 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 19 Закону передбачає: «Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону».
Отже, саме на підприємства, установи, організації Законом покладено обов'язок самостійно здійснювати, забезпечувати працевлаштування інвалідів та створювати для них робочі місця. Центри зайнятості сприяють суб'єктам господарювання у виконанні їх обов'язків.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при ознайомленні з запропонованою відповідачем для працевлаштування інвалідів посадою (прибиральник службових приміщень), можна зробити висновок, що все це робота, пов'язана зі значними фізичними навантаженнями, несприятливими санітарно-гігієнічними умовами. В той же час, підприємство посилається на відсутність інвалідів, які бажають працювати на підприємстві.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведене, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Ураховуючи, що Товариством не вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, суд апеляційної інстанції визнає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем у 2014 році не виконано обов'язку щодо своєчасного та в повному обсязі інформування служби зайнятості про попит на робочу силу для працевлаштування інвалідів та, відповідно, не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування таких осіб, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені є правомірним.
При розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.
Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не убачається.
Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 за адміністративним позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.
Суддя-доповідач:
Судді: